Альфонс Цiттербаке (на украинском языке)
Шрифт:
Вдома менi спало на думку: а чому немає циркових номерiв iз смугастими папугами? Я подумав собi, що коли б пiшов туди з Чистуном i показав, як вiн прилiтає на свист, по командi скубе за вухо чи промовляє своє "дурний", то було б ой як цiкаво. А коли б там пояснили менi, як навчити папугу iнших трюкiв, ми з ним, мабуть, змогли б виступати в цирку. Хай навiть не в цирку, а де-небудь у пiонерськiй кiмнатi чи на батькiвському вечорi. Подумав я, подумав i вирiшив таки пiти з Чистуном до цирку.
Наступного
– - Пустiть!
– - крикнув я i озирнувся. Але що це? Позаду стояв слон! Вiн простяг свого довгого хобота i став дмухати на мене та обмацувати моє обличчя'.
– - Рятуйте!
– - заволав я, з переляку впустив коробку з Чистуном i ну тiкати. Я кидався з одного закутка в iнший, аж поки наштовхнувся на товстого чоловiка з чорною бородою. Згодом я довiдався, що то був сам директор.
– - Стiй!
– - гукнув вiн.
– - Куди так поспiшаєш?
– - Я... слон... схопив хоботом...
– - заїкаючись, пробелькотiв я.
Директор усмiхнувся i запитав:
– - Це Емiр так тебе налякав? Емiр хороший. То вiн просив у тебе ласощiв.
Менi знову стало страшно.
А що, коли слон прийме коробку з Чистуном за ласощi i з'їсть?
– - Але я... Чистуна... з'їсть...
Директор знов усмiхнувся, скубнув себе за бороду i сказав:
– - Заспокойся. Добре, що ти прийшов. Зараз пiдемо на манеж i потренуємося.
Я знову злякався. Звiдки цей чоловiк знає про мiй план? Раптом я згадав, як тут, у цирку, виступав чарiвник. Може, то чарiвник розгадав мої думки?
Директор погукав:
– - Августе, йди-но сюди!
Iз найближчого фургона вилiз якийсь заклопотаний молодик i дружньо привiтався зi мною.
– - Це Август, клоун, -- пояснив директор. Я впiзнав його не вiдразу.
Августовi ж директор сказав:
– - А це наш новий спiвробiтник.
Я промовчав i вирiшив поки що взагалi нiчого не казати. Хотiлося побачити, що ж то буде далi. Признаюся, у цю мить я геть забув про Чистуна, такий був схвильований.
Ми вийшли на манеж. Тут було якось незатишно, пахло тваринами. Вправлялися кiлька жонглерiв. Директор звернувся до них:
– - Товаришi, дайте мiсце ось цьому хлопчинi, подивимось, на що вiн здатний.
А потiм до мене:
– - Будеш так виступати чи одягнеш спортивний костюм?
На жаль, костюма у мене не було, i я вiдповiв:
– -
– - Тiльки не забрудни одягу, -- застерiг мене клоун.
– - Почали!
– - крикнув директор.
– - Давайте сюди понi!
Вiн був такий жвавий, не давав нiкому й слова сказати. Все мало робитися швидко.
– - Отже, -- звернувся вiн до мене, -- тобi ясно: ти виступаєш iз клоуном. Поки що сиди у залi. Вийдеш на манеж, коли скiнчить Август. Сядь отам ззаду.
Я послухався i сiв на лавку. Ввели понi. Клоун Август спробував був на нього сiсти. Вiн незграбно скочив кониковi на спину i вiдразу ж сповз на землю з протилежного боку. Тодi вiн спробував сiсти ззаду, але знову впав. Цього разу головою в пiсок.
Ой же ж i реготав я! Тепер коник утiкав, Август слiдком за ним. Але сiсти йому не пощастило. Вiн тiльки мiцно вхопився за хвiст i двiчi пiдряд перекинувся в повiтрi. Нарештi Август таки опинився на конику. Тiльки лежав вiн якось кумедно, а коник дико мчав по манежу. Ось клоун зробив сальто, упав iз коника i побiг з манежу.
– - Браво!
– - вигукнув директор.
– - Чудово, Августе. А зараз черга нашого Бамбiно.
Менi кортiло швидше побачить, що ж то за звiр вискочить тепер. Але жоден звiр не вискочив на манеж. Директор гукнув менi:
– - Тепер твоя черга!
Що? Я не Бамбiно i хотiв тiльки запитати, чи вийде який цирковий номер iз Чистуном!
– - Я ж... не можу...
– - почав я.
Та директор, певно, не почув мене. Вiн гукнув:
– - Не можна гаяти часу, а то публiка занепокоїться. Негайно виходь на манеж. Стрибок -- i на понi!
Що менi було робити? Я послухався. Коли коник пробiгав повз мене, спробував скочити на нього. Мiцно вхопився за гриву i ледве-ледве видряпався на нього.
– - Добре, Бамбiно, -- похвалив мене директор, -- це так, нiби ти ще нiколи не сiдав на коня. Глядачi смiються. А тепер вставай!
Що? Я занепокоївся. Яких зусиль коштує менi утриматися на спинi, а тепер ще стати на ноги?
– - Швидше, швидше, не гай часу!
– - пiдганяв директор.
Я спробував. Трохи випростався, вiдразу втратив рiвновагу i впав у пiсок.
– - Може статися, -- заспокоїв мене директор, -- але швидше вставай. Темп! Темп!
Понi бiг спокiйно, i взагалi це була дуже сумирна тварина. Я знову розiгнався, побiг i скочив на нього. Обережно став на колiна, звiвся на ноги. Та ледве я став, як знову почав сповзати iз коникової спини. У мене запаморочилась голова, i я зiскочив. Упав просто директоровi в ноги i звалив його на землю.
– - Тьху! Хай тобi всячина!
– - крикнув вiн i смикнув себе за чорну бороду.
– - Чи у тебе нема нервiв? Навiщо ти стiльки вправлявся? Ти поводишся, мов жовторотий початкiвець, Бамбiно!