Амок
Шрифт:
«Що за диво?! — сушив голову Піп. — Мабуть, усе це факір наробив!»
Але, глянувши на нього, Піп повинен був переконатися, що факір тут ні при чому. Той сидів собі збоку, ніби сонний, і навіть ні на кого не дивився.
Найцікавіше для Піпа було в слові «Гіранг-Ту-Ун», яке так часто вигукували присутні. Піп пригадав, що він десь чув це слово. Здається, Хаон казав, що цей Гіранг-Ту-Ун є керівником бадувісів. Але невже оце видіння в диму і є керівником?
«Недаремно ці «охоронці» походять з стародавньої індійської релігії, — розмовляв сам з собою Піп. — Вони зберегли тут таке чортовиння, якого, мабуть,
Раптом видіння зникло. Очі ідола погасли, лишилося тільки те саме півсвітло…. Церемонія кінчилася. Люди почали розходитись.
— Здається, чужоземець добре відчув усю велич нашого церемоніалу, — сказав один жрець другому.
— Здається. Я за ним стежив, — відповів той.
Піп справді повернувся додому під великим враженням. Уся ця незвичайна церемонія, ця столітня церква з страшним ідолом, відрізаний од усього світу народ — все це викликало спогади про різні старовинні казки. Трохи смішна була їх нехитра механіка з рухами ідола і з сценою, зате привид Гіранг-Ту-Уна не виходив з голови Піпа. Він бачив його навіть уві сні.
Назавтра Піп хотів зробити екскурсію в околиці. Він узяв з собою Нонга, і вони з рушницями за плечима попрямували на схід. Надто вабив до себе південь, де була область табу, але і Того, і Хаон дуже щиро попереджували Піпа, щоб він не йшов туди. Піп обіцяв, що не піде.
Через деякий час вони вже були в дикій місцевості, ніби по сусідству не було ніяких слідів людини. Хащі, скелі, джерела, водопади, — все це надавало місцевості суворої краси. Незважаючи на те що земля була кам'яниста, ноги мандрівників м'яко ступали по моху, як по килиму. Цей різної породи мох покривав не лише скелі, а і всі великі дерева взагалі.
На гілляці одного такого дерева Піп побачив величезне гніздо чи кошик, завбільшки метрів зо два.
— Що за звір там живе? — поцікавився Піп. — Якийсь птах чи тварина?
Але Нонг не знав. Так і не пощастило Піпу задовольнити свою цікавість. А на дереві було не гніздо і не кошик, а рослина — паразитична папороть.
Зате Піпу вдалося просунути ніс в гарний різноколірний жбан з кришкою. В ньому була вода, а в ній купа мертвих мух, жуків і різних комах. Краї жбана такі гладкі, що яка б муха чи жук не сіли на нього, вони зараз же зслизають униз і знаходять собі смерть. Тепер уже Піп розтлумачив Нонгу, що цей жбан — квітка хижої рослини, яка любить жерти м'ясо.
Раптом хтось згори пошпурив у них шишкою чи плодом. Підняли голови вгору — кривляться морди мавп, ніби дражняться.
— Я вам дам дражнитися! — засміявся Піп і кинув на них грудку землі. Звідти відповіли. Почалася гра, в якій узяв участь і Нонг. Але незабаром мавпи заверещали, задерли хвости і зникли в гіллі.
Піп помітив, що все звірине населення тут, поруч з людьми, було не меншим, ніж у далеких заростях.
Видно, бадувіси не чіпали своїх сусідів. Піп дуже хотів поповнити свої трофеї чудовою шкірою пантери, якої в нього не було. Сказав про це Нонгу, і вони почали уважно придивлятися до всіх темних закутків, де можна було сподіватися знайти цього звіра. Але Хаон назвав би їх пошуки дитячою грою, бо так мисливці пантер не шукають.
А тимчасом вони відходили все далі й далі, прямуючи на південь, щоб обминути
Що б там таке могло бути, якщо так суворо заборонено підхід? А що коли б глянути туди хоч одним оком?
У цю мить до їх слуху долинув гул, ніби від якої фабрики чи заводу. І одразу ж вони помітили, що попереду з лісистої улоговини піднімається чи то дим, чи пара.
— Знову якесь диво! — промовив Піп. — Чого доброго, ще знайдемо тут який-небудь автомобільний чи авіаційний завод.
Попрямували туди. Гуркіт дужчав, і разом з тим усе виразніше було чути шипіння, ніби від паровоза.
Підійшовши до краю улоговини, Піп і Нонг побачили, що вся вона справді наповнена парою. Посередині текла гаряча річечка, а з боків виривалися з-під землі гарячі струмені води. Вони били вгору, наче з труб, шипіли, свистіли, пищали, хлюпали, іноді два струмені з протилежних сторін схрещувалися й утворювали арку… А в ямі гуло й сопіло, немов туди було посаджено величезного звіра, який намагався вирватися на волю.
І ось він вирвався. Задрижала земля. Загуркотіло каміння, і величезний стовп води піднявся на двадцять метрів у висоту. Піднявся і одразу ж зник. І знову в ямі загуркотіло.
— Гейзери! — скрикнув Піп. Але для Нонга це слово було пустим звуком. Хоч це явище відбувалося і на його батьківщині, та він здивувався більше за Піпа, бо ніколи не бачив гейзерів і не знав, що це таке.
Довго вони милувались усією цією картиною. Спустилися вниз, обійшли й оглянули всі фонтани, щомиті рискуючи, що їх обіллє кип'яток або вони ступлять в нього ногою. Та ось Нонг призвичаївся й осмілів і навіть висловив корисну думку:
— Тут можна було б зварити собі обід!
— Це буде дуже доречно! — весело підхопив Піп.
А через півгодини в одному з природних чавунів уже варилася пташина. І мандрівники дуже смачно пообідали.
— Немає тільки чаю чи кави, щоб почувати себе, як дома, — сказав Піп, простягаючись на траві скраю долини.
Гора табу показалася з іншого боку. Значить, вони обминули її і опинилися ззаду, з півдня від неї. І ніде жодної людини.
«Невже вони весь час стережуть її? — думав Піп. — Для цього потрібен був би цілий полк солдатів. А тут зовсім нікого нема. Навіть ніякої межі. Крім того, це табу підтримується не суворою забороною підходити до гори, а страхом забобонних, заляканих людей перед богом чи чортом, який, на їх думку, неодмінно покарає порушника. А варти ніякої не треба. Та й неможливо на такому просторі вартувати».
— Я думаю, що звідси можна було б тихенько підповзти й подивитися, що таке там робиться, — сказав Піп, вказуючи рукою на гору.
Нонг і сам не вірив у силу бадувіського табу, але ніякої цікавості не відчував і не мав бажання через це турбуватися.
— Все ж таки не варто рискувати, туан, — відповів він. — Може статися, що хтось помітить, і тоді буде неприємність.
— Нема кому навіть і помітити, — впевнено сказав Піп. — Та й риск невеликий; коли треба буде — знову дам їхньому богу жертву. Недаремно вони пустили мене навіть у свій храм. Крім усього, цей бік гори дуже зручний: він увесь заріс чагарником.