17 хвилин
Шрифт:
Павлік ще раз ізгадав про Люсю. Думки його були прихильно-зневажливі. Жінки всі однакові всередині.
Спочатку доводиться з ними попотягатись — вони кокетують із знайомими й незнайомими й дуже комизяться.
Павлік гнівно згадав, як йому доводилось просити; так, просити! Люсю поводитись як слід з чужими.
Тепер не те.
Тепер вона сама, як кішка, закохана в нього й подекуди навіть трішки набридає йому ревнощами.
На чужих вона не дивиться зовсім. По гостях вона не ходить, вча¬щає тільки до однієї
Вона розповідає Павлікові про подругу — та живе дуже бідно — инколи просто голодує.
Але грошей вона для подруги не прохає — Павлік раз на завше одучив її від благодійних звичок.
Дощ почав заливати Павлікові за комір. — Треба зайти десь. поснідати, поки дощ ущухне.
Оце Люська, хоч дощ, хоч що, піде до подруги — та живе десь далеко в передмісті — й прийде стомлена вкрай.
Коли вона приходить відтіля, від неї немає діла, як від жінки — це трішки дратує Павліка.
Дарма, що він сам не пропускає нагоди поласувати на стороні — Павлік уважає, що жінка має бути завше до його послуг.
Женщина — істота недорозвинена й не здатна до творчої роботи. Її діло—бути передовсім жінкою й матір'ю.
Павлік саркастично посміхнувся, згадавши жінвідділ.
Так. Доводиться погоджуватись офіційно де-з-чим заради головного.
А головне? це всебічний розвиток його, Павла Явня, творчих здібностей. Для цього йому потрібна Люся, добра, ріжноманітна їжа, зручні меблі...
Цьому перешкоджає оцей чортів дощ. Хоч он-де, здається, свінуло на небі.
А для того, щоб зробити кар'єру, Явневі треба вступити до партії.
Потрібну термінологію й лозунги Павлік давно засвоїв. Він має в минулому де-які гріхи й партквиток йому доконечно потрібний.
Павлік почав шукати очима пивної.
Одне лихо — це нерви.
Павлік почуває якийсь інстинктивний острах перед робочими.
Йому инколи здається, що вони бачуть його наскрізь.
Треба випити пару пляшок перед розмовою з тов. К.
Явень зайшов до пивної, узяв пляшку пива й замовив яєчню.
Поки що він налляв шклянку й випив.
Так. Усе вийде на добре. Сьогодні йому обіцяний ще один підпис на заяві до партії.
Ясна річ, одразу його членом правління не зроблять; доведеться ще з півроку посекретарювати. Зате зовсім инше відношення. По-перше, він заведе собі револьвера. Він хотів мати револьвера без ніяких дозволів од Д. П. У. Револьвер дуже приваблював Явня. Явень налив другу шклянку й випив її навхилки.
А членом правління він буде десь в иншому місті. Йому одразу дадуть. Явень узявся до яєчні. Доївши останній шматок, він обвів очима кімнату, шукаючи офіціянта.
Він зустрівся поглядом з чиїмись чорними, гострими очима. Це був кремезний дядько в шкіряній тужурці.
Явень заплатив за пиво й яєчню й підвівся.
Коли він дійшов до дверей, дядько теж підвівся і наздогнав його.
«Скажіть, як тут вийти на Фундукліївську?» —
Явень вийшов на вулицю. Дощик не крапав більше; сонце гладило його обличчя старенькими, м'якими лапами.
Перейшовши дві вулиці, Явень подивився на руку. До установи ще було рано й він постановив прогулятись після снідання. Сьогодні він піде до т. К. — той мав дати йому останній підпис. Чого від нього хотів той дядько? — 3 підписом т. К. його одразу зарахують у кандидати.
— Чудний якийсь суб'єкт. Дурень? — вирішив Явень і... спинився.
Перед ним стояла повна, висока дама й дивилася йому просто в вічі. Павло Явень привітно посміхнувся.
Вона посміхнулась собі. Нафарбовані красиві губи одкрили низку чудових зубів. Явень перевів очі на гарненький лаковий черевичок.
«Не можу пригадати, де я вас бачив», — сказав він упевнено. — «Уявіть собі, я теж не можу пригадати», — посміхнулась дама.
«Ви в той бік?» — запитав Явень. Дама кивнула головою, Явень узяв її під руку. «Я живу тут недалечко», — сказала вона.
«По Пушкінській?»
«По Пушкінській. Уявить собі: зо мною трапилось нещастя».
«Що таке?» — весело запитав Явень. «У мене вмер чоловік— сказала вона сухо. — «Його треба ховати, а грошей нема».
«Оце тільки й нещастя?» — посміхнувся Явень. — «Я спробую вам допомогти грішми. Воно, правда, таке не що-дня трапляється».
Дама починала його цікавити. В неї єсть юмор. Це інтелігентна женщина — можливо, аристократка!
Явень притулив її руку ближче до себе.
Вони перейшли квартал.
«Ось тут», — сказала дама. Явень кинув блискавичний погляд на табличку — 67 і вони ввійшли в двір.
То була добре обставлена кімната. Правда, біля дверей стояв брудний стілець з примусом і лушпинням од картоплі. Явнів погляд упав на зачинені двохполовинні двері. «Сідайте», — сказала вона.
Явень добув цигарку, запалив і сів. Вона взяла в його цигарку, підійшла до дверей, закинула гачок і раптом, сівши коло Явня, обняла його шию й швидко поцілувала. Потім вона почала розстібувати блузку.
Явень не поспішаючи розстібував сандали.
«Слухайте, а де-ж ваш чоловік? Він нам не заважатиме?» — спитав він саркастично. Вона вказала на зачинені другі двері.
Явень приклав руку до її грудей.
Раптом щось зашаруділо в сусідній кімнаті. Явень зблід і одняв свою руку. «Киньте жарти — що там у тій кімнаті?» — сказав він і взяв в руку свої сандали. «Я вам сказала — там мій покійний чоловік», — одповіла вона глухо. Явень гарячковими рухами взувся; йому затрусились коліна.