Ангели по десять шилінгів

Аддамс Петтер

З обох боків тягнулися ряди могил, і невдовзі на самому краї цвинтаря, за вербою, він помітив каплицю і вирішив, що в живої людини не менше прав мати дах над головою, ніж у мертвої.

Побачивши напис, викарбуваний над входом, Мак-Гівен з подивом довідався, що в склепі знайшла вічний спокій його благодійниця місіс Шеклі. За ґратчастими дверима стояли дві розкішні труни.

Мак-Гівен промок і промерз до самих кісток і цокотів зубами так жваво, як іспанська танцюристка кастаньєтами. Притулившись до дверей і піднявши коміра, він згадував про острови у Тихому океані, де було так спекотно, що мешканці ходили або напіводягнені,

або й зовсім голі. Він з радістю забрався б усередину каплиці, де йому, безсумнівно, було б набагато зручніше сховатися від негоди.

— Бридкі скнари, — буркнув моряк. — Невже вони бояться, що у них поцуплять мерців!

Але нараз Мак-Гівен аж очі витріщив: завіси на дверях були щойно змащені. Замок теж блищав од мастила. Це не просто насторожило його, а й викликало нестримне бажання докопатися, в чім тут річ. І оскільки в кишені Мак-Гівена, крім досить-таки брудного носовика, запальнички та палички жувального тютюну, завжди була відмичка, то відімкнути двері було для нього дитячою забавою. Якби лишень Мак-Гівен міг подумати, в яку халепу він ускочить!

В склепі Мак-Гівен полегшено зітхнув. Тут пахло пилом та сухим листом, моряк витяг з кишені паличку тютюну і відламав шматочок. Покласти його в рот він не встиг. Раптовий спалах блискавки осяяв каплицю голубувато-мертвотним світлом, і Мак-Гівен устиг завважити, що хтось недавно відкручував гвинти на віках. Краще б, звичайно, не втручатися в справи цього невідомого порушника спокою! Але Мак-Гівена так заінтригувало відкриття, що він вийняв запальничку й ретельно оглянув обидві труни. Сумнівів не було: хтось зовсім недавно знімав віко! «Навіщо тобі лізти в чуже діло, старий друже, — порадив йому внутрішній голос. — Ще, чого доброго, в пекло потрапиш, бо щось тут не чисте. Повідом поліцію, та й по всьому!»

— А якщо тут пахне кількома фунтами, — відповів Мак-Гівен своєму внутрішньому голосові. Він вимовив ці слова гучно, щоб хоч трохи притлумити страх, що раптом опосів його.

«Що ж, чини, як хочеш, — відповів йому внутрішній голос. — Ти вільна людина і можеш лізти, куди тобі заманеться, хоч би й у чужі домовини. Але ж потім не шкодуй, коли тебе поставлять перед судом за наругу над прахом померлих. Згадай, до речі, про Джефферсона Паркінса, якого хотіли звинуватити в крадіжці зі зломом лише тому, що він кинувся на допомогу дитині, яка плакала. Мак-Гівен плюнув.

— Паркінс — старий розбійник. І крім того, мерці не кличуть на допомогу.

«А якщо тебе звинуватять, що ти познімав з рук мерців усі коштовності? Ні, Мак-Гівен, облиш краще цю справу!»

Але цікавість взяла гору. Мак-Гівен відкрутив гвинти, перехрестився, чомусь забувши зняти капелюха, і підняв віко одної домовини.

Безперечно, він належав до хоробрих людей, і в часи Нельсона або Френсіса Дрейка з нього вийшов би чудовий пірат. З чорною пов'язкою на лівому оці, з абордажним гаком в руках, з безстрашною усмішкою на стиснутих губах — такими зараз уявляють людей, що зробили так багато для величі Британії. А сьогодні нащадки цих сміливців перебиваються крадіжкою поливних шлангів. Але навіть і в Мак-Гівена перехопило подих, коли він при голубуватому спалахові блискавки побачив у труні трупи двох жінок — благодійниці місіс Шеклі і якоїсь незнайомки. В другій труні поряд зі скелетом лежав мертвий архіваріус Девід Лайнор.

Впевнившись, що він натрапив на

слід тяжкого злочину, Мак-Гівен подумав про ту славу, яку принесе йому це відкриття у всій окрузі, і ще раз уважно оглянув склеп. В глибині його він помітив маленькі бронзові двері. Відчинивши їх, побачив сходи, які вели в підвал під склепом. В одній із стін підвалу, посеред великих кам'яних плит, зяяв темний чотирикутник підземного ходу, з якого, спустившись ще по одних сходах, можна було потрапити в стару каналізаційну трубу. Ось тут і проявився на повну силу талант Мак-Гівена як першовідкривача і розвідника. Він клацнув запальничкою і ступив, зігнувшись, всередину труби, діаметр якої майже дорівнював людському зростові. Пройшовши кроків сімдесят-вісімдесят, моряк опинився в якомусь підвальному приміщенні. Тут він знову побачив сходи, піднявся по них і помітив над головою залізний люк. Натиснув на нього і в ту ж мить мало не впав з переляку — на нього посипалися гарячі вуглини. Мак-Гівен втягнув голову в плечі і здогадався, що перебуває в каміні якогось будинку.

Перелякана місіс Порджес справедливо обурилася, яким чином він опинився в її каміні і що, власне, йому треба.

Ввійшовши до холу Касл-Хоума, Мак-Гівен розгублено прогугнявив, що він і не збирався порушувати спокою старої пані, але додав, що шляхи господні невідомі. З якою метою він потрапив до каміна, для нього самого таємниця. Ясно одне, що нікого грабувати він не збирався, бо він не злодій, і вона це добре знає.

— А що ж ви все-таки хотіли робити? — уїдливо спитала домоправителька. — Адже в гості через підвал не ходять.

— Я прийшов не з підвалу, я прийшов просто зі склепу місіс Шеклі, де знайшов ще два трупи, чоловіка й жінки, які там не були раніше поховані.

Місіс Порджес на секунду замислилася, а потім промовила:

— Ви не заперечуватимете, якщо я повідомлю поліцію?

— Дорога місіс Порджес! — від хвилювання Мак-Гівен притулив капелюха до грудей. — Я бачу, ви мене зовсім не розумієте. Якщо, припустимо, ви очищаєте в кухні сміттєпровід і раптом падаєте в річку, то кожен скаже, що тут причетні вищі сили. Так само вийшло і в мене. Я цілком на боці закону, лиш…

— … лиш спочатку чарочку віскі?

— Якщо це вас не переобтяжить, місіс Порджес! — Мак-Гівен нерішуче переступив з ноги на ногу.

— А що ви шукали в склепі? 1 з якою метою ви заглядали в труни? Так, заради інтересу? Хотіли помилуватися мерцями? — кажучи це, місіс Порджес налила дивакуватому морякові чарку віскі.

Рука її так тремтіла, що вона розхлюпала добру третину пляшки, — місіс Порджес була налякана не менше, ніж добряк Мак-Гівен.

Раптом пролунав дзвоник. Це повернулися Чед, Джордж Абернаті і Джун, що півгодини тому приїхала з Лондона. Місіс Порджес прямо в коридорі розповіла їм, які жахи їй довелося щойно пережити.

— Ви розумієте, я, нічого не підозрюючи, входжу в хол і — боже святий! — що я бачу? В каміні, де я тільки-но розпалила, з'являється страшна голова. А потім виліз оцей бродяга. Напевне, вбивця, подумала я, на совісті якого не менше дюжини жертв! Та, на щастя, це був Мак-Гівен, і прийшов він просто зі склепу місіс Шеклі, а там, в домовинах, не лише благословенні останки, а й зовсім свіжі покійники! Я думала, знепритомнію. Але досить швидко оговталася і змикитила, що ми, здається, на порозі розгадки таємниці Касл-Хоума.