20 000 років під кригою
Шрифт:
Якщо з нафтового колодязя газ виривається через трубу діаметром у двадцять сантиметрів, то з мого вулкана він виходить через широкий кратер.
Наслідком першого вибуху було те, що з гір зникла вся крига, а долини наповнилися озерами.
Коли я бачив гори востаннє, їх верхівки були білими, тепер вони почорніли. Північні схили гір виглядають тепер так, наче по них котяться потоки лави, а з скель ллються вогняні зливи.
Та це була тільки вода, в яку перетворився захований між горами лід.
На оголених верхах гір стирчали безплідні плутонічні скелі. Між ними я впізнав і свої базальти.
На цій землі не лишилося жодної живої істоти.
Ведмеді, яких страшний вибух застав на поверхні землі, перетворилися в попіл, а ті, що заховалися під снігами й кригою для зимової сплячки, задихнулися.
Ми четверо — єдині жителі цього клаптика землі.
В тому, що ми відірвалися від побережжя льодового континенту, я тепер не сумнівався.
Але що сталося в такому разі з «Тегетгофом»? Це турбувало мене тепер найбільше.
Чи знайду я його? Адже досі я пройшов немало. А коли покину гору Ціхі, де в печері залишилися мої запаси та моя Нагама, чи втраплю туди знову?
Замислившись, сів я на скелі і поглядав на ті безладної форми тумани, що заволокли південний обрій.
Бебі раптом побігла вперед і завила дивним, страхітливим ревом.
З півдня повіяв прудкий вітер. Одночасно посилилися вибухи вулкана. Небо ще дужче почервоніло, сірі, фіолетові тумани на півдні почали розпливатися.
Що це? Чи це мені привиджується, чи, може, я бачу сон?
Передо мною стоїть «Тегетгоф»!
І до того ж, близько, мабуть. Ні, мої очі розплющені, я не сплю, бо добре бачу дві труби, щогли з реями, бачу мотуззя, амбразури й гармати.
Через кілька хвилин тумани знову нависли над землею, і корабель зник.
Але я не міг помилитися! Бебі також не помилялася. Вона стрілою примчала до мене і, мов навіжена, пустилася в танок, виючи на радощах, що побачила наш корабель. Отже, сумніву в цьому не повинно бути.
Ведмедиця терлася біля моїх ніг, наче сама просила, щоб я сів на її спину. А коли я це зробив, Бебі підстрибнула й помчала в напрямку, де показався силует корабля.
Та все ж я ще не був певний, чи корабель то перед нами. А можливо, це міраж. Однак ми все далі заглиблювались у тумани, втішаючи себе лише тим, що заграва вулкана допоможе нам знайти зворотний шлях.
«Тегетгоф»
Простір, через який мене мчав мій вірний скакун, теж дуже змінився. Льодові поля набрякли, і нашу путь перетяла широка смуга води. Ми мусили переплисти її, а далі знову довелося дряпатися по крижаних заторах, яких раніше не було тут. Раптом я побачив перед собою корабель.
«Тегетгоф» стояв перед нами на відстані двох пострілів з гвинтівки. Здається, що він спочивав на тих самих крижинах, на яких ми його й залишили.
Але який гамір, яке життя вирувало на кораблі! І в найщасливіші свої часи не чув «Тегетгоф» такого гомону. Тисячі альбатросів, зимородків, пінгвінів
Та як потрапив «Тегетгоф» на сушу?
А він і не потрапляв! Суша сама підповзла під корабель.
Вибух вулкана й великої підземної нафтової маси високо підкинув частину суші, що пливла на кризі. Суша змістилася на кілька миль, підпливла під затори льодового поля, на яких стояв «Тегетгоф», і підняла їх. Водночас суша відірвалася й від льодового континенту, а морська течія й вітри понесли її далі на північ.
Льодовий затор, на якому колись застряв «Тегетгоф», набагато зменшився. Виходить, лід тане. В заторі видніються глибокі ями, що їх вимила вода. Вода, яка витікає з-під крижаних заторів, між крижинами й скелями суші утворила ціле озеро, вірніше — затоку.
От на цьому озері й кишіло різне водяне птаство.
Коли я знову потрапив на палубу «Тегетгофа», то, припавши до неї, цілував її, немов знайшов свій рідний край. Я обіймав щогли, труби, немов рідних братів.
Крім птахів, на нашому кораблі не було жодної живої істоти. Ведмедів або прогнав, або знищив вибух газів. Тільки птахи залишилися й розквартирувалися на кораблі. Птахи півночі такі добрі й сумирні, що їх можна ловити руками. Вони знайшли захисток на цій великій споруді й гніздилися між вітрилами. В чохлах я знайшов гусячі яйця і набрав їх повні кошики.
Моїй Нагамі, певно, тут дуже сподобається. Для неї я приготував каюту капітана.
Оглянувши корабель, я відшукав теплий одяг. Він дуже потрібен тим, кого я залишив у катакомбах. Для Нагами я подбав і про інше вбрання. Правда, на «Тегетгофі» жіночих костюмів не було, але навіщо тепер потрібні на кораблі всіляких кольорів прапори? Моряки возять за собою прапори різних країн, щоб при зустрічі вітати іноземні кораблі. Тепер ці прапори знадобляться моїй дружині. З спільного прапора австро-угорської монархії я пошию гарну спідницю — такої і в паризьких ательє не придумають. Туніку зроблю з іспанського прапора — на цьому прапорі п'ятнадцять кольорів, малий орел і великий орел, гриф, леви, що лежать, і стоять, смуги, стяжки, квадратики, лілії, кулі та зорі — кращого взірця для плаття не може бажати і найвибагливіша жінка; з британського прапора вийде чудова кацавейка, а датський прапор — готовий башлик. Заприсягаюсь, що коштовнішого вбрання ніхто в світі ще не мав. Ой, як зрадіє всьому цьому моя маленька жіночка!
Не встиг я знову вирушити в дорогу, щоб привести сюди свою дружину, як на кораблі хтось почав промовляти до мене.
А хто ж би тут міг розмовляти?
Сам «Тегетгоф»! Корабель. Та його мова дуже дивна!
Гучний тріск уздовж корабельних балок, дзвін між залізними обручами, скрегіт по залізу корабельного дна, плачі й рипіння в шпунтах. Такою мовою говорив до мене корабель.
А що ж я зрозумів з його мови? Те, що цей корабель, і всіх, хто оселився на ньому, чекає лиха доля. Крижані затори, що підняли корабель, підмило знизу водою. Доля «Тегетгофа» така: крижаний затор розсиплеться, корабель звалиться в безодню, і його привалять навколишні льодові скелі.