Алмазне жорно

Кочерга Иван Антонович

Л а б е н ц ь к и й (збентежившись). Якої дiвчини?

Д у б р о в с ь к и й. Дiвчини, якiй я дав ордер, - нареченої Хмарного?

Л а б е н ц ь к и й (ще бiльше збентежений). Так, вельможний пане, була.

Д у б р о в с ь к и й. То що ж ви мовчите! Що ж вона казала? Може, вона знайшла камiнь?

Л а б е н ц ь к и й (остаточно розгублений). Не знаю, ясновельможний пане. (Не витримуючи проникливого погляду Дубровського). Себто, звичайно... вона каже, що знайшла, але вiдкiля ж я знаю... Вона хотiла бачити пана суддю.

Д у

б р о в с ь к и й (розлючений). Як! I ви її не допитали, поки я прийду, i вiдпустили з цим алмазом, який у неї можуть просто вiдняти. А! Я бачу, що у вас тут згода з графом Ружинським!

Л а б е н ц ь к и й. Але що ж я мiг зробити? Вона навiть не давала менi цього каменя, та хоч би й давала, то хiба ж я ювелiр, щоб знати, який це камiнь? Може, це зовсiм не алмаз, а як алмаз, то не той. Тiльки одна княгиня Вiлькомiрська має право атестацiї в цiй справi.

Д у б р о в с ь к и й (береться за голову). Неначе сам сатана обплутав цю справу тисячею судових закарлюк. Що в нас на сьогоднi?

Л а б е н ц ь к и й. Тiльки одна справа тих трьох музик, що їх затримали бiля кордону.

Д у б р о в с ь к и й. Викликали графиню Брагiнську? Злочинцi i свiдки тут?

Л а б е н ц ь к й й. Тут, шановний пане.

Д у б р о в с ь к и й. Добре. Починайте.

III

Лабенцький iде до середнiх дверей i розчиняє їх навстiж. Зараз же по обидва боки дверей становляться величезнi гайдуки з топiрцями. Увiходять Ружикський i пан Мишка. Сiдають праворуч.

В о з н и й (увiходить). Суд його королiвської милостi.

Дубровський, Лабенцькнй, Виверський i секретар займають мiсця. Возний зачиняє середнi дверi.

Д у б р о в с ь к и й. Iменем його королiвської милостi i найяснiшої республiки суд нинiшнiй оголошую вiдкритим. (Перегортає справу). Соntinuatio* (* Продовження (лат.).) справи лотрiв i людей свавiльних - музик Прокопа Скряги, Мусiя Шенчика i Лук'яна Iлька, яку справу було перенесено до очевистого виклику перед судом графинi Єлени Брагiнської. Пане возний, введiть перших двох злочинцiв.

Возний вiдчиняє дверi. Вартовi вводять Скрягу i Шенчика, що займають влаштованi для них мiсця посерединi бiля задньої стiни зали. Секретар, що займає мiсце за окремим столом, весь час записує запитання i вiдповiдi у велику книгу.

Д у б р о в с ь к и й. Мусiю Шенчику! Значить, ти стверджуєш, що нiколи не приставав до гайдамацьких куп i в жодних ексцесах або лотровських вчинках участi не брав?

Ш е н ч й к. Так, ясновельможний пане. Зроду був музика, нiколи чужого не хотiв i за багатим не гнався, - коли мав миску вареникiв, то другої не шукав, ясновельможний пане.

Д у б р о в с ь к и й (хмуро). Добра твоя вдача, Мусiю Шенчику, але вiдкiля ж це в тебе панська камiзелька взялася?

Ш

е н ч й к. Що ж, вельможний пане, доводиться i юшку сьорбати, коли риби немає, - прийшлося взяти її за роботу, коли грав у корчмi якимсь добродiям.

Д у б р о в с ь к и й. Ой, чи не зi списами були тi добродiї, Шенчику? А де ж ти пострiчався з цими музиками - це твої давнi товаришi?

Ш е н ч и к. Прокопа Скрягу знав i ранiш, але вкупi не грали нiколи, а про Iлька тiльки чув, що добре грає на скрипцi. I дiйсно, вельможний пане, кращої скрипки немає на цiм боцi.

Д у б р о в с ь к и й. А чого ж це ви опинилися бiля самого кордону? Та ще розпитували корчмаря, як би перебратись на той бiк?

Ш е н ч и к. Що ж, ясновельможний пане, це тiльки чортовi, кажуть, добре грати, сидячи в очеретi, а музикам потрiбнi широкi свiти; тут нашу музику вже чули, хотiли ще подивитись, чи добрi пампушки на тiм боцi.

Д у б р о в с ь к и й. Так. Пане возний, введiть хорунгового товариша Пшепюрковського. (До Скряги, який усмiхається). Здається, ти не дуже весела людина, Прокопе Скряго. Чого ж це ти всмiхаєшся?

Увiходить пан Пшепюрковський з обв'язаною головою, сiдає на мiсце для свiдкiв - праворуч.

С к р я г а. Так, вельможний пане. Каже Шенчик, що нашу музику тут уже чули. Здається менi, що, наприклад, у пана коменданта (показує на Пшепюрковського) од моєї бандури ще й досi в головi гуде.

Пшепюрковський виявляє своє обурення.

Д у б р о в с ь к и й (усмiхається хмуро). Боюсь я, добродiю Скряго, що твоя голова скоро й рада буде густи, та не зможе.

С к р я г а. Що ж, пане, раз козi смерть.

Д у б р о в с ь к и й (перегортаючи справу). А вiдкiля в тебе срiбне люстро, Прокопе Скряго? (Скряга мовчить). Мовчиш? (Перегортає справу). А з ким це ти наводив донських козакiв на пана Спендовського - теж iз троїстою музикою чи вже соло, без акомпанементу?

С к р я г а. Сам наводив, пiвтора лиха.

Д у б р о в с ь к и й. I сам теж бив i грабував?

С к р я г а. Та вже ж не дивився, коли панiв били.

Д у б р о в с ь к и й. Я гадаю, панове, що нiчого його допитувати про iншi його ексцеси та злi вчинки. Пане Пшепюрковський!

Пшепюрковський наближається до стола.

Д у б р о в с ь к и й. В той день, як ви затримали цих музик, ви робили трус навколо, по хуторах?

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Так, ясновельможний пане, робив.

Д у б р о в с ь к и й. Чи не затримали ви яких-небудь спiльникiв цих лотрiв?

П ш е п ю р к о в с ь к и й. Аякже, вельможний пане, навiть забили одного рiзуна, що збирався втекти за кордон. О, в мене на гайдамакiв жадливе око, пане суддя. В мене такий звичай: бий сороку i ворону - доб'єшся i до ясного сокола.