Анна Киевская
Шрифт:
Сердитим помахом руки Пилип витер сльози.
— Хіба мені заборонено молитися?
— Аж ніяк, сину мій. Молитва дає розраду. Сподіваюся, ти знайшов її в цьому священному місці.
Дивлячись на сповнені розпачу очі хлопця, єпископ перейнявся жалістю до нього.
— Іди з миром, я помолюся за тебе.
Це співчуття ще дужче пригнітило Пилипа, і він вийшов з церковки, не попрощавшись із прелатом.
Готьє задумливо дивився йому вслід.
Анна прибігла засапана до своїх покоїв і застала там тітку Марію
— Мій чоловік уже двічі питав про тебе. Ніхто не знав, куди ти поділася, і я, щоб уникнути пліток, сама прийшла сюди. Де ти була? Ти можеш мені сказати?
— Ох, тітко Маріє, не свари мене! Згадай, як ти втішала мене, коли в дитинстві батько мене карав.
Анна кинулася в обійми до королеви, яка була лише трохи старша за неї. Але цього разу тітка відштовхнула її.
— Анно Ярославно, ти не маєш права так поводитися. Ти, як і я, королева, і відтепер для тебе передусім має важити тільки слава твого королівства, честь твого чоловіка й виховання твоїх дітей. Ти мусиш думати лише про них. Забудь про свого батька й матір, братів і сестер, друзів і свою країну…
— Ніколи!
Лють, з якою Анна вигукнула це слово, примусила стрепенутися Казимирову дружину, яка доклала стільки зусиль, щоб повторити завчені настанови.
— Ніколи, чуєш, ніколи я не забуду своєї країни!
Марія з полегкістю зітхнула: то не нещасливе кохання, а розлука з батьківщиною спонукала її небогу поводитись так непевно.
Марія Доброгніва обняла Анну.
— Не плач, голубко моя, я теж часто думаю про рідну землю, але мій обов’язок і моє щастя — тут. Мій чоловік знає короля Генріха й каже, що то чуйний чоловік. Він любить гарне жіноче вбрання, коштовності, танці й полювання. Правда ж, і ти це любиш?
Анна всміхнулася крізь сльози.
— Але чи не багато він старший за мене?
— Старші чоловіки бувають куди кращі за молодих і уважніші до забаганок дружин.
— Твоя правда.
Анна сказала це так сумно, що в Марії з’явилася підозра.
— Можна, я в тебе про щось спитаю?
— Питай.
— Чи нема в тебе коханого, за яким ти жалкуєш?
Анні до обличчя ринула кров, і вже це було певною відповіддю на поставлене їй запитання.
— Сердешна, ти хочеш себе занапастити!
— Це не те, що ти думаєш! Я люблю Пилипа, як брата, а не як коханого. Батько про це знає, а то він ніколи б не послав його супроводжувати мене.
— Може, мій брат Ярослав і знає про твої почуття, але він припускається великої помилки, бо не знає про Пилипові почуття. Всі здогадуються, що він тебе кохає, навіть єпископи.
— То й що? Я не можу тут нічим зарадити!
Вперше за всю їхню розмову з обличчя королеви спало напруження, і його осяяла глумлива посмішка.
— Мене не треба в цьому переконувати! Не забувай, що я теж жінка й колись теж мала залицяльників. Завтра охорона, призначена твоїм батьком, нарешті вирушить назад до Києва, а з нею поїде й Пилип.
Анна відвернула голову, раз по раз підносячи пальці до вуст, які ще зберігали спогад
— Принеси княжні води.
Через кілька хвилин дівчина принесла срібну посудину із запашною водою.
— Освіжи обличчя.
Королева сама поправила княжні довгі руді коси й складки на сукні.
— Ходімо. Бо в мого чоловіка незабаром урветься терпець.
Менше ніж через п’ять днів після приїзду до Кракова валка знову вирушила в дорогу. Анна так більше й не побачилася з Пилипом.
Розділ сьомий
ЗУСТРІЧ
Подорож до Праги проходила в негоду: сніг, дощ, холод, грязюка; перекидалися хури, загрузали повози, на коней нападали вовки, а на людей — голодні розбійники; недужі воїни сиділи на конях пригнічені, а жінки й єпископи, хоч і були вдягнені в хутра, цокали зубами.
Змучена наріканнями придворних дам та стогоном Олени й Ірини, що вся палала від гарячки, Анна воліла, попри негоду, їхати верхи поряд із Госленом Шонійським, до якого, незважаючи на його підозріливість та буркотливу вдачу, відчула прихильність. Гослен захоплювався її витривалістю й дивувався з того, що Анна ніколи не відмовлялася від напою з вина, меду та прянощів, у який занурювали розпечений до червоного меч. То був магічний трунок, після якого воїни стійко зносили пронизливий холод. Гослен Шонійський роздобув рецепт цього питва в одного злодійкуватого мандрівного ченця, який поділився ним з вельможею за те, що той зберіг йому життя, і тепер Гослен ревно беріг його таємницю. Перша чаша гарячої рідини зігрівала тіло з ніг до голови, друга викликала радість і робила життя прекрасним, що ж до третьої… Хоч як Анна просила, отримати третю чашу їй жодного разу не вдалося!
Валка важко просувалася цим похмурим і сумовитим краєвидом, де жили, як казала, хрестячись, Олена, самі привиди та лихі німфи. Годувальниця запевняла, нібито сама бачила, як тут блукав Святополк — убивця Бориса і Гліба, синів князя Володимира Великого. Святополк збожеволів і страждав від жахливих мук, що їх послало йому небо в покарання за його страшний злочин. Його проклята душа кружляла довкола валки, викликаючи бурі. Щоб заспокоїти духів, єпископ Готьє проказував молитви, які проганяють демонів і відсилають назад до пекла грішників.
У Празі на Влтаві була повінь; вона котила величезні брили криги, які зносили з собою все, чого діє знесла вода. Брячіслав І саме перебував на настійливе прохання папи Льва IX в короля Генріха III. Роже Шалонський та Готьє де Мо розповіли про свої злигодні єпископові Празькому. Але тому вже остогидли прохання про допомогу, з якими до нього зверталися з усіх усюд, і він не виявив своїм побратимам та нареченій короля Франції тієї шани, якої вони були гідні, а доручив опікуватися ними звичайним священикам. Через два дні, незважаючи на хворих і тривалу негоду, невеличкий загін знову вирушив у дорогу.