1Q84. Книга І

Мураками Харуки

— Але з ваших слів я здогадуюся: ви подумки не виключаєте, що до Фукади-сана застосовано насильство.

— Така можливість не виключена, — задумано відповів сенсей. — І ви, напевне, знаєте, що в замкнутому, однорідному колективі може статися багато чого.

Запала гнітюча мовчанка. Її перервала Фукаері.

— Бо прибули карлики, — сказала вона тихо.

Тенґо перевів погляд на неї. Її обличчя, як завжди, залишалося безвиразним.

— Прибули карлики,і тому всередині «Сакіґакі»

щось сталося? — запитав він.

Дівчина не відповіла. Тільки перебирала пальцями ґудзики на блузці.

Ніби перехопивши в неї слово, Ебісуно-сенсей сказав:

— Я не знаю, хто такі карлики,яких описала Ері. Зрештою, вона й сама не вміє пояснити словами, хто вони. А може, й не збирається пояснювати. Однак, можливо, карликизіграли якусь роль тоді, коли сільськогосподарська комуна різко перетворилася на релігійну організацію.

— А може, щось схоже на карликів, — сказав Тенґо.

— Правду кажете, — погодився сенсей. — Я не знаю, хто до цього причетний — карликичи щось схоже на них. Та мені принаймні здається, що, вивівши в «Повітряній личинці» карликів,Ері хоче сказати щось важливе.

Сенсей довго дивився на свої руки, а тоді підвів голову.

— Як ви знаєте, Джордж Орвелл у романі «1984» вивів диктатора під іменем Старший Брат.Ясна річ, в алегоричній формі він розповів про сталінізм. І відтоді слова «Старший Брат»стали функціонувати як суспільна метафора. В цьому велика заслуга Орвелла. Однак тепер, у 1984 році, вони стали дуже відомими й дуже розпізнаваними. Тож якби з'явився Старший Брат,то ми, показуючи на нього пальцем, казали б: «Обережно! Це — Старший Брат!»Іншими словами, в сучасному суспільстві Старший Братбільше не з'явиться. Замість нього на сцену вийшли карлики.Вам не здається, що це досить цікава аналогія?

Не відриваючи очей від Тенґо, сенсей ледь-ледь усміхнувся.

— Карлики— невидимі істоти. Ми навіть не знаємо, добрі вони чи погані. Але вони невпинно підкопують землю під нашими ногами. — Сенсей зробив коротку паузу. — Можливо, нам треба передусім дізнатися, хто такі карлики,щоб з'ясувати, що сталося з подружжям Фукада й також з Ері.

— Так що? Ви хочете виманити карликів? — запитав Тенґо.

— Та невже можна виманити істот, про яких невідомо, існують вони чи ні? — спитав сенсей, усе ще з усмішкою на губах. — Хіба ваш «великий тигр» не є реальнішим?

— У всякому разі, Epi-сан незмінно залишається приманкою.

— Е ні, слово «приманка» до неї не підходить. Краще назвати її центром буревію, навколо якого потім усе почне крутитися. Я цього сподіваюся.

Сенсей повільно крутнув

пальцем у повітрі. І провадив далі:

— Ері перебуває в центрі цього буревію, але сама не рухається. Рухається все навколо неї.

Тенґо мовчки слухав.

— Якщо дозволите скористатися вашою небезпечною метафорою, то, можливо, не тільки Ері, але й ми всі станемо приманкою, — сказав сенсей і, примруживши очі, глянув на Тенґо. — Включно з вами.

— Мене попросили тільки переробити «Повітряну личинку». Так би мовити, відвели мені підсобну технічну роль. Так складалася справа, яку розпочав Комацу-сан.

— Справді.

— Але потроху все начебто змінилося, — сказав Тенґо. — Іншими словами, до первісного плану Комацу-сана ви внесли свої поправки?

— Та ні, я не збирався вносити жодних поправок. Комацу-сан мав свій намір, а я — свій. Але поки що обидва наші наміри збігаються.

— Обидва наміри, ніби осідлавши одного коня, успішно просунули план уперед, чи не так?

— Можливо.

— Двоє людей, що вирушили кожен у своєму напрямі, тимчасово їдуть разом на коні однією дорогою, а що буде потім — невідомо.

— Ви — письменник, а тому досить гарно висловилися.

Тенґо зітхнув.

— Я не думаю, що попереду надзвичайно світла перспектива. Та, в усякому разі, вороття, здається, вже нема.

— А якби й було, то навряд чи вдалося б повернутись на початкову позицію, — уточнив сенсей.

На цьому розмова скінчилася. Тенґо також не мав чого додати.

Ебісуно-сенсей встав першим. Сказав, що повинен зустрітися з кимось недалеко звідси в одній справі. Фукаері залишилася. Якийсь час Тенґо сидів навпроти неї й мовчав.

— Ти не голодна? — запитав він.

— Особливо ні, — відповіла вона.

Оскільки кав'ярня вже була переповнена, то вони обоє майже одночасно вийшли надвір. Якийсь час ішли без жодної мети вулицями Сіндзюку. Була вже майже шоста, і багато людей квапилося до станції. Місто тонуло в сонячному сяйві. Після підвальної кав'ярні воно здавалося навдивовижу штучним.

— Куди тепер поїдеш? — спитав Тенґо.

— Особливо нема куди, — відповіла Фукаері.

— Провести додому? — запитав він. — Тобто до квартири в Сінано? Ти сьогодні там зупинишся?

— Туди не поїду, — відповіла вона.

— Чому?

Фукаері не відповіла.

— Хочеш сказати, ніби тобі здається, що краще туди не їхати? — спитав Тенґо.

Дівчина мовчки кивнула.

Тенґо кортіло запитати, чому вона вважає, що краще туди не їхати, але передчував, що все одно не дістане нормальної відповіді.

— Ну, то повернешся в дім сенсея?

— До Футаматао дуже далеко.

— А ще кудись можеш поїхати?

— Попрошуся до вас, — відповіла вона.

— Може, тобі там не сподобається, — добираючи слова, обережно сказав Тенґо. — Я мешкаю сам у тісній квартирі. Та й Ебісуно-сенсей цього не дозволяє.

— Сенсею байдуже, — відповіла дівчина. І здвигнула плечима. — І мені також.

— А от мені, можливо, не байдуже.

— Чому.