97
Шрифт:
В а с я. Щось не так, дядьку Мусію. Треба перш — слухали.
К о п и с т к а. Та кого ти будеш слухати, як нікого нема! Кажу я — повмирали або неспособні лежать…
Близько грізно підступив до вікон гомін. Уже стало чути тупотняву.
Та що його довго балакати! Пиши: постановили призначити на ревком, поки повернеться з города Серьога, на предсідателя Мусія Копистку, а на секретаря — товариша Стоножкина Василя… Пиши, синок! Трах-тара-рах — резолюцію прийнято! Шабаш!.. А тепер — треба покурити, бо хто його зна, що там буде…
Хтось
Попереду ввійшов Г о д о в а н и й. За ним Д і д з ц і п к о м:
— Ведіть їх сюди! Зараз судитимемо!..
Увели Орину й Л а р и в о н а, зв’язаного й спутаного.
Увійшов Г и р я. Набилося людей.
Г о д о в а н и й. Де предсідатель?
К о п и с т к а. Що трапилось?
Г о д о в а н и й. Я питаю, де предсідатель? Де ваша вдасть?
К о п и с т к а. Що трапилось, питаю?
Д і д з ц і п к о м. Людоїдів привели, щоб ти знав!.. Хіба не бачиш?
Г о д о в а н и й. Ми, народ, питаємо — де предсідатель?
К о п и с т к а. Хіба не знаєш — у повіт поїхав!
Г о д о в а н и й. Граждани люди! Уже місяць, як нема предсідателя! Чи не пора нам спитати: а чому його так довго нема?
З л и й г о л о с. Утік!
Г о д о в а н и й. Сутая правда! Утік! Забрав золото, народне добро, і втік. (До Копистки). Виходить — утекла ваша власть? Виходить — власті нема? (До натовпу). Граждани люди! Власть утекла, Совєта нема — мабуть, самі судитимемо?
З л и й г о л о с. Авжеж, самі!
Г о м і н: — Самі!
— Починайте!
К о п и с т к а. Ша трошки, ша!.. Бо є ревком…
Г о д о в а н и й. Ревком? Де він? Хто?
К о п и с т к а. Тутечки він, ось!.. Я предсідатель, а оцей парнишка — товариш Стоножкин — секретар. Протокол є. Вам чого требується?
Г о д о в а н и й. Та хто вас обрав? Де ви взялися?
К о п и с т к а. Тут і не требується обирати. Тут так: об’явився — й шабаш. Аби тільки за бідний клас стояв. Такий совіцький закон є… І не думайте, не простий собі закон, а секретний і вроді воєнний…
Г о д о в а н и й. Так це ти об’явився ревкомом?
К о п и с т к а. Еге ж!
Г о д о в а н и й. Ти?
К о п и с т к а. От чудак, ще й питаєш… Та кому ж і об’явитися, як не нам?.. Ну, подумай! Не станеш же ти, чи Г и р я, чи там дід Онисько ревкомом, коли по закону вам не полагається…
Г о д о в а н и й, (аж очі налилися кров’ю, засіпалися губи). Та це ти думаєш ще раз заступити нам дорогу?.. Граждани, люди!.. Та доки ще він буде!..
Г и р я (спинив Годованого). Постривай! Не треба сварки… Хай покаже, який він ревком. (Тоді до Копистки). Ну, що ж! Обібрався грибом, то лізь у козуб. Ось народ привів людоїдів. Скажи, що з ними робитимеш? (До людей). Постороніться трошки! Хай людоїди вийдуть наперед, щоб їх ревком побачив.
Д і д з ц і п к о м. От до чого призвело більшовицькеє движеніє! Людоїдство повелося!.. Ну, що тепер скажеш, товаришу ревком?
К о п и с т к а. А от розпитаюся, тоді
Д і д з ц і п к о м. Годі вже наставляти на порядок! Бо вже допорядкувалися, годі!..
К о п и с т к а. Вам, діду, слова не дадено!
Д і д з ц і п к о м. І просить тебе не стану. Захочу сказати, то скажу, ще й в очі плюну. Отак!.. (Та й плюнув на Копистку).
К о п и с т к а (не зворухнувся. Вийняв кисет. Закурив). Товаришу секретар! Впишіть цього факта в протокол. А резолюція трошки згодом вийде…(До натовпу). Зараз ревком править засідання. Якщо маєте щось сказати, то кажіть по-людському! А плювати тепер і на долівку заборонено…
Г о д о в а н и й. А людей їсти у вас заборонено?
Г и р я. Ось тихо, граждани!.. (До Копистки). Сьогодні люди довідались, що оцей чоловік, Л а р и в о н, порізав дітей… Аж три тижні оця женщина, О р и н а, сказать би, мати, варила й смажила вночі своїх діток м’ясо. Маслаки ось у ряднині — речовий доказ… Тепер народ привів їх до розправи, щоб судити. Правду я кажу, граждани?
Г о м і н (грізно): — Авжеж, правду!
— Гола правда!
Г и р я. Суди ж їх, коли ти ревком! При всіх суди, при людях, щоб кожне бачило й чуло, як судить ревком людоїдів… А тоді й ми своє слово скажемо…
Д і д з ц і п к о м. Та хіба в їх суд є? Більшовицьке движеніє, та й усе!.. Нема бога, нема царя — нема й суда, щоб ти знав!..
К о п и с т к а. Скажи, Орино, ти їла своїх дітей м’ясо? Правду кажи, не бійся!
О р и н а (чудно якось посміхаючись). Їстоньки хотілось. Дуже хотілось. Я прийшла увечері додому, аж Маринка померла. А Л а р и в о н, дай бог йому здоров’ячка, й показує: або всім помирати, або давайте по шматочку їсти Маринку…
К о п и с т к а. Виходить, ви їли мертвих дітей?
О р и н а. Авжеж, мертвеньких! Мертвеньких, мертвеньких… Л а р и в о н, спасибі йому, нагострив ножа… А я стала до ікони, помолилася. І боженька бачив, як Л а р и в о н різав, а нічого не сказав. Тільки осміхнувся… (Засміялась тихим напівбожевільним сміхом). Я їстоньки дуже хотіла, аж в голові каламутилось… Я в печі запалила, пополоскала гарненько, чистенько.
К о п и с т к а (аж хитнувся). Що пополоскала?
О р и н а. Маринку, мою донечку… Хоч їстоньки дуже хотілося, проте я в той вечір Маринки не їла. Л а р и в о н їв і дітям давав. Тільки солі не було… Без солі бідненькі їли… Без солі — без солі…
З натовпу гомін.
Го д о в а н и й. Брешеш, і ти їла! Троє діток було — і всіх поїла! Ось у ряднині кістки…
О р и н а. Авжеж, кістки. (Махнула кудись рукою). І там кістки, і скрізь-скрізь кістоньки-кістоньки… Учора в церкві, думала, свічки горять, аж то кістки… такі жовтенькі, як у Маринки… Ій-бо… Стирчать і сяють…
Г и р я (до всіх). Чуєте? Вона призналась, вона не криється. Ось тихо! Даймо тепер ревкомові слово! Хай він перший скаже, якою карою покарати людоїдів… Ну, Копистко?