Зорі падають в серпні
Шрифт:
— Ти що дивишся на мене, як осел на килим? Хочеш знати, з ким маєш справу? Не поспішай, мій друже. Про все дізнаєшся. Твоє здоров'я, Шакале!
Він одним духом випив. вино і з насолодою облизав губи. Були вони в нього масивні, товсті, з гострими міцними краями. Крупний вислий ніс, весь у темних родимках, чорні волохаті брови над пронизливими витрішкуватими очима, важкі щелепи — все його обличчя нагадувало сфінкса, видовбаного з граніту.
— А тепер — в купальню, — наказав він і перший рушив кам'янистою стежкою поміж помаранчами і виноградною лозою. Молодий ішов за ним, як приречений. Стомленим рухом стягнув
— Так це ви і є Дракон? Мені Хелл розповідав про вас.
— Еге, це я, мій хлопчику! Я.
— Як я одразу не міг догадатися! Я ж чув, що ви граєте в теніс, як…
— Як чорт, правда? Нічого, не біда, що ти не догадався. В Росії ти, слава аллахові, будеш уважнішим, — він поглянув на годинник. — Хертвіг щось запізнюється, правда? Раз так, скупаємося, доки він приїде, освіжимося, потім поснідаємо. Згода? Ну, раз так, у воду! У воду, хлопче!
Але юнак невідривно дивився на широкі волохаті груди старого, на яких витатуйовано було зеленуватою тушшю вогнедихаючого дракона, йому ще в Альпах доводилося чути багато дивного про цього вславленого східного розвідника. І от перше ж завдання він виконуватиме під його керівництвом. Хіба не честь? Взагалі вся подорож від Альп аж сюди, до Босфору, нічний політ у військовому літаку, оцей котедж, затиснутий скелями, і передчуття чогось цікавого, небезпечного й таємничого не покидало Шакала, відколи він виїхав з коледжу. Воно було свіжим і яскравим ще й сьогодні ранком. Але дізнавшись, що перед ним сам Дракон, Юрій відчув дивну й неприємну тривогу.
Дракон насупився:
— Ти що? Молишся? — спитав він. — Марш у воду! — волохатий і товстий, він сам ступив на краєчок трампліна, гойднувся раз, вдруге і темною важкою брилою шубовснув у хвилі.
Юрій купався без насолоди, серце в нього занило, стало тривожно і сумно. Те, до чого готували його стільки років, систематично й послідовно гартуючи його тіло й волю, нарешті прийшло. Сьогодні розпочнеться коротка підготовка, а там — човен, море, далекий небезпечний берег, тривожне життя агентурного розвідника.
Викупавшись, Дракон одягнув бухарський халат, м'які повстяні пантофлі і феску. Він порядкував за столом і взагалі поводився так, наче до нього приїхали гості на свято, і через те гнітючий настрій Муратова помалу розвіювався, починало здаватися, що все в житті не таке вже й страшне, як воно уявляється.
— Так от, прийшов твій початок, Шакале, — сказав він задумано. — І початок добрий. Деякі солідні люди дуже зацікавлені у твоїй поїздці і в її успіхові. Ти вже знайомий з планом? Значить, що головне? Заводи, аеродроми, кораблі і військові частини на півдні Лівобережної України — Таврії. Всі ці дані потрібно зібрати якнайточніше. Ти розумієш мене, Шакале?
Юнак злегка вклонився і випив рому.
— Маршрут тобі відомий. Човном ти навчишся керувати так…
— Навчитися б так, як ви граєте в теніс, було б чудесно.
— Човна привели сьогодні з Сінопа, Хертвіг навчить тебе пірнати, керувати ним, а через тиждень приступимо до операції. Вилетимо в Сіноп, там уже все буде підготовлено. Вночі міноносець опустить твого човна в нейтральних водах. — На борту в тебе повинні бути вудочки,
— Як свою долоню. Зайти б тільки в затон. Там же ні корабля, ні маяка — нічогісінько.
— Це ліворуч від фарватера? Правильно, пустиня. Мілко, порожньо, а головне, неймовірно. Через тиждень, якраз в той день, коли ти вирушиш, росіяни розпочнуть морські маневри. Все тут розраховано, хлопче, не лише на твою відчайдушну сміливість і вправність. Човен твій буде на міноносці. Зброю і гроші я тобі дам. Документи при тобі. Але вони мають бути потоплені разом з човном. Зрозумів?
— Звичайно. Вони мені потрібні на випадок, якщо мене зустрінуть у морі. А на берег з документами йти не резон: хто ж купається з паспортом? Кому його показувати у воді? Рибам?
— Так-так… Справжні документи тобі приготовлено на тому березі. Ну, пішли до човна — мусимо поспішати. З учорашньої ночі Кенгуру тобі вже сигналить у Садовську, і нам тут прохолоджуватись ніколи.
Сіруватий човен, коли з нього зняли брезент і спустили на воду, виявився дуже простим на перший погляд. Так собі, довгуватий дерев'яний човен, з хорошим кілем, з подвійним рульовим пером і звичайним автомобільним мотором у бляшанім чохлі. Єдине, що в ньому викликало подив, це два гребних гвинти — один нижче, а другий вище, та хіба дивна невідповідність: коли він лежав на березі, здавався високим, а спустили на воду — і він неначе осів: став мілким, борти його зовсім низько зводились над водою.
Юрій Муратов придивлявся, до нього так, як придивляються до людини, з якою треба йти на небезпечне діло або прожити все життя разом. Перепливти Чорне море, та ще так, щоб ніхто тебе не помітив, щоб ні в кого не викликати підозри, — хіба це не риск? Це щось більше за риск, це — відчайдушна сміливість, подвиг, який багато в чому залежить від цього човна. Він летів сюди, уявляючи собі щось унікальне, щось металеве і видовжене на зразок реактивного літака — взагалі щось небачене і незвичайне. А прибув — і що ж він побачив? Звичайний дерев'яний човен.
Але коли приїхав Хертвіг, коли завели мотор та зробили коло, Муратов змінив свою думку. Човен летів, наче скутер, задерши носа, і його невисокі борти при такій швидкості піднімались над хвилями так, наче він от-от відірветься од води й полетить.
— Чуєте, який звук? — питав Хертвіг. — Глушителі спрямовують звук у воду, і за яких 200–300 метрів мотора майже не чути. Це одне. Друге. Якщо вам доведеться проходити острів Джарилгач вночі, то протока там вузька, і навіть цей мотор не виручить: почують. Тоді ви його виключаєте, отут ось, під сидінням, повертаєте вимикач. Отак, — Хертвіг нагнувся і клацнув чимсь під сидінням. Одразу ж десь під дном загуло, завило, і човен знову помчав уперед.
– Електромотор? — здивувався Муратов.
— Правильно, електромотор. У човні подвійне дно. В міждонних відсіках розміщено акумулятори майже по всій довжині човна — їх вистачило б допливти до Севастополя, — а в кормовій частині, під оцим бензиновим мотором, стоїть електромотор з окремим гвинтом.
— Цікаво, а як заряджаються акумулятори? — спитав Юрій.
— Дуже просто: скільки працює бензиновий мотор, стільки вони й заряджаються.
— Добре придумано!