24:33:42

Денисенко Лариса

"Я вчора мав вiльний час на роботi".
– "I на що ти його згаяв?" - "Я не згаяв, я шукав в Iнтернетi, що вiдбувалося в 1973 роцi." Милиця виповз з-пiд столу. Без буряка. "I що тодi вiдбувалося?" - "Та багато чого. Тобi цiкаво?" - "Ну! Я навiть не уявляю собi, що тодi могло вiдбуватися. Мої батьки ще навiть не познайомилися. Хоча… якщо пригадати, то в цей рiк помер Брюс Лi. Я це точно знаю, бо вчора дивився про нього передачу. Ти не дивився? Даремно, дуже цiкаво було. Показували, як вiн - туди рука - фуаях, сюди ногою: вжих, бемциць, шия - уееее, знову нога - вжих, просто супер. I таке враження, що гепається прямо на яйця, а - нi, встає, наче огiрочок! Якби так впасти на яйця, не думаю, що можна було б так легко пiдвестися ще й посмiхатися, тут якась схiдна таємниця… Що ти набурмосився? А, зрозумiло. Звiсно, що про таке не цiкаво слухати, треба побачити. О! А ще тодi понароджувалися лялечки!

Я колись вiдслiдковував хронологiю народжуваностi красунь. Чого ти мовчиш, пам'ятаєш, я тодi намагався вирахувати, коли народжуються красунi. Так от… 1973 рiк… згадав! Єва Герцигова, Хайдi Клум, Нiв Кемпбел та Тайра Бенкс! Вони вже зараз тiтки, мабуть! Блiн, а я б iз задоволенням з кожною з них пере… то що ти кажеш?"

Я сказав Милицi, що в його головi купа смiття i треба щось iз цим робити. Милиця зауважив, що вiн не винний в тому, що в нього хороша пам'ять. "Але ти хотiв розповiсти про 1973 рiк! То й чого ти мовчиш?" В цьому був весь Милиця: вiн спочатку верз те, що спадало йому на думку, а потiм обов'язково ображався через те, що хтось, на його думку, замовчував iнформацiю. Йому не випадало замислитися, що декому просто не давали рота розкрити. Але я фiзично не мiг сердитися на нього довго. Втiм, на нього нiхто довго не мiг сердитися, бо то був Милиця, а вiн завжди такий.

"Уяви собi. В 1973 роцi "Квiни" випустили мiй улюблений альбом "Квiн", а Юрайя Хiп "Солодку свободу".
– "Це класнi штуки!", - зауважив Милиця. "I це ще не все. "Пiнки" випустили "Темний бiк Мiсяця". Взагалi для музики то був класний рiк: "Абба", Стiв Вандер, "Лед Зепелiн", "Бi Джiс" - всi випустили альбоми, а деякi навiть два!" - "Ну, а чого їм не випускати? В Америцi були класнi часи!" - "В Америцi все було так, як є зараз, щоб ти знав. Наприклад, вона активiзує вiйну на Ближньому Сходi при наявнiй паливнiй кризi з одного боку (одинадцять арабських держав погоджуються щодо щомiсячного скорочення видобутку нафти на 5% допоки США не змiнять свою полiтику на Ближньому Сходi), а з iншого боку - зупиняють вiйну проти В'єтнаму".
– "Якби не араби з нафтовими вибриками, вони б азiатiв ще потурмосили, як на мене".
– "Я й кажу! Ти - песимiст. Краще святкувати закiнчення однiєї вiйни, нiж концентруватися на початку iншої. Музики радiють миру! Вони ж всi були проти вiйни! Дiти квiтiв й таке iнше!" - "В мене таке враження, що ти мене не слухаєш".
– "Чого ти прискiпуєшся? Я уважно слухаю. Можу повторити все, що ти сказав, але - продовжуй!"

"О'кей. Слухай ще. У Вашингтонi стартує "Уотергейт"! Менi здається, що це перша спроба "запаковування" президентiв. В сiчнi 1973 iнаугурується Нiксон, а вже в груднi присягає народовi Америки Джеральд Форд, бо Нiксона зуотергейтили вщент!" - "Слухай, а ти не знаєш, хто-небудь вже написав книжку "10 кращих способiв спакувати Президента?" - "Не знаю. Можливо, вже й написали…" - "Шкода, як би це з'ясувати? Якщо нiхто не написав, то я б узявся. Була б суперкнига, з тих часiв вiдбулося стiльки гейтiв… є що аналiзувати".
– "В google пошукай. А взагалi це драматична iсторiя. Президенти спочатку брешуть. Всi. Нiхто вiдразу не зiзнається".
– "Ти б в такому зiзнавався?" "В будь-якому випадку довелося би".
– "Краще пiзнiше, все-таки не дуже приємна штука - публiчна хльоста. А взагалi кожний вчинок рiзними людьми сприймається абсолютно по-рiзному. Може, вiн думав, що чинить все тiп-топ?" - "Пiдслуховування? Навряд чи…" - "А що там європейцi?"

"У бритишiв - жахлива iнфляцiя. Бастують шахтарi, медичний персонал, газовики та навiть державнi службовцi. Протестують геть усi профспiлки, уряду нiхто не дає спокiйно жити".
– "Якi ж вони активнi! Нам постiйно дорiкають пасивнiстю, та в нас що, була нагода гейтити та бастувати в той час? А вони тiльки тим i займалися, коли нашi батьки будували свiтле майбутнє".
– "Ми зараз надолужуємо".
– "Ага. А вони будують свiтле майбутнє. Ну, звiсно, це цiлком природне явище! Чи є якiсь скандали? Менi подобаються скандали. Коли я про таке чую або читаю, почуваюся дуже моральною людиною".

"Аякже! В Британiї один високопосадовець йде у вiдставку через захоплення повiями та гашишем".
– "Якби нашi урядовцi були такими вразливими та якби додати в перелiк захоплень лихослiв'я та пияцтво, в країнi настала би чергова урядова криза. I парламентська, i президентська".
– "А що з цього всього робить наш Президент? Має ж щось робити. Вiн же людина, все-таки. Може притуляється до вуликiв та матюгається на бджiл?" - "Хто його знає? Я за ним з диктофоном не ходжу i за його бджолами також".
– "А як ти гадаєш, якщо обматюгати бджолу, вона потiм робить обматюганний мед? А що буде, якщо це покуштувати?" - "Не знаю щодо меду. Але я колись був на селi, там дiд мого

приятеля бiгав за пiвником та матюгався на нього - страшне. Не мiг вхопити. Ми потiм цього пiвня зжерли. Наче - нiчого. Але хто знає? Може в менi щось i змiнилося, тодi я про це не думав". Ми помовчали. "Слухай, якась така тема… непевна, я згадав зараз звичайнi ковбаски, менi стало зле. Краще скажи менi, якщо ти читав, що робили мої улюбленi латиноси? Дженiфер Лопес вже виповнилося три роки! I в неї ще були свої, непротезованi сiднички! I хтось їх вже мацав!" - "Терпiти не можу Дженiфер Лопес.

В Аргентинi прийшов до влади Хуан Перон та Евiта, про неї ти маєш знати".
– "А то! Евiта… донт край фо мi, Аржентiна, Айв бiн неве лефт ю…" "Ти можеш не спiвати? А Пiночет вкорiнився в Чiлi".
– "Аугусто Пiночет з'їв з Альєндiв сто котлет…" - "Припини про їжу!" - "Добре, припинив. А що особисто тебе вразило?" - "Двi речi. Нi, навiть три! Перша пов'язана з фiнансовою аналiтикою. Виявляється, у 1973 роцi вперше ввели плавнi обмiннi курси валют…" - "Навiть не буду в тебе питати, що це таке".
– "Тут все просто, уяви собi…" - "Нi! Я спiвати припинив. То й ти перемикайся на щось iнше, я не можу чути пояснень про плавнi обмiннi курси валют, про неплавнi також. Давай краще про друге, якщо воно не про курси валют. Про перше ти розповiв, дякую, що там в тебе друге?" - "Генрi Кiсiнджера було призначено державним секретарем США".
– "I що тобi з того? Вiн твiй хрещений батько?" - "Я знав, що ти спитаєш!

Нi, просто моєю першою книжкою, яку я прочитав англiйською мовою, була саме "Дипломатiя" пана Кiсiнджера, i це я розцiнюю як знак долi".
– "Який саме? Моя перша книжка англiйською мовою була про Робiна Бобiна Барабека… але якщо я зараз про це буду згадувати, ми знову повернемо на тему котлет з Альєндiв та до зматюгаченого президентського бджолиного меду". Милиця обожнював знаки долi i нiколи не проґавлював нагоди подiлитися своїми дитячими спогадами у вiдповiдь на спогади будь-кого iншого. Цiкаво, що все, що б я не пригадав про себе (а це iнколи траплялося випадково, несвiдомо), Милиця згадував про себе протягом кiлькох хвилин.

"Якби я знав… А загалом у 1973 роцi намагалися вибороти незалежнiсть та повагу до себе iрландцi та iндiйцi, злодiйкували палестинськi терористи, падали лiтаки, в школах тримали заручникiв, Iзраїль все воював i воював, великими фармацевтичними концернами випускалися неякiснi лiки, якi травмували дiтлахiв…" - "Все те саме. А культура та погода? I спорт!" - "Не знаю щодо спорту та погоди, не вдалося вiдслiдкувати. А щодо культури, то третя подiя як на мене - вихiд стрiчок Фелiнi "Амаркорд" та "Згiнний Диявола".
– "Амаркорд" - це естетство, в якому забагато гладких тiток".
– "Це не естетство i не гладкi тiтки, це - дитячi спогади, i це все те, що сформувало Фелiнi…" - "Нехай. Не естетство i не гладкi тiтки. Погоджуюся. Ти великий фахiвець у формуваннях особистостi.

Слухай, а навiщо воно тобi все це було потрiбно? Нi, я не до того, що все це нецiкаво. Дуже цiкаво, класно поговорили, але чого саме 1973-й? Взяв би рiк, коли народилися ми, 1982. Менi було б цiкаво, що вiдбувалося, га?" - "А ти майже вгадав, подумай ще!" - "Я не можу думати, я зголоднiв. То де, до речi, борщ, на який ти мене запрошував?" - "Милиця!!! У 1973 роцi народилися не тiльки цi лялечки, про яких ти згадав, а й ще одне одоробло".
– "Патрiк Суейзi?" - "Тьху. Чого вiн тобi спав на думку? Поясни менi! Чого ти такий телепень?" - "Я не телепень. Менi вчора сказали, що я на нього подiбний. Не знаю, чому в мене все це ув'язалося, але я вже такий". Коли Милиця зауважував, що вiн - такий, менi нiчим було контраргументувати, я заквашувався. "Нi, не Патрiк. Народилася Клята Шу. От хто народився".
– "То й що? Мала ж вона колись народитися. Навiщо було читати про подiї року, в який вона народилася, та ще й запам'ятовувати це? Слухай, а ти, часом, не закохався?" - "Ти в око давно не отримував? Треба ж таке вигадати! Щоб я закохався в Кляту Шу? В жiнку, яка вдягається в смугастi светри, i майже батькову дружину? Ти - збоченець".
– "Чого б це? Я в неї не закохувався. Я нормально до неї ставлюся, без емоцiй! А от ти…" - "А що я? Ти з нею не живеш в однiй квартирi, i не знаєш, як воно! Рiк, в який народився твiй особистий ворог, треба знати достеменно. Бачиш, який вiн хиткий та сповнений жахливих подiй? Один Уотергейт багато чого вартий".
– "А що може означати Уотергейт у зв'язку з народженням Клятої Шу?" - "Схильнiсть Клятої Шу до шахрайства та окозамилювання. От що це має означати".
– "Невже? Якщо керуватися твоєю логiкою, боюся думати, яке лайно скоїлося в 1982 роцi, i як би ти приплутав це до мене".
– "Я б до тебе нiчого не приплутував, бо ти - мiй друг, а я нiчого i нiколи не приплутую до друзiв".
– "А якби нi?" - "Годi ворожити".