20 000 льє під водою
Шрифт:
III
ЯК ЛАСКА ПАНА ПРОФЕСОРА
За кілька хвилин перед тим, як дістати Гобсонового листа, я не більше думав про гонитву за нарвалом, аніж про спробу подолати Північно-Західний прохід 7. Та, прочитавши листа шановного морського міністра, я зразу збагнув: справжнє моє покликання, єдина мета мого життя — вполювати
Я щойно повернувся з виснажливої мандрівки, дуже стомився і жадав спочинку. Тільки й мріяв побачити знову свою батьківщину, друзів, своє затишне помешкання при Ботанічному саді, свої любі коштовні колекції. Та ніщо не могло мене втримати. Про все я забув: про втому, друзів, колекції — й не вагаючись прийняв запрошення американського уряду.
«Зрештою, — думав я, — усі шляхи ведуть до Європи, тож нарвал зробить мені ласку й приведе до французьких берегів! Ця гідна тварина залишиться в європейських морях, і я сподіваюся подарувати Паризькому природничому музеєві цікавий експонат — якихось півметра його костяної алебарди».
Але поки що я маю шукати того нарвала на півночі Тихого океану, тобто плисти в протилежний од Франції бік.
— Конселю! — гукнув я нетерпеливо.
Консель — вірний служник, що супроводив мене у всіх моїх мандрах. Я любив цього чесного фламандця, і він платив мені тим самим. Флегматичний з природи, статечний з принципу, справний із звички, він по-філософському ставився до примхливих несподіванок долі: майстер на всі руки, готовий до послуг, Консель, усупереч власному йменню 8, ніколи не давав порад, хоч би як їх у нього просили.
Довго бувши в оточенні нашої невеликої групи вчених при Ботанічному саді, Консель похопив деякі знання. В його особі я вже мав неабиякого фахівця з природничо-наукової класифікації; він призвичаївся зі спритністю акробата пробігати всіма східцями, що складалися з груп, класів, підкласів, рядів, родів, підродів, видів і підвидів. Але його знання тим і вичерпувалися. Класифікація — то була його пристрасть, за межі якої він уже не ступав. Та добре знаючись на теорії класифікації, він був вельми далекий од практики і, певне, не спромігся б одрізнити кашалота від кита. Одначе яка то вірна й добряча душа!
Ось уже десять років Консель невідступно супроводить мене у всіх моїх наукових мандрівках. Він ніколи не нарікав на довгі чи виснажливі подорожі. Я й разу не чув од нього заперечення, коли б йому не звелів рихтувати валізи до від'їзду в будь-яку далеку дорогу — чи то Китай, а чи Конго. Він завжди ладен простувати за мною. До того ж він ніколи не хворів, бо був людиною при доброму здоров'ї, з міцними м'язами і, здавалося, залізними нервами.
Конселеві було тридцять років, і його вік відносився до віку його пана, як п'ятнадцять до двадцяти. Хай дарують спосіб, в який я признався, що мені сорок років.
Проте
— Конселю! — гукнув я вдруге, хапливо ладнаючись до від'їзду.
Ясна річ, я й трохи не сумнівався в відданості мого служника.
Я ще ніколи не запитував його, чи згоден він їхати зі мною, але зараз ішлося про експедицію, що, певно, триватиме хтозна-скільки, про справу ризиковану, про гонитву за твариною, здатною затопити фрегат, як горіхову лушпину! Було над чим замислитися навіть людині, найспокійнішій у світі! Що ж скаже Консель?
— Конселю! — позвав я втретє.
Нарешті він з'явився.
— Пан професор мене кликав?
— Так, друже мій. Пакуй мої валізи і ладнайся сам. Ми від'їжджаємо за дві години.
— Як ласка пана професора, — спокійно відповів Консель.
— Не марнуй жодної хвилини. Поскладай у валізи всі дорожні речі, костюми, сорочки, шкарпетки; пакуй побільше і то якомога швидше.
— А панові колекції?
— Колекції підождуть.
— Як! Архіотерії, гіракотерії, одреодони, херопотамуси та інші кістяки…
— Вони зберігатимуться в готелі.
— А панова жива бабіруса? 9
— Поки нас не буде, її годуватимуть. Зрештою, я попрошу відіслати наше майно до Франції.
— А хіба ж ми їдемо не до Парижа?
— Так… звичайно… — відповів я непевно, — але, мабуть, доведеться накинути круга.
— Накинути, то й накинути! Як ласка пана професора.
— Та воно й небагато. Тільки й того, що не навпростець. Ми попливемо фрегатом «Авраам Лінкольн».
— Як ласка пана професора, — безтурботно відповів Консель.
— Бачиш, друже мій, ідеться про чудовисько… про отого знаменитого нарвала. Ми ідемо звільнити від нього моря!.. Авторові двотомної праці «Таємниці морських глибин» не випадає відмовлятись од участі в експедиції капітана Фарагута. Місія почесна… хоч і небезпечна! Доведеться шукати вітра в полі. Почвара може виявитися примхлива. Але й ми будемо пильні! Наш-бо капітан не ликом шитий!..
— Куди пан професор, туди і я, — відказав Консель.
— Розваж гарненько! Я не хочу приховувати від тебе нічого. З таких експедицій, буває, й не вертаються.
— Як ласка пана професора!
За чверть години валізи було спаковано. Консель хутко впорався, і я знав — він нічого не забув, бо мій служник класифікував сорочки й усяку одежу так само спритно, як і птахів та ссавців.
Ми спустилися ліфтом до просторого вестибюля. Потому я зійшов східцями на перший поверх, оплатив рахунок у конторі, де завжди було повно люду. Я попросив одіслати до Парижа мої пакунки з препарованими тваринками й засушеними рослинами. Опріч того, відкрив чималий кредит бабірусі. По тому я стрибнув до карети, а вслід за мною — й Консель.