Алмазне жорно
Шрифт:
С к р я г а (до Шенчика). От тобi й маєш, пiвтора лиха! Принесло цих жовнiрiв - треба тiкати.
Ш е н ч й к. Треба то треба. Та чи пощастить?
Всi троє музик обережно пiдводяться i хочуть вийти. Корчмар подає, зiтхаючи, вино й великi кубки.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (помiтивши рух музик, грiзно). Гей! А це що за люди? Стiй! Пане Вержбенто! Ану!
С к р я г а. Побачив-таки, пiвтора лиха. Лях триклятий.
Ш
П ш е п ю р к о в с ь к и й (грiзно). Що за люди, вiдкiля i куди?
Ш е н ч и к (вiдповiдає за всiх). Бiднi музики, ясновельможний пане полковнику. Троїста музика, з дозволу ясновельможного пана. Прокiп Скряга - бандура, вiн же бубон. Лук'ян Iлько - скрипка, найкраща скрипка на всiй Українi, принаймнi на цiм боцi, i аз покiрний слуга мосцi пана - Мусiй Шенчик - цимбали.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Шенчик? Хтось менi казав про Шенчика музику. Гм... А може, ви гайдамаки? Що ж ви тут робите?
Ш е н ч и к. Граємо добрим людям, вельможний пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Та хiба ж корисне ваше ремесло? Ой, чи не гайдамаки ви справдi...
Ш е н ч и к. То що ж робити, ясновельможний пане? Коли б не скрипка та не бас, то й музика б свинi пас, - добре, кажуть, бути взимку котом, а на великдень - попом, але не вiд нас це залежить. Ми ж люди бiднi, заробляемо помалу на сiль до оселедця, через крупи до пшона не сягаємо, натягаємо маленькi латки на великi дiрки, де їдять - там пхаємось, а де б'ють - тiкаємо. Така вже наша доля, з дозволу вельможного пана.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Гм... може, й справдi музики. Ану, утнiть лишень якої-небудь веселої, щоб аж у носi засвербiло.
Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.
Всi троє сiдають лiворуч, Скряга - з бубном. Iлько - зi скрипкою. Шенчик - спереду з цимбалами. Грають.
Ш е н ч и к (спiває).
Мала стара бабусенька
Чотири доньочки,
А всi були такi гладкi,
Як тi ластiвочки.
Хорошенькi, молоденькi,
В личку рум'яненькi,
Височенькi, пухнатенькi
I чорнобривенькi.
Отакi носатi,
А такi зубатi,
Ой, тра-ра-ра-ра,
Вмiли жартувати.
У с i (пiдхоплюють хором):
Ой, тра-ра-ра-ра,
Вмiли жартувати.
П ш е п ю р к о в с ь к и й (регоче, задоволений). Ха-ха-ха. О, тепер бачу, що справдi музики. Ану, утнiть якої-небудь польської. (Спiває).
Iде вода через дуби, гречна панна, дай мi губи,
Я би губ не жалувала, якби мати не видала.
Або "Бернадина"... "Прилучилася новина, з'їли вовки Бернадина", або нi. Краще "Мазура".
Ш е н ч и к. Слухаємо, ясновельможний пане.
Грають "Мазура". Пан Пшепюрковський спiває, iншi пiдспiвують.
П
Гей, мазуре, бий нiжками,
Дiстань вогню пiдкiвками,
А ти, Казю, скачи живо,
Аби не ходила криво.
Панно Зосю, не барися,
Веселiше повернися,
Тодi мазур тiльки радий,
Як танцюють всi до ладу.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ф... фу. (Вихиляє кубок). Що то значить наша старопольска. Ну, так. Тепер я бачу, що ви справдi музики. Можете йти, коли хочете.
Ш е н ч и к (пiдводиться). Дякуємо, ясновельможний пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Стривайте! Все ж таки щось тут непевне. Але чого ж це ви опинилися тут, бiля самого кордону? (Пан Прозка пiдходить i щось шепче Пшепюрковському). Ану, пане Вержбенто, подивiться, чи немає в них чого непевного в торбах.
С к р я г а. А щоб тебе чорт лизнув, лядський сину! Пiвтора лиха.
Жовнiри i шереговий пiдходять i починають обшукувати музик.
Ш е н ч и к. Та що це ви, вельможний пане, хiба ж ми злодiї!
Ш е р е г о в и й (виймає з торби в Скряги досить велике кругле люстро в срiбнiй рамцi). Знайшов, пане коменданте! Люстро, та ще в срiбнiй рамi. (Подає люстро Пшепюрковському).
П ш е п ю р к о в с ь к и й. А, так ось якi ви музики! Люстро в срiбнiй рамi, та ще з графским гербом! Добре. I справдi, як такому красунчиковi та без люстра? Може, тобi ще й пудри треба?
С к р я г а. Глузуй, лядський сину, прийде и на тебе час.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ще що? (Дивиться в люстро). А й справдi подряпала, проклята гайдамачка... А бодай
Ш е р е г о в и й. В цього бiльш немає. (Обшукує Шенчика). Камiзелька, пане коменданте. (Пiдiймає вгору блакитну єдвабну камiзельку).
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Добре. Ще один галанець. Якраз Савцi свитка, тiльки рукавiв нема.
Ш е н ч и к. Така вже в мене вдача, пане полковнику. Я не органiст - не перебираю.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Добре, добре. Далi.
Ш е р е г о в и й (обшукує Iлька). Щось у руцi затиснув - не дає.
Iлько кидає на стiл наперсток i одвертається.
Ш е р е г о в и й (подає Пшепюрковському). Золотий наперсток, пане коменданте.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Га! Наперсток! То з кого це ти його зняв, приятелю? Чи, може, ти не музика, а кравець?
С к р я г а (хмуро). Шив вас Швачка i без наперстка, вельможний пане.
П ш е п ю р к о в с ь к и й. Ага, не втерпiв, приятелю. Обiзвався. Так ось якi ви, виходить, музики! Добре. Бачите, пане чеснику, яке в мене око на гайдамакiв. Ну, що ж, пограли, погуляли - тепер потанцюйте в Коднi. Пане Вержбенто! В залiза їх! Так-то, пане, здається, Скряго, хоч i добре ти граєш на бубнi, але прийдеться й тобi заспiвати.