Алмазне жорно
Шрифт:
Л а б е н ц ь к и й. Так, вельможний пане. Цей Хмарний є найшкiдливiший злочинець, можна сказати, всiєї лотровської справи принципал* (* Принципал - глава, господар.).
Д у б р о в с ь к и й (задумливо). Так, так, я пам'ятаю. Здається, вiн зухвало вiдповiв на судi. А де його справа?
Л а б е н ц ь к и й (подає). Резолюцiю вже написано - винен єсть смертi...
Д у б р о в с ь к и й (перегортає справу). А, вiн i хлопiв теж бунтував?
Л а б е н ц ь к и й. Так - в Лисянцi, Саражинцях, Вербiвцях - скрiзь до бунту, до повстання i ребелiї* (* Ребелiя - заколот.)
Д у б р о в с ь к и й. Так... (Гризе перо). А де ж ця наречена, що просить за нього? Вона тут? Пан її не бачив? Ходiть спитайте, i якщо вона тут, - покличте її сюди.
Г а й д у к (увiходить). До ясновельможного пана княгиня Вiлькомiрська, граф Ружинський i графиня Брагiнська.
Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Княгиня Вiлькомiрська - ординатка* (* Ординатка - власниця маєтку.) Вроцлавська? Ну, то проси їх сюди.
Подай менi пояс з кинджалом. (Гайдук подає. Дубров-ський застiбає пояс. До гайдука). Проси.
Гайдук виходить.
II
Увiходять: княгиня Вiлькомiрська, граф Ружинський i графиня Брагiнська. Княгиня зараз же сiдає у високе готична крiсло праворуч. Поруч неї, по цей бiк - графиня Брагiнська. Граф стає поки за її крiслом.
Д у б р о в с ь к и й (цiлує руку княгинi). Вiтаю найяснiшу княгиную. Чим можу служити ясновельможнiй панi?
В i л ь к о м i р с ь к а. Всiм! Єдина надiя на пана. Пан суддя знає, що гайдамаки зруйнували мiй Липовецький замок - вдерлися i пограбували геть усе: золото, срiбло, червонi грошi, клейноди, перли i самоцвiтне камiння - все пограбували, зруйнували, спалили. Десять мiльйонiв злотих коштує менi ця шкода, але гiрш за все - це втрата славетного алмаза, що важив 123 карати i був першим каменем на Українi i в цiлiй Польщi.
Д у б р о в с ь к и й (скрикує). Як! Алмазне жорно! То невже ж i вiн був у Липовцях?
В i л ь к о м i р с ь к а (зiтхає). Так, мiй пане, - i вiн. Але хто ж мiг сподiватись такого лиха? Отже, пан чув про цей незрiвнянний камiнь. За великiсть та через плескувату форму його прозвано "алмазне жорно". I ось це жорно пропало. Камiнь лежав у моїй опочивальнi в окремiй скриньцi на подушцi блакитного оксамиту.
Р у ж и н с ь к и й. I подумати, що цей незрiвнянний алмаз потрапив якому-небудь гайдамацi в намазанiй дьогтем сорочцi, що й не дiзнається нiколи, який скарб попав у його руки, i продасть його першому корчмаревi за чотири грошi або за пiвкварти горiлки.
В i л ь к о м i р с ь к а. Я вже обiцяла нагороду в тисячу червiнцiв тому, хто вкаже, де цей камiнь. Але, мiй пане, менi казали, що замок грабувала ватага якогось Хмарного, i кажуть, що цей Хмарний...
Л а б е н ц ь к и й (втручається). Так, найяснiша панi. Цей Хмарний у нас, i я саме зараз доповiдав пановi суддi про його справу.
В i л ь к о м i р с ь к а (схвильовано). О, яка нагода, мiй пане! То нехай вiн тiльки скаже, де камiнь, i я заплачу королевi який схоче викуп за життя цього хлопа.
То де ж вiн? Чи не можна його побачити?
Д у б р о в с ь к и й (знизує плечима). Перепрошую найяснiшу панi, але цей Хмарний винен єсть смертi, а суд його королiвської милостi - це не крамничка або маєток, де можна купити хлопа. Злочинець належить не менi, а правосуддю.
В i л ь к о м i р с ь к а (гордо). Що ж, коли пан Дубровський не властен цього зробити, я напишу листа до коронного ловчого Бранiцького - великого гетьмана України. Вiн має досить влади.
Д у б р о в с ь к и й (також гордо). Коронний ловчий не має в цiй справi бiльшої влади, нiж я сам. Його милость король дарував менi таке ж jus gldii* (* Право меча, право карати на горло (лат,).) право меча на Українi, як i гетьмановi Бранiцькому. Я можу карати i милувати власним моїм декретом.
В i л ь к о м i р с ь к а. Ну, то в чому ж рiч! Невже ж я не можу купити життя хлопа взамiн алмаза, що за нього можна мати сто сiл, позасолюваних такими хлопами, як вiн.
Д у б р о в с ь к и й (усмiхається.) Княгиня так думає? Але найяснiша панi ще не знає, з ким вона матиме дiло. Ну, що ж - я велю привести цього гайдамаку. Побачимо, чи схоче ще вiн дiстати життя цiною алмаза панi. Пане Лабенцький, скажiть, щоб привели злочинця.
Лабенцький виходить.
В i л ь к о м i р с ь к а. Дякую, мiй пане. Я не вмру спокiйно, аж поки цей камiнь не вернеться в наш рiд. Я не можу примиритися з такою втратою.
Д у б р о в с ь к и й. О княгине! Скiльки шляхетних фамiлiй на Українi втратило ще бiльше, нiж ви, - життя своїх дiтей, - цього вже не вернеш, княгине.
В i л ь к о м i р с ь к а (з незадоволенням). Життя, життя. Чого варте життя в нашi часи! Але iншi i нiчого не втратили - ось, наприклад, моя принадна небога графиня Брагiнська. (Смiється). Ви знаєте, що вона втратила пiд час рiзанини? Тiльки золотого наперстка з пальця.
Б р а г i н с ь к а. Тьотю! Як вам не соромно!
Р у ж и н с ь к и й. Як наперстка? О, то цiкаво!
В i л ь к о м i р с ь к а. Так, звичайного, хоч i золотого наперстка. Але здається, що разом iз наперстком графиня втратила ще своє дiвоче серце.
Р у ж и н с ь к и й. Ну, за такою втратою панянки не дуже сумують. Але при чому ж тут гайдамаки?
В i л ь к о м i р с ь к а. Спитайте Гельцю, нехай вона вам розповiсть.
Б р а г i н с ь к а (спалахнувши). Тьотю! Я ж вас просила...
В i л ь к о м i р с ь к а (бере за пiдборiддя i цiлує дiвчину). О, я не дивуюсь тому рицаревi, що взяв твого наперстка. А було це так. Лiтом графиня гостювала в Яблунцях у замку Адама Калиновича, i ось коли раптом почалася ця безглузда рiзанина, гайдамаки чи не в першу ж нiч вдерлися до замку, - можете уявити собi, що там було. Темна нiч, пожежа, стрiлянина, юрба озвiрiлих бунтiвникiв, що розсипалась по замку, забиваючи всiх, хто потрапляв їм до рук... всiх замордовано i забито. Як тiльки почалася тривога, Гельця в однiй кошулi вибiгла в парк i одразу ж потрапила в руки двох чи трьох гайдамакiв, що схопили її i понесли в темряву ночi...