Зоряний Корсар
Шрифт:
Жінка зникла. Незабаром у прямокутнику дверей виросла висока біла постать з тюрбаном на голові. «Індус», — подумав Сергій.
— Не зовсім, — сказав незнайомий, прикладаючи руку до грудей.
— Ви прочитали мої думки? — збентежено запитав Сергій, відповідаючи на вітання легким поклоном.
— Так! Це дуже легко, — відповів гість. — Все видно на обличчі. Проте я не назвав себе. Кемал Сінг. Біолог, фізик, медик.
— Ого!
— Вас це дивує?
—
— Я не індус. Я з інших країв. Мене зацікавила ваша країна, її філософія, традиції, таємниці. Змінив ім’я. Вас цікавить моє попереднє ім’я?
— Ні, — скупо відповів Сергій.
— Прекрасно, — сказав гість, пильно дивлячись на господаря. — Бо більшість людей цим цікавиться — іменами, становищем, званням, а не суттю.
— Я не цікавлюсь.
— Знаю. Мене теж зацікавив не ваш ступінь доктора наук.
— Він мені ні до чого, — знизав плечима Сергій. — Здібності вченого не залежать від наукового ступеня. До речі, де ви вивчили нашу мову?
— О, я знаю більшість земних мов, — відповів Сінг.
— Коли ви їх встигли вивчити?
— Я їх не вивчав.
— Ви хочете заінтригувати мене? — засміявся Сергій. — Пробачте, я поганий господар, не запрошую сідати! Ще раз пробачте! Ось тут зручне крісло, прошу. Може, кави, вина?
— Не п’ю, — відказав Сінг, стоячи біля дверей і незмигно дивлячись на вченого. — Не турбуйтесь. Відкинемо світські умовності.
Щось знайоме видалося Сергієві в обличчі гостя, в його манерах, у глибокому холоднуватому погляді. Щось давно відоме. Але де, коли, звідки?
— Хочете пригадати, де ми бачилися? — посміхнувся Сінг.
— Знову читаєте думки?
— Чую, — заперечив гість.
— Читайте. Я не вмію замикати думки.
— Колись вам це вдавалося.
— Колись? — здивувався Сергій. — Ми вже десь зустрічались?
— Не тепер.
— А, — засміявся вчений. — Ви маєте на увазі метемпсихоз, перевтілення? Ну, це дуже проблематично!
— Ні, я маю на увазі інше, — мовив Сінг. — Але ми ухилилися від того, заради чого я прибув до вас. Тепер, з вашого дозволу, я сяду. Дякую. Мені тут зручно. Якщо можна, я поверну лампу ось так. Не люблю яскравого світла.
— Слухаю.
— Почув про вас в Індії. Читав вашу книгу «Проблема багатомірності». Чудово! Теоретична бомба.
— Ну, не зовсім. Подібні ідеї висловлювалися багатьма мислителями в давнину і тепер. Особливо на Сході.
— Так, так. Метафізика Сходу підійшла впритул до аналізу багатомірності. Багато дослідників, безумовно, пробивали стіну часу й простору, виходили в сусідні сфери, але…
—
— Вони не могли відкрити нової еволюційної спіралі для людства. Знаєте, у Рамакрішни є чудова притча про соляну ляльку, яка хоче дослідити океан. Доходить до води, бреде, заглиблюється і назавжди зникає, розтає.
— Дотепно, — сказав Сергій. — Я пам’ятаю цю притчу. Дуже слушно. Поодинокі експерименти, тим більше, коли вони закінчуються божевіллям, або смертю в самадхі, або релігійним екстазом, який припиняє свідому самоеволюцію, не принесуть успіху.
— Згоден, — сказав Сінг. — Тому й звернув увагу на ваші ідеї. Покинув свою лабораторію біля Дарджилінга, виїхав до Москви. Там мене познайомили з вченими з академії. Я їм висловив своє бажання бачити вас, пояснив, що мої праці йшли паралельно. Вони дали рекомендації. Десь вони тут, у портфелі.
— Не турбуйтесь, — зупинив його Сергій. — Ми вже домовилися: геть формальності.
— Коротше, я прошу взяти мене на Місяць.
— Які підстави для такого рішення?
— Я принесу користь. Неабияку, — сказав Сінг. — Все Життя робив досліди в сфері багатомірності.
— Пробачте, — озвався Сергій. — Якщо ви мене будете знайомити з астральними та іншими сферами…
— Боронь боже, як кажуть у вас, — засміявся Сінг, і в чорних магічних очах з’явилися синюваті іскри. — Ніколи не полюбляв роль ментора. Та ще містичного. То сфера теорії. А теорій, як відомо, стільки, скільки теоретиків. Може, в тих гіпотезах і є раціональні зерна, проте моє кредо — чиста практика!
— Тоді — інша справа, — схвально сказав Сергій. — Що ж ви можете запропонувати, якщо ми вас візьмемо на Місяць?
— Я знаю, ваше будівництво незвичайне, — сказав Сінг. — Там будуть всеосяжні експерименти. Але головне — чутливі психічні медіатори.
— Правильно.
— Я пропоную свої послуги. Ви вже могли переконатися, що я легко читаю думки.
— Такі люди є і в нас. Що ви ще можете?
Сінг показав рукою на маленьку фаянсову іграшку, що стояла на протилежному кінці столу.
— Що там таке?
— Японський сувенір. Коли був на симпозіумі в Токіо, купив. Він вам до вподоби?
— Ні. Просто підходяща річ для експерименту. Уважно дивіться на сувенір. Тепер на мою долоню…
Сіиг розкрив довгу чутливу долоню, на ній нічого не було. Він склав пальці в кулак. Сергій запитливо дивився то на гостя, то на ляльку.
Гість зосередився, чоло його потемніло. Горениця бачив, як обриси сувеніра танули, щезали. Все. Нема на тім краю столу нічого.