Аргонавти Всесвіту
Шрифт:
— Ще б пак! — палко відгукнувся Сокіл.
— Отож доведеться зробити кілька вилазок по цей мінерал до печери. Але сумний досвід Галі показує нам, що тут також потрібні серйозні запобіжні заходи, які утруднять роботу. Почнемо з того, що переносити мінерал доведеться в свинцевих сумках…
— Їх можна зробити з наших свинцевих аркушів, — вставив Вадим Сокіл.
— Правильно. Але цього замало. Свинцеві сумки нейтралізують вплив мінералу під час переноски. Втім, збирання його також небезпечне. Органічне скло шоломів наших скафандрів має домішок свинцю, правда, дуже маленький, але я гадаю, його вистачить. Не треба тільки близько нахилятися до мінералу. Ви говорили, Вадиме, що інфрарадій випромінює найбільше альфа— і бета-частинок, а гамма-частинок відносно дуже мало?
— Так, Миколо Петровичу.
— Нам зараз це на руку. Альфа— і бета-частинки мають дуже невеличку проникливу властивість — у відміну від гамма-частинок. Отже, буде досить захисту з свинцевих сумок і домішку свинцю в склі шоломів. Звичайно, важкі свинцеві сумки дуже утруднять роботу і не дадуть можливості скоротити кількість вилазок до печери. Проте іншого виходу я не бачу. Так, це питання ясне, хоча, зрозуміло, вам, Вадиме, доведеться ще раз пильно вимірити активність випромінювання мінералу, особливо — в печері. Від цього, як ви розумієте, залежатиме тривалість перебування в надрах. Далі, скафандри доведеться тримати не в каюті, а в одному з шлюзів астроплана. Їх зовнішня поверхня під впливом альфа— і бета-частинок може стати радіоактивною і теж небезпечною для нас.
— Правильно, Миколо Петровичу, — погодився Сокіл. — Треба буде регулярно перевіряти і скафандри.
— То ж воно й є. Я зовсім не хотів би, щоб хтось з вас занедужав на променеву хворобу… Тепер далі. Зберігати інфрарадій поки що краще всього назовні. В нашому міжгір’ї є чимало невеличких печер. Подивимося, як він поводитиметься, коли його зібрати докупи: це також нез’ясоване питання. А от як везти інфрарадій на Землю — остаточно не знаю, — засмучено сказав Риндін. — Космічне проміння може влаштувати нам таку реакцію, таку активізацію інфрарадію, що ми з вами і кісток не зберемо… Судячи по вашому експерименту, Вадиме, можна чекати, що космічне проміння буде активізувати інфрарадій ще дужче.
— Цілком можливо. А коли захистити мінерал на час польоту свинцевими аркушами? — висловив припущення Сокіл.
— Ви забуваєте, що вони знадобляться нам самим, дорогий мій, — спростував його Риндін. — Свинцевих аркушів у нас не так уже багато. Ні, це не підходить… Проте що можна вигадати ще? Не знаю… Можу сказати тільки одне: якщо нам не пощастить знайти захист інфрарадію від космічного проміння — доведеться відмовитися взагалі від думки везти його на Землю. Так, так, Вадиме, я розумію, що вам неприємно чути таке. Але ми не можемо рискувати долею цілої експедиції! — твердо закінчив Риндін.
— Гадаю, слово “рискувати” тут надто делікатне, — озвався Ван Лун. — Вважаю, ми просто вибухнемо по дорозі. Якщо не упакуємо інфрарадій дуже-дуже добре.
Сокіл мовчав. З його засмученого обличчя було видно, що йому важко примиритися з думкою про неможливість привезти дорогоцінний мінерал, реальне ствердження його теоретичних міркувань, на Землю. Але він навіть краще за інших розумів, що Риндін має цілковиту рацію. Треба будь-що знайти, винайти засіб захистити інфрарадій від впливу космічного проміння. Втім, де той засіб? У чому він полягає? Як його знайти?..
Того вечора Галя Рижко довго не могла заснути. Вона лежала в гамаку і міркувала. Яка страшна сила таїться в інфрарадії! І як дивно, що він такий простенький, непоказний зовні! Якісь камінці. Ну, світяться в темряві, велике діло! Звісно, забавно, втім… Ні, це просто досадно: якщо б камінці не світилися, вона, напевно, пройшла б повз них і не звернула ані найменшої уваги. Невже і ультразолото буде таким самим непомітним? Ні, ні, такого не може бути! Адже ж сама назва яка приваблива: ультразолото! Цікаво, як воно виглядає? І хто з них його відшукає? Мабуть, Вадим Сергійович, він спеціально ж розшукує його, те ультразолото. І навіть каже, що воно мусить бути десь поблизу…
Фантазія дівчини розпалювалася. А чому не може трапитися так, що ультразолото знайде також вона? Скажімо, це може відбуватися так…
Вони довго, цілий місяць копають глибоку шахту. Вадим Сергійович палко доводить, що ультразолото незабаром з’явиться, а проте його все немає й немає. Вони в скафандрах спускаються в шахту і шукають глибше й глибше. Складні прилади підтверджують слова Вадима Сергійовича: так, шукачі ультразолота на вірному
Або ні, навіть не так. Адже ж ультразолото зовсім не обов’язково мусить бути розплавленим. І перед очима збудженої дівчини вже виникала інша, не менш фантастична приваблива картина…
Знову праця в шахті. Обов’язково в шахті, бо таємниче ультразолото мусить знаходитися десь глибоко під поверхнею Венери, адже ж це всім відомо. І знову товариші один за одним змушені кинути роботу. їм треба відпочити, їм бракує сил. Ніхто не може бути таким наполегливим і самовідданим, як вона, цього Галя певна, хоча, звісно, ніколи й нікому про це не скаже. І, звичайно, вона знову робить останній удар киркою. Перед нею відкривається величезна печера. Зрозуміло, ця печера аж ніяк не така похмура, як та, з потворою… Вона залита яскравим світлом. Посередині неї, наче неймовірний велетенський самоцвіт, в якому виблискує золоте полум’я, граючи всіма барвами райдуги, — лежить блискуча багатогранна брила ультразолота! До неї навіть не можна наблизитися, така вона сяюча, вона засліплює очі, від неї в усі боки розлітаються блискавки, сині, зелені, червоні холодні блискавки… Ось воно яке, ультразолото! І Галя приводить Миколу Петровича до цієї печери, показує йому: будь ласка, ультразолото знайдене, все в порядку!..
Легко зрозуміти, як страждала Галя Рижко протягом цих злощасних п’яти діб, які їй довелося провести в каюті, доки не зник біль і не спав опух. Адже решта працювали, тільки вона сама лежала, нічого не роблячи, і навіть заважала товаришам, які змушені були ходити біля неї. Втім, усе минає,— минула і хвороба. Галя взяла, нарешті, участь в спільній роботі.
Вона допомагала Соколові, який наполегливо шукав ультразолото, але ніколи не розповідала Вадиму Сергійовичу про свої мрії, пов’язані з цим таємничим елементом, що досі вперто ховався від них. За дорученням Миколи Петровича Галя збирала гербарій зразків рослинності Венери — і це було дуже цікаво. Колекція рослин юрського періоду! Кожен зразок, який Галя додавала до гербарію, збагачував не лише ботаніку, а й палеоботаніку — науку про найстародавніші, доісторичні рослини. Адже досі наука мала справу тільки з скам’янілими рештками подібних рослин або їх відбитками, що збереглися в нашаруваннях земної кори. А тепер учені побачать справжні рослини юрського періоду, зірвані Галею власноручно на Венері, справжні оранжево-червоні паростки, бруньки, різнобарвні квіти! Наукову цінність такого гербарію не можна було порівняти ні з чим. Галя чудово розуміла це — із захопленням збирала рослини, щиро радіючи, коли Микола Петрович хвалив її за який-небудь рідкісний екземпляр.
Але найчастіше вона подорожувала вдвох з Ван Луном до “печери потвори”, як називали вони місце підземної бійки з гігантською вусатою твариною. Побоюючись повторення такої бійки, Ван Лун під час першого ж таки походу по інфрарадій знищив дитинчат тварини, які залишалися в печері.
— Могли зрости. Тепер безпечно, — лаконічно повідомив він Галі після того.
Ці подорожі були дуже втомлюючими. Обережний Ван Лун стежив за тим, щоб вони швидко збирали мінерал, як розпорядився Риндін, і без затримки переносили його до міжгір’я. Академік побоювався впливу інфрарадію на організми людей. Іноді Ван Лун буркотів: