Зоряний Корсар
Шрифт:
— Чому?
— Я чекаю твого рішення.
— Рішення?! — скрикнула дівчина, стримуючи ридання, яке рвалося з грудей. — Якого рішення?
— Смерті чи життя.
— Ти глузуєш! — гірко мовила Гледіс, не витримуючи погляду його ясних очей. — Ти володієш гіпнотичною силою і можеш…
— Можу, — продовжив її фразу Корсар. — Можу зупинити злочинну акцію. Проте не хочу.
— Чому? — 3 надією запитала вона.
— Я хочу зважити свою долю на терезах твого серця.
— Це красива фраза!
— Ні! Необхідність! Я самотній. Мій світ, мої прагнення — абстракція, якщо вони не освячені любов’ю.
— Поруч тебе прекрасні соратники — чоловіки й жінки. Хіба вони не схвалюють
— В моїй душі є сокровенні, втаємничені мрії. Всього не скажеш навіть близьким друзям. Є лише одне серце, яке повинне освятити зерно нового світу.
Несила дивитися в його очі. Що це з нею? Кареос і Горіор. Хто поставив її на перехресті двох доріг, які розходяться навіки?
— Ти щирий зі мною? — тихо мовила вона.
— Так.
— Поясни мені все. Я хочу знати істину. Кареос відкрив мені твій злочинний задум — завоювання влади на Орані. Лише тому я згодилася…
— Мовчи, — перебив її мову Корсар. — Не промовляй даремних слів. Я знаю більше, ніж ти можеш сказати. Іди сюди. Сідай. У нас є час, я тобі відкрию справжній плин подій…
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Політ у небувалість
— Ти знаєш, що ми познайомилися в Екваторіальній Школі Астропілотів. Там і побраталися. Поклялися діяти лише для спільного блага. Все так, як він тобі розповідав. Але ти не знаєш головного. Ще до останньої зоряної експедиції в мене зародилися сумніви. Що таке спільне благо? Чи однакове воно для всіх? Чи може наймудріший вождь чи навіть група людей дати щастя мільярдам істот, керуючись повним ідеалом, який їм здається найкращим? І що таке, власне, щастя?
Ти знаєш, що в усі віки про це точилися суперечки. Мудреці, теоретики, літератори, політики — хто тільки не ощасливлював людей своїми одкровеннями. Проте минали віки, а люди були нещасливі, і примарне поняття втікало від них.
Найпростіша відповідь: щастя — це забезпечення потреб, задоволення прагнень, бажань. Це — ідеал найпримітивніших. Трохи вища ідея: щастя — це боротьба. Але боротьба заради чого? Може, знову заради задоволення бажань? Тоді ми приходимо до порочного кола.
Потрібне визначення мети. Але істина недосяжна. Отже, ніколи людина не матиме достойної мети, ради якої можна змагатися. Де ж тоді вихід?
Одного разу я плив на океанському лайнері. Гурт пасажирів стояв на кормі. Ми годували крихтами хліба морських кералів. Величезні блакитні птахи сідали на хвилі, виловлювали здобич, зчиняли бійку, вихоплюючи харч одне в одного з дзьобів. Мені стало моторошно. Корабель плив довго, і весь час за ним летіли керали, сповнюючи простір огидними жадібними криками. Я зрозумів, що людство може перетворитися в отаку зграю безмозких лютих істот, які будуть поспішати за кораблем пізнання, поїдаючи те, що падатиме з його борту. Це обоготворення, абсолютизація функцій нашої біологічної машини. Все інше — культура, науки, розваги — стає лише камуфляжем, лише сором’язливим прикриттям основного — насичення!
Я почав ділитися своїми думками з Кареосом. Він сміявся паді мною. Він звертав мою увагу на історію всього живого, на плин усієї праеволюції. Від початку до сьогодення — всюди бій клітини з клітиною, істоти з істотою, формації з формацією. Утвердити себе, свою особистість — ось веління природи. Відбір кращого, сильнішого, вмілішого — ось лабораторний метод мегасвіту, в якому ми живемо. Закон сущого — сила. Його не обійдеш. Його можна тільки використати. І коли людство досягло такого рівня, щоб звільнитися від воєн заради шматка їжі, то треба благословляти розум, який дав такі можливості. Тепер боротьба переноситься на вищі щаблі — у космічну безмежність. Битва
— А жаль? — Запитував я його.
— Чому ж ти не жалієш плоду, який їси? — Насміхався Кареос.
— Може, й жалію. Поки що це необхідність.
— Завжди буде така необхідність, — заперечував він. — Щоб жити, треба когось асимілювати, знищити. Суть буття — у протиставленні когось комусь.
— Тоді воно прокляте! — Гнівався я.
— Ні, такий закон буття. Закон непорушний.
— Хто сказав це?
— Вся світобудова стверджує це!
— Неправда. Ми не знаємо й мільярдної частки світобудови. Ми лише ембріони еволюції. До того ж запрограмовані природою.
— Ти сказав слушно. Запрограмовані. Отже, повинні виконувати програму.
— Ні. Треба вийти з течії програми. Доки ми не усвідомлюємо такої можливості — ми маріонетки. Усвідомимо — вийдемо в світ свободи.
— Якої свободи? Від чого?
— Від закону природи.
— Порушення закону природи — смерть, ніщо, порожнеча.
— Навпаки. Це — нова ступінь буття. Я відчуваю це інтуїтивно. Глянь — первісна клітина протягом мільйонноспірального циклу досягла рівня мислячої істоти. В надрах матерії прихована грандіозна еволюційна сила. Для неї все можливе. Будь-яке здійснення. Але доки вона діє самотужки, методом проб, на пошуки витрачається нескінченна лавина живих істот, незміряні еволюційні цикли. І більшість тих зусиль приводить до тупиків, до виродження. Ось що таке підкорення законам природи. Вона сліпа й безжалісна. І якщо вже мисляча істота усвідомила своє покликання — хай вона візьме на себе еволюційний імпульс, щоб свідомо творити необхідні форми і явища.
— Це слова! А практично?
— Я теж не знаю. Я кличу тебе, інших — хай усі задумаються над цією проблемою!
— Ти божевільний, — гнівався Кареос. — Замість боротьби за спільне благо ти вибираєш імлисту стежечку авантюр. Моя програма: забезпечити людство всім необхідним, дати йому освіту, розваги, дозвілля. Розширити свідомість, відкрити можливість єднання з природою, яка його породила. Всі не можуть бути творцями, дослідниками. Це — привілей одинаків. Інші будуть матеріалом для еволюції, лабораторним реактивом природи. Вони перші ж повстануть проти твоїх утопій!.. Ти розумієш, Гледіс? Мій побратим, користуючись людяною, передовою ідеологією, намагався схилити мене до прадавнього реакційного світогляду: основна маса людства — бидло, юрма, табун напівінтелектуальних істот, які жадають лише насолоди, а над ними — еліта духу, обранці, технократи, диктатори. Я розумів добре вже тоді, чим закінчиться така «революція» Кареоса. Збереження старої диференціації суспільства, консервування — і, може, навіки системи нерівності, кастовості. А оскільки до дії будуть уведеш могутні системи кібернетичного контролю, то людство вже ніколи не зможе зруйнувати порочного кола антиеволюційного суспільства, у яке воно саме себе зажене.
Кареос грав на найпримітивніших струнах. Первісне бажання насичення. Але ж навіть люди невисокого духовного рівня, задовольнивши первісні інстинкти, починають думати про пошуки смислу буття. І такий пошук неминуче веде істоту до відкриття небувалого. Але оскільки небувале не буде запрограмоване технократами, то воно підлягатиме переслідуванню. Таким чином, Кареосове «суспільство справедливості» неодмінно мало стати гігантською в’язницею духу. Я бачив це і відверто говорив побратимові, що він самозакоханий сліпець.