1q84. книга ІІІ
Шрифт:
Після кількох теплих настали на диво прохолодні ночі. Незалежно від такої зміни погоди Тенґо жив так, ніби повторював свою вчорашню поведінку. Поки вдавалось, намагався бути безбарвним, прозорим стороннім спостерігачем. Затамувавши подих, знічено очікував того часу.Відмінність між одним і наступним днем ставала щораз непомітнішою. Минув тиждень, за ним — десять днів. Однак повітряна личинка не з'являлася. Після того як батька відвозили на обстеження, на його ліжку залишалася тільки впадина від жалюгідно маленького людського тіла.
«Невже воназ'явилася лише один раз тоді? — думав Тенґо, покусуючи губи в тісній палаті, що починала тонути в сутінках. — Невже це було особливе одкровення, яке вдруге не повториться? А може, мені
Тенґо не був упевнений, що правильно чинить. Можливо, тільки марнує час у палаті оздоровниці, відірваний від реальності в цьому приморському містечку, далекому від Токіо. Та навіть якщо це так, він не міг звідси поїхати. Адже колись у цій палаті бачив повітряну личинку, а в ній — освітлену тьмяним сяйвом маленьку сонну Аомаме. Навіть торкався її руки. Та якби це було тільки один раз і тільки миттєвим видінням, він все одно хотів залишитися тут якомога довше й подумки вимальовувати в уяві побачену тоді картину.
Коли стало ясно, що Тенґо не повернеться до Токіо, а ще трохи залишиться в цьому приморському містечку, медсестри почали з ним зближуватися. У коротких перервах між роботою заводили з ним розмови про се про те. А коли випадав вільний час, заходили до нього в палату. Приносили чай і солодощі. Медсестра Омура, років тридцяти п'яти, із кульковою ручкою у волоссі, та червонощока медсестра Адаті із кінським хвостом на голові позмінно обслуговували його батька. Коли ж не вистачало робочих рук, їм на заміну приходила доглядати хворого й медсестра Тамура, яка здебільшого сиділа за конторкою приймальні. Здається, їх трьох Тенґо цікавив особисто.
Та й Тенґо, який, за винятком надвечірніх годин, мав досить вільного часу, охоче вів з ними розмови на різні теми. Коли запитували, якомога чесніше розповідав. Що викладає математику в підготовчій школі й має побічну роботу — пише на замовлення вигадливі тексти. Що батько працював збирачем абонентної плати «NHK». Що змалку захоплювався дзюдо і в середній школі вищого ступеня на префектурних змаганнях навіть дійшов до фіналу. Однак про довгорічну ворожнечу з батьком анітрохи не згадував. Не казав також, що його мати померла й, можливо, покинувши його малого з батьком, втекла з коханцем. Бо якби таке розповів, то потрапив би у складне становище. Звісно, не міг розказати, що переробив бестселер «Повітряна личинка». Не прохопився жодним словом про те, що бачить на небі два Місяці.
І вони розповідали йому свої життєві історії. Що всі троє тутешнього походження, після середньої школи вищого ступеня закінчили спеціальне медичне училище й стали медсестрами. Що робота в оздоровниці загалом одноманітна й нудна, тривала й нерегулярна, але вони задоволені працею в місцевості, де виросли, що зазнають менше стресів, ніж у загальній лікарні, в якій щодня довелося б мати справу з пацієнтами на межі життя й смерті. Що старі люди в оздоровниці поволі втрачають пам'ять і спокійно, не розуміючи свого стану, помирають. Що їм не роблять кривавих операцій і зводять до мінімуму їхні болі. Що серед ночі автомобілі «швидкої допомоги» не привозять хворих і навколо не ридає їхня рідня. Що витрати на прожиток малі й за не дуже велику заробітну плату можна перебитися. Медсестра Тамура в окулярах, п'ять років тому втративши чоловіка в дорожній аварії, жила вдвох з матір'ю в сусідньому містечку. Огрядна медсестра Омура мала двох малих хлопців, а її чоловік працював таксистом. Молода медсестра Адаті мешкала на околиці міста в орендованій квартирі разом із старшою на три роки сестрою, перукаркою.
— Тенґо-кун, ви добра людина, правда? — сказала медсестра Омура, замінюючи в крапельниці банку розчину. — Такого родича, який щодня приїжджав би й читав би непритомній людині книжку, нема на світі.
Від таких слів Тенґо почувався незручно.
— Просто випадково попросив відпустку. Але, здається, не можу надовго тут затриматися.
— Ніхто сюди не приїжджає, навіть якщо має багато вільного часу, — заперечила вона. — Вибачте за відвертість, але така хвороба не залишає надії на одужання. З кожним днем її стає щораз менше.
—
— Що йому читаєте?
— Різне. Навмання читаю вголос розділ книжки, яка випадково опинилася в моїх руках.
— А що зараз читаєте?
— «З Африки» Ісака Дінесена. [5]
Медсестра хитнула головою.
— Ніколи не чула.
— Цю книжку написала 1937 року данська письменниця під псевдонімом Дінесен. Вийшовши заміж за шведського аристократа, перед початком Першої світової війни вона переселилася в Африку й там жила на сільськогосподарській фермі. Розлучившись згодом із чоловіком, перебрала на себе управління нею. Її тодішній досвід ліг в основу цієї книжки.
5
Ісак Дінесен — псевдонім дамської письменниці Карен Бліксен (1885–1962), яка у своїй головній книжці «З Африки» (1937) колоритно описує своє життя в Африці.
Зміривши температуру батька й записавши її в карточку, медсестра знову встромила кулькову ручку у волосся й відгорнула набік чубчик.
— А мені дозволите трохи послухати, як ви читаєте вголос?
— Та я не знаю, чи вам сподобається, — відповів Тенґо.
Вона сіла на стілець і схрестила ноги, гарної форми й міцної будови, що вже почали трохи повніти.
— У всякому разі, спробую почитати.
Тенґо взявся читати поволі, як того вимагав сам текст, що плив, немов час на африканському континенті.
«Коли в березні після чотирьох місяців спекотної і сухої погоди настає тривалий африканський період дощів, усе навколо виповнюється буйною рослинністю, свіжою зеленню і пахощами. Однак фермер стримує себе, щоб надмірно не радіти щедротам природи. Він напружує слух, побоюючись, що дощ перестане шуміти. Адже вода, яку п'є в цей час земля, стане основою життя ферми, всієї її рослинності, тварин і людей упродовж наступних посушливих чотирьох місяців.
Очі радіють, коли всі дороги на фермі перетворюються на водні потоки. Фермер, у піднесеному, співочому настрої, крізь багнюку прямує до заквітлої кавової плантації. Однак буває й так, що ввечері в розпал сезону дощів крізь розриви між хмарами починають блищати зорі. Й тоді фермер виходить надвір і зводить очі догори, наче просить націдити ще дощу. Звертаючись до неба, він благає: „Прошу тебе, дай ще більше! Моє серце тебе закликає, і я не відпущу тебе, поки не дочекаюся благодаті. Затопи мене, якщо на те буде твоя воля, але не вбивай своєю примхою. Забудь про coitus interruptus, [6] о небо!“»
6
Перерваний статевий акт (лат.).
— Перерваний статевий акт? — насупивши брови, спитала медсестра.
— Бо фермер — так би мовити, відверта людина.
— Однак звертатися до неба такими словами недоречно.
— Ваша правда, — погодився Тенґо.
«Після сезону дощів наставали на диво прохолодні й похмурі дні. І тоді згадувалася „marka mbaya“, тобто поганий рік, страшна посуха. Тоді люди племені кікую пасли своїх корів прямо перед моїм будинком, а пастушок іноді вигравав на дудочці коротеньку мелодію. Щоразу, коли пізніше я чуле її, то відразу згадувала всі наші минулі страждання, відчай і солоний присмак сліз. І водночас у тій самій мелодії, несподівано для себе, я відкривала незбагненну ніжність і життєву силу. Невже в ті тяжкі часи нас супроводжував тільки відчай? Ми були тоді молодими, сповненими палких бажань і саме ті довгі дні труднощів нас об'єднали. Настільки, що навіть переселившись на іншу планету, ми впізнали б одне одного. І годинник із зозулькою на стіні, й книжки на столі й худі корови, й жалюгідні старики-кікую вигукнули б: „Ти також там була, ти також була частиною ферми Нґонґ“. Тяжкі часи нас ощасливлювали й минали».