Звіробій
Шрифт:
Джудіт з тривожною увагою дивилася на нього.
— Ви напрочуд гарні й привабливі сьогодні, Джудіт! — вигукнув Звіробій простодушно, коли дійсність, нарешті, перемогла химеру. — Ви просто чарівні! їй-право, я ніколи не зустрічав такої гожої дівчини навіть серед делаварок! І мене не дивує, що Гаррі Непосида пішов звідси сумний та зажурений.
— Скажіть, Звіробою, невже б ви хотіли бачити мене дружиною такої людини, як Гаррі Марч?
— Дещо можна сказати на його користь, а дещо — й проти. Як на мене, то Непосида — не кращий з чоловіків, але боюся, що більшість молодих жінок ставляться до нього прихильніше.
— Ні-ні! Джудіт, навіть не маючи власного прізвища, ніколи не
— Джудіт Бампо звучало б гірше, дівчино. Небагато є прізвищ, таких приємних для слуху, як Марч.
— Ах, Звіробою, в таких випадках для слуху найприємніше те, що тішить серце. Аби Нетті Бампо звався Гаррі Марч, а Гаррі Марч — Нетті Бампо, я, мабуть, уподобала б прізвище Марч дужче, ніж зараз. Та коли б він носив ваше прізвище, для мене Бампо звучало б жахливо.
— Оце правильно, й у цьому вся суть! Вірите, в мене зроду огида до змій, і я ненавиджу саме це слово, тим більше що місіонери розповідали мені, ніби під час створення світу якась змія спокусила першу жінку. А проте, відколи Чингачгук заслужив собі прізвисько, яке він нині носить, це ж саме слово стало миліше для мого слуху, ніж посвист дрімлюги тихого літнього вечора. Все залежить від почуття, Джудіт, — і те, як ми сприймаємо слово, і те, як ми дивимось на людину.
— Ви міркуєте так слушно, Звіробою, що мене просто чудує, чому вам здається дивним, коли дівчина, яка, можливо, сама непогана на вроду, зовсім не прагне, аби й чоловік її мав цю перевагу чи, певніше, те, що вам увижається перевагою. Для мене зовнішність мужчини анічогісінько не важить, хай би тільки лице в нього було таке ж чесне, як і серце.
— Так, чесність — велике діло, коли дивитися вперед; і ті, хто легко забуває про це спочатку, частенько змушені бувають згадати це під кінець. І все-таки, Джудіт, на світі є багато людей, що воліють лічити сьогоднішній, а не майбутній зиск. Їм здається, ніби сьогоднішнє — певне, а майбутнє — сумнівне. Однак мене тішить, що ви міркуєте про це розумно, не те що люди, котрі самі себе обкрадають.
— Я справді кажу те, що думаю, — відповіла дівчина підкреслено чітко, хоча жіноча делікатність не дозволяла їй прямо запропонувати свою руку, — і можу додати з усією щирістю, що радніше поділила б свою долю з людиною, на правдивість і відданість якої можна звіритись, а не з брехливим і безсердечним негідником, бодай би він навіть мав повні скрині золота, маєтки, землі… так, бодай би він навіть сидів на королівському троні!
— Це сміливі слова, Джудіт, так, це дуже сміливі слова. Та чи певні ви, що почуття згодиться увійти з ними в лад, коли вам справді доведеться обирати? Аби перед вами з одного боку стояв вичепурений франт у червоному камзолі, з головою, од якої віє пахощами мускусного оленя, з лицем, гладеньким та квітучим, як ваше власне, з руками, такими білими та пухкими, наче бог не велів людині заробляти свій хліб у поті чола свого, і з такою величавою ходою, яку здатні вигадати тільки вчителі танців та легковажне серце, а з другого — стояв би чоловік, що всі свої дні проводив просто неба, аж поки лоб йому запікся так само, як і щоки, що продирався болотами та хащами, аж поки руки йому зашерхли, мов кора на дубах, під якими він спить, що ганявся за дичиною, аж поки хода в нього стала нечутна, немов у рисі, що від нього не віє жодним приємним запахом, окрім того, який дарує сама природа у свіжих подихах лісу, — так от, якби оці двоє стояли перед вами, сподіваючись на вашу прихильність, то кому б віддали ви перевагу?
Гоже личко Джудіт спалахнуло, бо образ дженджиристого офіцера з гарнізону, що його так простодушно намалював Звіробій, вабив колись уяву дівчини, хоч досвід
— Бог мені суддя, — врочисто відповіла дівчина. — Аби оті двоє стояли переді мною— а один з них, можу сказати, вже тут, — то, коли я тільки знаю своє власне серце, я обрала б другого! Я не бажаю мати чоловіка в будь-якому розумінні вищого за себе.
— Це любо чути, Джудіт, і навіть може примусити юнака забути свою власну нікчемність. Але навряд чи ви думаєте так, як кажете. Приміром, ось я — надто грубий і темний для дівчини, котру виховувала така вчена мати. Марнославство — цілком природна річ, але над ним повинен мати владу здоровий глузд.
— Тоді ви не знаєте, на що здатне жіноче серце. Ви, далебі, не грубий, Звіробою, і не можна назвати темною людину, котра так досконало вивчила те, що було в неї перед очима. Коли прокидаються почуття, все на світі постає перед нами в казковому світлі, а на дрібниці ми або не зважаємо, або ж просто забуваємо про них. Коли на серці сонячно, тоді й довкола не буває сутінок, і найпохмуріші речі мовби випромінюють ясне сяйво. І так буде завжди між вами та жінкою, що вас покохає, навіть якби ваша дружина, на думку людей, мала оті так звані переваги.
— Джудіт, ви походите з сім'ї, що посідала багато вище становище в суспільстві, ніж моя, а нерівні шлюби, як і нерівна дружба, рідко кінчаються добром. Я кажу це так собі, тільки для прикладу, бо не вірю, що ви справді гадаєте, ніби між нами таке можливе.
Джудіт прикипіла своїми темно-блакитними очима до відкритого й чесного лиця Звіробоя, немов бажала зазирнути в юнакову душу. Не помітивши ані найменшого проблиску потаєної думки, дівчина повірила, що він сприймає цю розмову за звичайний жарт і навіть не здогадується, що її серце насправді глибоко вражене. В першу мить вона відчула образу, а потім зрозуміла, як несправедливо було б ставити за провину мисливцеві його самозневагу та скромність.
Нова перешкода загострила її почуття й ще дужче поглибила її цікавість до хлопця. В цей критичний момент Джудіт сяйнула смілива думка, яку її меткий та винахідливий розум блискавично розгорнув у цілий план. Вона рішуче вхопилася за цей план, сподіваючись раз і назавжди поєднати Звіробоєву долю з своєю. Однак, щоб не уривати розмови надто різко, Джудіт відповіла на останні слова юнака так серйозно й щиро, ніби її початковий намір залишився незмінний.
— Звичайно, я не маю права хвалитися своєю ріднею після того, про що дізналася цієї ночі,— засмучено промовила дівчина. — Щоправда, в мене була мати, але навіть прізвища її я не знаю. Що ж до батька, то, мабуть, ліпше про нього ніколи не знати, аби не згадувати лихим словом.
— Джудіт, — обережно взявши її за руку, сказав Звіробій з тією мужньою щирістю, яка проклала собі стежку до самого серця дівчини, — краще нам облишити на сьогодні розмову. Засніть, і нехай вам присниться все, що ви бачили й пережили. Можливо, вранці деякі речі, що зараз здаються вам такими сумними, видаватимуться веселішими. Головне, ніколи не робіть нічого під впливом сердечної скорботи або з наміром помститися самій собі за кривди, що їх вам заподіяли інші. Все, що було сказано цієї ночі, залишиться таємницею між вами та мною, і ніхто не вивідає в мене цієї таємниці, навіть Змій. Якщо ваші батьки були грішні, то нехай їхня дочка проживе без гріха. Згадайте, що ви молоді, а молодість завжди може сподіватися на краще майбутнє. До того ж ви розумніші, ніж звичайно бувають дівчата, і це також неабияка перевага… А тепер час трохи спочити, бо завтра на декого з нас чекає важкий день.