24:33:42

Денисенко Лариса

"До речi про ворожiння. Не знаєш, хто б мiг поробити мого шнурка? Постiйно розв'язується сьогоднi, втомився вже нахилятися. Це розв'язування означає, що шнурковi пороблено".
– "Клята Шу могла б". "Таке кажеш. Навiщо я їй?" - "А чого вона цiкавилася, як у тебе справи?" - "Ти ж сказав, що вона формально цiкавилася, бо я - унiверсальна тема".
– "Я мiг i помилитися".
– "Слухай, якщо якось вже не склалося з борщем, чи немає у вас якихось смачних сортiв чаю? Фруктовi сумiшi, чи щось подiбне? Я б випив, якщо чесно".
– "Ха! Чаю в нас - хоч греблю гати! Про це Клята Шу потурбувалася, вона постiйно п'є чай. У неї слабкi судини i вона постiйно мерзне - от i надудлюється чаєм. Як не побачиш її - вона з фiлiжанкою, наче в неї така фiлiжанкова рука. Отож, якщо тобi раптом заманеться випити трохи чаю або смугастий светр - то вiдразу прямуй до нас. У нас все це є в неймовiрнiй кiлькостi!" - "Супер. А твої зараз де?" - "Мої?" - "Припини, ти ж зрозумiв. О'кей, уточню. Твiй батько та Клята Шу".
– "Мої… Обережно зi словами, брате. Мої… Тьфуй. Мiй батько та його Клята Шу пiшли

в гостi до родини Клятої Шу. I якщо в неї мати та батько спiлкуються в стилi Клятої, то мiй батько та його Клята повернуться щонайранiше опiвночi". "Знаєш, мене непокоїть твоя ворожiсть до Шу. Вона намагається бути з тобою щирою. Принаймнi в тi рази, коли я був присутнiм пiд час вашого спiлкування, вона цiлковито нормально поводилася. Я припускаю, що тебе може дратувати її манера спiлкування. Але нiчого поганого вона не робить, спiлкується, посмiхається, а ти оце зараз сидиш i намагаєшся знищити її светри. Вона хiба намагалася знищувати щось твоє?" - "Вона нищить мене та мої стосунки з батьком. Або вже знищила. Це у порiвняннi зi светрами - набагато серйознiше, як на мене".
– "А як на мене, в тебе щось не те з головою. Менi здається, що поки що знищувач - ти. I я думаю, ти набрався ворожостi вiд Аделiни".
– "Не треба про Аделiну. Не втручайся".
– "Добре, не буду. Але вона не дзвонила?" - "Нi. Я вже втомився надумувати собi усiлякi поганi пояснення".
– "То надумай щось хороше".
– "Наприклад, що?" - "Ну, рiзне трапляється. Може, вона завагiтнила i поїхала розбиратися з собою i думати, що робити з дитиною".
– "Господи… Навiщо менi дивитися серiали, якi обговорюють нашi офiснi дiвчатка, якщо в мене є ти?" "Слухай, а в тебе є досвiд спiлкування з жiнками, якi старшi за тебе?" - "Дуже розумне запитання. Милиця, як ти думаєш, я вчився в школi, iнститутi, в мене була матiр?" - "Та я не про викладачiв. I не про матiр. Ти б ще виховательку в дитячому садочку згадав. Я про стороннiх жiнок, себто не зовсiм стороннiх, а - знайомих, приятельок, колежанок, якi старшi за тебе? То спiлкувався?" - "Я не ходив до дитячого садка, в мене був дiд".
– "А я ходив. Не можу сказати, що це було захопливо. Наприклад, змушували вранцi їсти вiнегрет, де можна було натрапити на нечищеного буряка. Я тодi набирав все це в рота, всю порцiю, а вона була величенька, завмирав, а коли нас вiдпускали, бiг до вiдходку - все це випльовувати. Не уявляєш собi, як воно було".
– "Тепер уявляю. Милиця, я спiлкувався з дорослими жiнками. В мене керiвниця - старша за мене рокiв на п'ятнадцять, то й що? А ще є двi дiвчини в партнерськiй конторi, з якими я спiлкуюся у справах. Їм рокiв по двадцять вiсiм". "А ви спiлкуєтеся на нейтральнi теми? Вiльнi?" - "Що в твоєму розумiннi нейтральнi-вiльнi теми?" - "Ну щось вiдмiнне вiд теми… як там воно було… о! Про плавнi обмiннi курси валют".
– "Можемо поговорити i про щось нейтральне. Ми ж нормальнi сучаснi люди, в нас є спiльнi iнтереси i все таке".
– "О'кей. З тебе все витягувати доводиться, чого ти такий наполоханий? Ви говорите, зокрема, про музику, їхнiх коханцiв, твоє особисте життя, квiти, якi їм до вподоби, подорожi, машини?" - "Про подорожi говоримо.

Я розповiдав про те, як було в Мексицi".
– "Включно про цiни на повiй?" - "Ти хворий? Ти б розповiдав своїй керiвницi та колегам з iншої фiрми про цiни на мексиканських повiй? I взагалi, вони ж не ти, щоб таким цiкавитися".
– "А про текiлу?" - "Що про текiлу?" - "Ну, розповiдав ти, як правильно вживати текiлу?" - "Не розповiдав. Але це просто було недоречно. Мiг би розповiсти".
– "Невже? I що, був би вiдвертим?" - "Я був би розумним. Про певнi речi треба обережно висловлюватися".
– "Отже, в тебе з ними цензурованi стосунки, так?" - "Та з усiма в нас цензурованi стосунки, як ти не розумiєш? В тебе теж працює цензура, коли ти навiть зi мною спiлкуєшся, не помiчав?" - "Це не цензура, я просто намагаюся не ображати тебе, але iнколи я все рiвно…" - "Годi, я теж iнколи все рiвно, а iнколи й умисно… але я ж це визнаю!" - "Розумiєш, я мав на увазi - спiлкування з жiнкою, яка старша за тебе, але досить вiдверте спiлкування, з мiнiмiзованою цензурою, було в тебе таке?"

I я пригадав один випадок.

Iсторiя про моє мiнiмiзовано цензуроване спiлкування з особою жiночої статi, старшою за мене

В юностi в мене був перiод, коли я був закоханий до нестями в дiвчинку з паралельного класу, з якою стосунки в мене не складалися, що б я не робив. Ми начебто починали зустрiчатися, а потiм вона припиняла звертати на мене увагу. Як її звали? Олена? Людмила? Нi, наче - Ольга. Через це нещасне кохання в мене псувався не тiльки настрiй, а й характер. Я почав пiдхамовувати дiду, огризався у вiдповiдь на мамчини зауваження, тобто поводився неадекватно. Менi здавалося, що я потворний, i що саме батьки виннi в тому, що народили менi таким бридким та невиразним, тому вони мене дратували одним фактом свого iснування, навiть мовчазного, вже не кажучи про тi днi, коли вони прискiпувалися до мене, а вони часто прискiпувалися, i було за що. Це я тепер розумiю. А тодi я всiдався у вiдходку, м'яв у руцi туалетний папiр та буркотiв на адресу батькiв: "Щоб ви поздихали, як я вас ненавиджу". I матюгав їх.

Особливо в той час я ненавидiв батька. Вiн менi здавався злочинно гарним, я не розумiв, як вiн смiє жити таким вродливим, коли я таке опудало, вiд якого носа вiдвертають гарненькi дiвчатка. Менi було огидно, коли батьку посмiхалися мамчинi подруги, а вони постiйно притискували його до себе (як можна

примудрятися притискувати до себе такого рослого чоловiка - не розумiю, але вони примудрялися, притискували його до своїх виразних стегон, або то вони самi наближалися до нього, а менi здавалося, що притискували). Вiн старий, старий! А йому посмiхаються всi цi жiнки. А мене нiхто не любить. Менi здавалося, що це несправедливо.

Моя мати завжди до мене придивлялася. В принципi, вона придивлялася до всiх людей, якi довго або на мить оточували її. Їй не подобалося, що я маю кепський настрiй, брутально поводжуся, прагну закритися та побути наодинцi. Вона намагалася витягти з мене причину моєї поведiнки, але я не збирався нi в чому зiзнаватися. Я не довiряв їй - з якого дива? Тодi вона звернулася до своєї подруги, однiєї з тих, хто притискував батька до своїх стегон, щоб вона познайомила мене зi своєю донькою. Навiть не познайомила, бо її доньку, Ларису, я знав, вони гостювали в нас. Лариса була дорослою, вчилася у випускному класi. Менi тодi, зi своєї сходинки учня шостого класу, здавалося, що у випускних класах вчаться майже боги, яким дозволено правувати принаймнi своїм життям - а це було суттєвим дорослим досягненням. А ще вона була весела та вродлива. На мiй погляд. Висока, струнка, зеленоока. I мружилася на чоловiкiв, як кицька. Можливо, я навiть був трохи закоханий. Мати знала, що вона менi подобається, тому попросила Лариску, щоб вона зi мною поговорила як "старший товариш", попрацювала розвiдницею.

Я не знав про мамчини намiри, i дуже здивувався, коли Лариса зателефонувала менi i запросила пройтися мiстом. Не можу сказати, що менi дуже хотiлося зустрiтися, але цей дзвiнок мене iнтригував. Вона була справжня доросла красуня, i я погодився. Зустрiлися ми в парку. Вона здалася менi приголомшеною та сумною, як виявилося згодом, вона тодi вперше посварилася зi своїм хлопцем, i це її бентежило. Вона мовчала i я мовчав. Мати, коли дiзналася, що я зустрiчаюся з Ларисою (я не хотiв говорити, але менi були потрiбнi грошi, якi дiд менi давати вiдмовився, бо вчора я обiзвав його бридотою), дала менi вдосталь грошей (чим здивувала мене), щоб я "гiдно пригостив доньку її подруги". I зараз я плентався поруч з Ларисою - сумною, мовчазною та гарною - i не хотiв пропонувати їй iти в кiно або до кав'ярнi. Менi того всього не хотiлося. Вона запропонувала пiти на стадiон, подивитися на людей, якi займаються спортом. Напевне, хотiла, щоб я на когось вiдволiкся.

На стадiонi було повно людей. Дехто дiйсно тренувався, дехто сидiв - цмулив пиво та гриз насiння, дехто спiвав пiснi, а деякi - везунчики - цiлувалися. Незабаром до нас пiдкотився кремезний дорослий хлопець. I почав клеїтися до Лариски. Спочатку вона виглядала байдужою до всiх його витребеньок, допоки вiн не сказав, що може засунути свiй кулак собi в рота. I ми не повiрили. А вiн почав це демонструвати, i впорався!

Не знаю, чому саме в той момент, але я спитав в неї ледь чутно: "Слухай, а тебе нiхто нiколи не називав останньою сволотою?" "Що-що?", - перепитала вона, i я повторив. Вона посуровiшала i спитала в мене: "А тебе нiхто нiколи не називав останнiм iдiотом?" "Нi", - Розгублено промовив я. "Вважай, що вже назвали". Я почувався жалюгiдним. А вона встала, посмiхнулася до Впихувача Кулака до Рота i пiшла з ним в бiк планетарiю ласувати чорносливом зi збитими вершками. А я залишився на самотi та плакав, як останнiй iдiот. I думав: як вона могла бути такою нечуйною дровинякою? Як взагалi вона менi могла подобатися, чого я хотiв довiритися їй?

Згодом все з'ясувалося, ми навiть пореготали досхочу з цього випадку. Справа в тому, що я наважився та вирiшив подiлитися з Ларискою приватною iнформацiєю. Хотiв розповiсти, що ця дiвчинка Оля (Олена, Людмила?), в яку я був закоханий, назвала мене останньою сволотою, тому що я запiзнився до неї на день народження. Це мене вразило, але я хотiв дiзнатися: якщо дiвчата таке кажуть, то що це насправдi означає i чи можна виправити ситуацiю. А почав розмову я саме так, тому що нiяковiв, вагався, а "остання сволота" глибоко засiла в моєму мозку i першою виперлася назовнi. Лариска ж подумала, що останньою сволотою я вважаю її. I, звiсно, їй це не виявилося до вподоби. Та й кому б це сподобалося? До того ж вона звикла, щоб її слово було останнiм, та й взагалi робила послугу моїй мамi, зустрiчаючись зi мною, тому, не вагаючись, й запитала в мене про останнього iдiота.

"Мене нiхто останнiм iдiотом та сволотою не називав", - сказав менi на це Милиця. Вiн слухав дуже уважно, випив п'ять фiлiжанок чаю. Не те, щоб я рахував, але… "Мене колись назвали свинею обiсраною та пнем обриганим, а ще - глiстою у скафандрi. I пiпеткою - як я мiг забутися про пiпетку? Це було дуже образливо. "Тихо будь, пiпетко". Втiм, те, що я тут навiв, найм'якше, чим мене називали, було ще дещо крутiше, хочеш, розповiм?" - додав вiн. "Дякую за iнформацiю, залиш всi цi бридкi вислови при собi поки що, якщо можеш", - промовив я. Аякже! Щоб Милиця та й не згадав,

як його обзивали - це вже був би не Милиця. "О'кей. Я про iнше хочу поговорити. Навiть з цiєї iсторiї випливає мораль, що людям важко зрозумiти одне одного. Хтось говорить: "хлiб", а в кожного з нас виникає величезна кiлькiсть асоцiацiй, iнодi дуже дивних".
– "До чого це ти? I якi асоцiацiї, ще й величезна кiлькiсть, можуть виникнути з приводу хлiба? Хлiб - це є хлiб".
– "Рiзнi. Але я не про це зараз. Я маю на увазi твої стосунки з Шу. Можливо все те, що тобi не подобається, має своє просте пояснення. I все зовсiм не так, як тобi видається".
– "Та я ще намагаюся стриматися! Я не хотiв тобi розповiдати, але ти на мене тиснеш, постiйно поводишся так, щоб я почувався, так-так, останньою сволотою. Тому зараз я розповiм тобi про труси, тодi побачимо, що ти спiватимеш про свою улюблену Шушечку".