1q84. книга ІІІ
Шрифт:
Зупинившись, Тенґо подумав.
— Ще не вирішив. Усе залежить від того, як складуться обставини.
— Можете ще трохи не ходити на роботу?
— Ще можу, бо попросив товариша замінити мене.
— А де завжди харчуєтеся? — спитала медсестра.
— У тутешній їдальні, — відповів Тенґо. — У готелі тільки снідаю, а тому заходжу в найближчу їдальню і замовляю комплексний обід або піалу рису із смаженою рибою.
— Там смачно готують?
— Не скажу, що особливо смачно. Та я цим не дуже переймаюся.
— Погано, — нахмурившись, сказала медсестра, — якщо не їсте чогось
— Коня, що спить стоячи? — здивувався Тенґо.
— А ви коли-небудь бачили коня, що спить стоячи?
Тенґо хитнув головою.
— Ні, не бачив.
— Він має такий вигляд, як от зараз ви, — сказала медсестра середнього віку. — Раджу зайти у вбиральню і подивитися на власне обличчя в дзеркалі. Відразу не зрозумієте, що спите. А лише тоді, коли добре придивитеся. Хоч ваші очі й розплющені, але нічого не бачать.
— А хіба кінь спить із розплющеними очима?
Медсестра кивнула.
— Зовсім як ви.
У цю мить Тенґо захотів піти у вбиральню й подивитися в дзеркало, але передумав.
— Зрозуміло. Постараюсь харчуватися чимось поживнішим.
— Ну, якщо так, то чи не хотіли б ви піти кудись і посмакувати смаженим м'ясом?
— Смаженим м'ясом? — Тенґо рідко коли їв м'ясо. Не те що не любив його, а просто ніколи не хотів його. Та коли медсестра запропонувала, то відчув, що після довгої перерви можна скуштувати м'яса. Можливо, організм справді вимагав доброї поживи.
— Ми всі вирішили податися сьогодні ввечері кудись і попоїсти смаженини. Ходіть і ви з нами.
— Хто «всі»?
— Домовилися піти втрьох о пів на сьому, після роботи. Ну, то приєднаєтеся?
До згаданої трійці входила також медсестра Омура, мати двох дітей, що встромляла кулькову ручку у волосся, і невисока молода медсестра Адаті. Мабуть, і поза роботою вони всі дружили. Тенґо задумався над пропозицією посмакувати разом з ними смаженим м'ясом. По змозі не хотів порушувати свого простого ритму життя, але не знайшов підстав для відмови. Усі знали, що в цьому містечку він мав удосталь вільного часу.
— Якщо не заважатиму, — відповів Тенґо.
— Звісно, не заважатимете, — сказала медсестра. — Ніхто не змусить нас запросити людей, що заважатимуть. А тому не соромтесь і приєднуйтесь до нас. Іноді непогано, коли в компанії є здоровий молодий чоловік.
— Що здоровий, це правда, але… — сказав Тенґо невпевненим голосом.
— От і добре, — по-діловому підтвердила медсестра.
Робоча зміна трьох медсестер, що працювали в одному медичному закладі, рідко закінчувалася одночасно. Однак вони якось примудрилися створити таку нагоду один раз на місяць. Утрьох вирушали до міста, їли «щось поживне», пили вино й співали караоке, завдяки чому, по-своєму гульнувши, витрачали зайву, так би мовити, енергію. Такої розваги справді потребували. Життя в провінційному містечку було одноманітним, а на роботі, крім лікарів і медсестер, вони бачили тільки стариків, що розгубили свої життєві сили й пам'ять.
У всякому разі, три медсестри багато їли й багато пили. Тенґо не встигав за ними. А тому, сидячи поряд з ними, веселими й збудженими, слухняно
7
Японський гурт 70-х років.
8
Йосуї Іноуе (нар. 1948 р.) — автор японських популярних пісень.
Молода медсестра Адаті, зазвичай не вельми балакуча, під впливом алкоголю стала жвавою і сміливою. Її червоні щоки набрали здорового, як після значної засмаги, відтінку. Від простих жартів вона хихотіла й лагідно тулилася до плеча Тенґо, що сидів поруч. Висока медсестра Омура, що завжди встромляла кулькову ручку у волосся, у своїй світло-синій сукні, з розпущеним волоссям, здавалася молодшою на років три-чотири й говорила трохи нижчим, ніж звичайно, голосом. Позбувшись свого колишнього ділового вигляду, завдяки своїм млявим рухам справляла враження зовсім іншої особи. І тільки медсестра Тамура в окулярах з металевою оправою особливо не змінилася ні зовнішністю, ні поведінкою.
— На сьогоднішній вечір я віддала дітей під опіку сусідів, — сказала Тенґо медсестра Омура. — Чоловік пішов на нічну робочу зміну. І в такий час не завадить повеселитися зі спокійною душею. Без розваги не можна обійтися. А ви, Тенґо-кун, якої думки?
Медсестри тепер Тенґо називали Тенґо-куном, а не Кавана-саном або Тенґо-саном. Більшість людей чомусь зверталися до нього так фамільярно. Навіть учні підготовчої школи позаочі називали Тенґо-куном.
— Так, це правда, — погодився Тенґо.
— Нам вона потрібна, — сказала медсестра Тамура, попиваючи віскі «Suntory Old» з водою. — І ми — звичайні живі люди.
— Звичайні жінки, якщо скинути халат, — додала медсестра Адаті й захихотіла так, наче хотіла сказати щось змістовне.
— Тенґо-кун, — звернулася до нього медсестра Омура, — можна вас запитати?
— Що?
— Ви з якоюсь жінкою дружите?
— І я хотіла б це знати, — сказала медсестра Адаті, хрумаючи кукурудзяні пластівці своїми великими білими зубами.
— Це непроста справа, — відповів Тенґо.
— А чим непроста? — запитала досвідчена медсестра Тамура. — Маємо вдосталь часу, з радістю послухаємо. Власне, яка у вас непроста справа?
— Починайте, починайте! — сказала медсестра Адаті й, заплескавши в долоні, захихотіла.
— Не дуже цікава справа, — відповів Тенґо. — Банальна й безглузда.
— Розкажіть найголовніше, — сказала медсестра Омура. — Дружите з жінкою чи ні?