Зуби дракона

Дашкієв Микола Олександрович

Любе, наївне дівчисько! Воно розуміло все надто примітивно, бо не знало життя взагалі, а життя радянських людей — тим більш. І саме з книжок запозичила вона ідею фіктивно одружитися з Лаптєвим, щоб здобути право в’їзду в Радянський Союз, а потім до часу покинути того, хто найдорожчий у світі.

Нікому — ні матері, ні навіть Андрієві — Майя вирішила не розкривати свій план завчасно. Почнуть відмовляти, радити щось інше, краще та й зіб’ють на гірше. Ні, відтепер вона сама господар своєї долі!

В стародавній Індії існувало вісім форм шлюбу, і один з них, вільний, називався “шлюбом

гандгарвів” — “шлюбом небесних музикантів”. В правилах Ашвалаяни говориться, що варто промовити: “будь мені за чоловіка” та “будь мені за дружину” — і цього досить. Хай, крім двох закоханих, нема нікого довкола — в ту ж мить пролунає чарівна музика повітряних божеств — гандгарвів, музика щастя, чутна тільки молодому подружжю, і цим буде назавжди освячений шлюб.

Майя вимовить ці слова через кілька хвилин. Вимовить перед усіма, в присутності батька й матері. Невже ж не відповість на них Андрій?! Він мусить, мусить відповісти! Вона потім розповість йому все, благатиме пробачення!..

В двері постукали. То Енні, вірна Енні, яка гадає, що її господиня й справді виходить заміж. Просять іти?.. Гаразд, зараз.

— Енні, ти з’ясувала сагібові, що він повинен надіти мені на шию вінок з квітів?

— Так, пані. Він запитав: “Навіщо”? Я йому відповіла, що так годиться.

— Гаразд, іди.

Посутеніло. Спалахнули гірлянди ліхтариків. Загомоніли веселі голоси. Ось вже й батько з матір’ю пішли до “пуджа барі” — до будиночка, де святкується за староіндійським звичаєм Каліпуджа, свято богині кохання Калі. Майя востаннє глянула на себе в дзеркало, поправила волосся, взяла в руки весільний вінок квітів і вийшла з кімнати. Вона йшла святковою алеєю — мовчазна й велична, гордо несучи голову. Ось на неї впало світло, і враз почувся схвильований шепіт:

— Червоне челі!.. Червоне челі!..

Далі й далі… Кілька кроків лишається до тих трьох, які стоять і про щось невимушено розмовляють. Ось батько обернувся в її бік і замовк, вражений… Ось Чарлі Бертон урвав сміх і здивовано позирнув на неї… А ось і коханий підвів очі, посміхнувся і взяв гірлянду квітів з рук Енні. Любий, він навіть не догадується, що це означає!

Серце у Майї ледве-ледве не вискакувало з грудей. Але вона нічим не зрадила свого хвилювання, не прискорила ходи і, підійшовши до Андрія, наділа йому на голову квітучу гірлянду.

— Я тебе кохаю, любий! Будь мені за чоловіка!

Андрій сіпнувся, зблід. Він жмакав свій вінок у руках, не знаючи, куди його подіти, а Майя стояла проти нього, благала поглядом, безмовно ворушила губами, бажаючи підказати потрібні слова. І він зрозумів:

— Я тебе кохаю, люба! Будь мені за дружину!

На плечі Майї м’яко лагли пахучі квітки. Її губи зустрілися з губами коханого. І в цю мить дівчина зрозуміла: ні, це був не фальшивий шлюб, а те, що насправді з’єднає двох людей навіки! Ніколи не залишить вона коханого, нікому його не віддасть, захищатиме, як захищає тигриця своїх дітей! їх поєднав світлий і радісний “шлюб гандгарвів”.

Тільки де, де ж та нечутна іншим музика щастя? Хай не існує жодних богів, але ж мусить хоч у пам’яті прозвучати якась ніжна й хвилююча мелодія?

Майя напружувала

свій слух… Але тихо-тихо було навколо.

Та ось десь, далекий, — може навіть нечутний іншим, — почувся постріл, а слідом за тим — болісний крик.

Може, примарилось. Може, причулось. Тільки Майя здригнулась і ще міцніше притиснулась до коханого.

Розділ XXIII

ЧАС РОЗПЛАТИ

Як громом вражений, стояв Чарлі Бертон біля входу в “пуджа барі”. В нього перед очима пливли барвисті кола, руки несамохіть стискалися в кулаки, а серце то завмирало, то несамовито билося об грудну клітку.

Він міг сподіватися на все, тільки не на це. Ну, зацікавилась Майя Лаптєвим, ну, закохалась в нього. Росіянин був, та й поїхав, а Чарлі лишиться. Рано чи пізно Майя стала б йому за дружину.

І ось тепер пішло нанівець. Руйнувалося те, заради чого Чарлі важив своїм життям: Сатіапал бездумно роздав кристали, а разом з ними й таємницю препарату; його дочка вийшла заміж за іншого. Що ж лишилося самому Бертонові? Жалюгідна роль попихача Сатіапала?.. Недогризки чужої слави?.. Це був повний крах надій і сподівань, і коли б не Хінчінбрук, Бертон убив би в цю мить Андрія Лаптєва і поставив би крапку в кінці власної біографії.

Однак сама думка про те, що руда бестія буде жити й дихати, зловтішатися й пакостити, здавалася Бертонові нестерпною. Ні, першим має загинути Майкл Хінчінбрук, а цього вже недовго чекати!

Чарлі подивився на годинник. Було чверть на восьму. Рівно о дев’ятій треба зустріти Майкла за межами маєтку і провести сюди — чи через ворота, чи заздалегідь приготованою лазівкою. Свято буде в розпалі, ніхто нічого не помітить.

Вже вляглося збудження людей, викликане несподіваною подією. І в рані Марії вже висохли сльози на очах, і Сатіапал вже менше хмурився. А Лаптєв і Майя то по-дурному реготали з кожної дрібниці, то замовкали, дивлячись одне на одного.

Ніхто не звертав на Бертона уваги. Може б, іншим разом і Чарлі з цікавістю позирав би на танцюристів у химерних масках, прислухався б до екзотичних мелодій старовинних пісень, сміявся б з кумедного кривляння царя мавп Ханумана — персонажа древньоіндійської епічної поеми “Рамаяна”. А тепер він тільки кипів люттю проти усього й усіх та позирав на годинник, проклинаючи його повільний хід.

Та ось погасло світло на алеї. Починалася вистава улюбленого в Бенгалії театру тіней. В ньому грають справжні актори, але глядач бачить на білому екрані лише їхні силуети.

Слушна хвилина!.. Чарлі одсунувся вбік, у тінь, потім далі, за кущі, а вже звідти манівцями подався до палацу. Він ішов легким, обережним кроком, часто озирався і не помічав, що услід за ним з такою ж обережністю посувається ще хтось.

В кущах біля ґанку Бертон зупинився. Зустріч з Хінчінбруком — не побачення з коханою. Слід приготуватися до всього, може навіть до найгіршого.

Чарлі перевірив пістолет та запасну обойму, витяг з-за пазухи туго обмотаний згорток — рукопис професора Сатіапала — і після короткого роздуму поклав його на землю, загорнувши листям. Тепер можна було вступати у двобій з Хінчінбруком.