20 000 льє під водою
Шрифт:
Я виліз на бізань-щоглу. Кілька офіцерів вибралися на самісінькі верхівки щогл.
О восьмій годині туман заклубочився над водою, мало-помалу підіймаючись догори. Обрій прояснів і поширшав.
Раптом, як і вночі, пролунав Недів голос:
— Ось вона, та штуковина! За лівим бортом!
Усі погляди метнулися туди, куди показував гарпунер.
Там, милі за півтори від судна, над водою виступало якесь довгасте темне тіло. Воно шалено било хвостом, збурюючи воду. Ще ніхто не бачив, щоб кит отаке виробляв! Глибокий білий слід позначав шлях тварини.
Фрегат
Коли я стежив за цією чудернацькою істотою, вона метнула крізь ніздрі метрів на сорок угору два стовпи води з парою. Я враз дійшов висновку: тварина належить до підтипу хребетних, класу ссавців, ряду китоподібних, родини… цього я ще не міг сказати. До родини китоподібних належать кити, кашалоти, дельфіни та нарвали. Кожна родина в свою чергу поділяється на роди, рід — на види. Виду і роду цієї химери я ще не пізнав, проте не сумнівався — небо й капітан Фарагут допоможуть мені завершити класифікацію.
Команда нетерпеливо чекала капітанового наказу. Фарагут іще якийсь час пильно стежив за твариною, аж нарешті звелів позвати механіка.
— Пари розведено? — спитав капітан.
— Так, пане капітане!
— Гаразд! Підкинути ще вугілля, і — повний вперед!
У відповідь тричі пролунало «ура!». Починався бій. За хвилю із двох труб фрегата завалували клуби чорного диму; палуба задрижала від клекотіння казанів.
Потужний гвинт закрутився швидше, і «Авраам Лінкольн» ринув просто на тварину. Але вона зовсім на те не зважала. А коли фрегат був за півкабельтова, чудовисько тихо попливло, тримаючись однієї віддалі.
Така погоня тривала якихось три чверті години, та фрегатові не вдалося вкоротити відстані хоча б на кілька туазів. Ясна річ, за такої швидкості тварину не здогнати ніколи.
Капітан Фарагут люто куйовдив свою густу бороду.
— Нед Ленд! — гукнув він.
Канадець підійшов.
— Ну, пане Ленде, будемо ще доганяти чи почнемо?
— Ні! — відповів Нед Ленд. — Цієї тварини не візьмеш, доки вона сама не дасться.
— Що ж робити?
— Коли можна, накажіть піддати пари, а я, з вашого дозволу, стану під бушпритом і, тільки ми підпливемо ближче, метну гарпуна.
— Ставайте, Неде, — відповів капітан Фарагут і гукнув до механіка: — Збільшити пари!
Нед Ленд став на чати. Засипали вугілля, під казанами забурхав огонь. Спущений лаг показував, що «Авраам Лінкольн» мчить зі швидкістю вісімнадцяти миль на годину.
Але й клята тварина пливла так само швидко.
Цілу годину фрегат ішов на тій самій швидкості, не вигравши жодного туаза! Яка ж то була зневага одному з найшвидкохідніших суден американського морського флоту! Команда лютувала. Матроси проклинали чудовисько, але йому хоч би що. Капітан Фарагут уже не куйовдив бороди, — він кусав її.
Знову покликали механіка.
— Тиск доведено до краю? — запитав капітан.
— Так,
— Скільки атмосфер?
— Шість з половиною.
— Давай десять!
Оце наказ! Прагнучи обігнати «конкурента», на більший ризик не зважився б жоден капітан-одчайдух із Міссісіпі!
— Конселю, — мовив я до свого вірного служника, що стояв при мені,— а чи не вилетимо ми зараз у повітря?
— Як ласка пана професора, — відказав Консель.
Правду кажучи, капітанова сміливість прийшлася мені до душі.
Застережні клапани було затиснено. Під казани ще засипано вугілля. Вентилятори збільшили тягу, під казанами забушував огонь. «Авраам Лінкольн» полинув іще швидше. Щогли аж дрижали, і хмари диму ледве проривалися крізь вузькі отвори труб.
Знову закинули лаг.
— Яка швидкість? — запитав капітан Фарагут.
— Дев'ятнадцять і три десятих милі, пане капітане.
— Піддати пари!
Механік кинувся виконувати наказ. Невдовзі манометр показував уже десять атмосфер. Але й нарвал «піддавав пари», — він, як то вдавалося помітити, плив зі швидкістю дев'ятнадцять і три десятих милі на годину. Яка гонитва! Я не в силі описати свого хвилювання. Мене тіпало, як у пропасниці. Нед Ленд стояв на чатах, тримаючи напоготові гарпуна. Кілька разів чудовисько підпускало фрегат близько до себе.
— Наздоганяємо! Ще трохи, ще! — гукав канадець.
Він уже націлився метнути гарпуна, але тварина вислизнула з-під самого носа, линучи зі швидкістю не менше тридцяти миль на годину. І саме тоді, як ми досягли найбільшого ходу, химерна істота, ніби кепкуючи з нас, окреслила навколо фрегата велике коло. З наших грудей вирвався лютий крик.
Опівдні ми були од невловимого нарвала на тій самій віддалі, що й зранку.
Капітан Фарагут нарешті зважився на рішучий захід.
— Он як! — вигукнув він. — Ця тварина пливе швидше від «Авраама Лінкольна»! Чекай же! Подивимося, чи втечеш ти від конічних снарядів! Боцмане! Обслугу — до гармати!
Гармату на баку тут же заладнували й навели. Гримнув постріл, але ядро пролетіло на кілька футів вище од нарвала, що тримався за півмилі від судна.
— Змінити гармаша! — наказав капітан. — П'ятсот доларів тому, хто вб'є цю диявольську тварюку!
Старий сивобородий пушкар, — він і досі, як живий, переді мною, — з лагідними очима й спокійним лицем підійшов до гармати, навів її й хапливо прицілився. Пролунав стріл, а за ним розляглося велелюдне «ура!».
Ядро влучило в ціль, але… що за диво! — ковзнувши по округлій китовій спині, одлетіло милі на дві й упало в море.
— Отакої! — люто вигукнув старий пушкар. — Та невже в цього пройдисвіта спина обросла шестидюймовим залізом!
— Сто чортів! — гукнув капітан Фарагут.
Полювання почалося знову, і капітан, нахилившись до мене, мовив:
— Я гнатимуся за цим твариниськом, хай навіть фрегат вибухне!
— Правильно! — відповів я.
Ми сподівалися — тварина зрештою стомиться. Це ж не те, що наша парова машина. Та де тамі Минали години, а нарвалові хоч би що — жодної ознаки виснаження.