Біла фортеця
Шрифт:
Найважливішим для Ходжі було зрозуміти, коли закінчиться нашестя чуми. Я інтуїтивно відчував, що нам слід аналізувати дані про померлих кожного дня, сказав це Ходжі, та він і вусом не повів, я наполягав, і він погодився звернутися до падишаха по допомогу.
Наступного ранку Ходжа попрямував до палацу, я ж у місто — лігвище чуми. Як і раніше, було моторошно вже від думки про цю хворобу, однак бажання хоча б трохи побачити світу запаморочувало голову. То був прохолодний літній день, коли з моря дме вітер. Скрізь мене оточували мерці, я ж думав про те, що ще ніколи життя не здавалося мені настільки принадним, як тепер. Заходив у дворики мечеті, щоб записати, скільки є трун, вештався районами міста, підраховуючи небіжчиків і роблячи порівняння. А відповісти у такій ситуації на питання, що є життя, радість, смуток, горе, людина, натовп, було нелегко. До того ж, я звертав увагу на дрібниці, мене цікавило буденне життя людей, які зі своїми близькими жили у великому домі, на їх гаразди чи безвихідь, яка переростає у байдужість.
Наближалася
33
Безкоштовна їдальня для бідних.
Усе йшло за планом — вигадане оповідання припало падишахові до душі. Йому стало лячно, що чума, як і нечистий, може перекинутися на людину, щоб заволодіти тілом; він наказав не пускати сторонніх до палацу, а вхід до нього був під пильним наглядом. Щойно Ходжа розпустив свого язика, аби відповісти, коли відступить чума, падишах зізнався, що перед його очима ожила картина, як крокує містом Азраїль і вже націлився на нього. Падишах злякався і схопив Ходжу за руку. Мій двійник не на жарт розхвилювався і, щоб заспокоїти падишаха, сказав, що то не Азраїль, а шайтан. І як було задумано, повідомив, що необхідно боротися з шайтаном. А щоб зрозуміти, коли чума полишить місто, потрібно прослідкувати, де вона вирує. Звичайно, оточення падишаха переконувало його, що зв'язуватися із чумою — робити виклик Аллахові, однак він уже й чути цього не хотів. Наостанок падишах запитав про своїх тварин: невже шайтан чуми прийде й до них — мавп, соколів, левів? Ходжа відразу відповів, що до людей чума приходить у людській подобі, а до тварин — як миша. Врешті, падишах наказав привезти п'ять сотень кішок з віддаленого міста, куди не сягнула чума, а Ходжі надати стільки людей, скільки той вимагав.
Дванадцять чоловіків, яких нам було виділено, ми розіслали в різні райони Стамбула, щоб вони підраховували кількість померлих та збирали інформацію про хворобу. На стіл ми перенесли схематичне зображення мапи Стамбула, яке я скопіював зі своїх книжок. Уночі, коли отримували нову інформацію про хворобу, з азартом та, певно що, з острахом переносили на мапу маршрут чумного шабашу, паралельно вигадуючи те, про що варто розповісти падишахові.
Зізнаюся, спочатку ми були песимістично налаштовані. Чума бродила містом не як хитрий шайтан, а як пустотливий бешкетник, якому байдуже, кого вбивати. Так, в Аксараї [34] за день вона забирала до 40 душ, наступного дня залишала район і перекидалася на Фатіх, ще наступного — вже вирувала на протилежному березі протоки, у Топхане, [35] Джіхангірі, і зовсім неочікувано спалахувала в Зейреку. [36] Завітала й до нашого району, що виходив на Золотий Ріг, і занапастила двадцять душ. З кількості померлих ми не могли второпати, за якими правилами поширюється хвороба: одного дня вона забирала життя ста п'ятдесяти чоловік, наступного — лише ста. Пройшло чимало часу, поки ми зрозуміли, що маємо відслідковувати не місця, де помирають жертви хвороби, а місця, де вони заражаються. Падишах знову покликав Ходжу. Ми помізкували й вирішили сказати падишахові, що чума розгулює серед юрбиська, на базарах, де люди обманюють одне одного, чи у кав'ярнях, де, обійнявшись, точать ляси. Він пішов, а коли повернувся ввечері, розповів про падишаха.
34
Історичний район Стамбула.
35
Відомий торговельний район сучасного Стамбула.
36
Район Стамбула, відомий своєю мечеттю Зейрек (колишній монастир Пантократа Вседержавця, побудований у першій чверті XII ст. архітектором Нікефоросом).
Ходжу падишах вислухав уважно, а коли той закінчив, запитав: «Як нам бути?» Потрібно було, навіть вдаючись до сили, зменшити кількість простого люду на базарах. Звісно, що ті невігласи з оточення падишаха відразу заперечили, буцімто, як буде жити місто, коли припиниться торгівля, почнуться хвилювання, якщо люди прочують, що чума ходить вулицями у людській подобі, — вирішать, що настав кінець світу, або зчинять бунт, якщо їм доведеться в'язнями сидіти у махаллє, [37] де розгулює шайтан чуми. «Вони мають рацію!» — сказав Ходжа. Раптом один із тих розумників поцікавився, де знайти такого сміливця, який розрадить народ. Падишах не на жарт
37
Район.
Ми замалювали мапу, розстелену на столі, позначками та цифрами, однак не змогли збагнути, як поширюється чума містом. Між тим, уже минав третій день, як виконувався наказ падишаха. Яничари влаштували пости на входах до базарів, центральних вулицях, причалах і запитували у кожного: «Хто ти? Куди йдеш, з якою метою?» Наляканих, розгублених роззяв завертали назад, аби, боронь боже, шайтан чуми не звабив їх. Коли ми зрозуміли, що життя на Капаличарші [38] та Ункапани [39] зупинилося, підрахували кількість за останній місяць і почали думати. Ходжа переконував, що чума діє за досі незрозумілою нам схемою, і якщо ми хочемо врятувати свої голови від гніву падишаха, нам потрібно вигадати правдоподібну байку і виграти час.
38
Давній критий базар у Стамбулі.
39
Міст через Босфор.
Саме тоді було введено систему перепусток/Командувач яничарського війська, щоб не зупинилася торгівля, роздавав перепустки благонадійним, звісно, на його погляд, мешканцям міста. Нам стало відомо, що він непогано набив собі кишеню на цій справі, а ремісничі, які не зголошувалися на такі побори, вже готували бунт. Раптом мені прояснилося, і я почав помічати певну логіку у поширенні чуми. Ходжі, який розповідав про плани об'єднатися з ремісниками та візиром, я повідомив про свої спостереження і про те, що чума поволі відступає з віддалених бідняцьких кварталів.
Ходжа не прислуховувався до моїх слів, але підготовку календаря для падишаха звалив на мої плечі і додав, щоб заморочити падишаха, треба вигадати заплутану історію, в якій ніхто нічого не втямить і не зробить жодних висновків. Він запитав, чи можливо вигадати історію, що не має змісту, але втішає, коли її читаєш чи слухаєш? «Як музика?» — спитав я, і цим здивував Ходжу. Ми вирішили, що гарне оповідання має починатися, як чарівна казка, розгортатися інтригуюче, як чарівний сон, а закінчуватися меланхолійно, навіюючи смуток, як історія про кохання, котра закінчилася розлукою. В останню ніч перед зустріччю з падишахом ми без упину говорили, схвильовано працюючи. А в сусідній кімнаті наш товариш-каліграф, що був шульгою, переписував незавершене оповідання Ходжі. На ранок я опрацював зібрані дані й дійшов висновку, що за двадцять днів чума покине місто, збираючи по базарах останні жертви. Ходжа не поцікавився, виходячи з чого я дійшов таких висновків, лише сказав, що визначена дата задалека і мусимо вкластися у два тижні, підмінюючи дані. Я, звісно, не був таким оптимістом, але зробив, як те вимагав мій двійник. До цих дат Ходжа склав вірші і віддав каліграфу переписати. А потім звернувся до мене з проханням ілюструвати сторінки оповідання. Десь опівдні він узяв переплетену синім картоном книжку зі сторінками ебру і, насупившися, вийшов; він був наляканий і занепокоєний. Мовив, що надії покладає більше на мальованих на сторінках пеліканів, крилатих биків, червоних мурах та мавп, які вміють говорити, ніж на мій рукопис.
Повернувся увечері схвильований і повідомив, що переконав падишаха у правильності прогнозів. Хвилювання не залишало Ходжу впродовж трьох тижнів, казав, що всього можна чекати. Коли хлопець при дворі красивим голосом читав оповідання, серед султанського почту лунали кпини, це було влаштовано навмисне, щоб принизити Ходжу, однак падишах присоромив негідників і запитав, на якій підставі було зроблено припущення, що чума залишить місто через два тижні. Ходжа пояснив, що відповідь міститься в оповіданні, яке ніхто не хотів слухати, отож і не зрозумів. Потім Ходжа, щоб завоювати серце падишаха, довго пестив привезених із Трабзону котів, які заполонили майже весь палац.
Коли він наступного дня повернувся, то повідомив, що громада розділилася на два табори: перший, який очолював Ситки-ефенді, вимагав скасувати всі нововведення, а інший, Ходжинський, наполягав продовжити боротьбу з чумою, рятуючи місто. У мене з'явилася надія, адже кількість померлих з кожним днем зменшувалася. Та Ходжа цього не помічав, він передчував, що назріває бунт, і люди, очолювані Кьопрюлю, не мають на меті зупинити чуму, а прагнуть звести рахунки з ворогами.
Упродовж першого тижня кількість померлих зменшилась. Та за моїми підрахунками було очевидно, що за тиждень чума не зникне. Я докоряв Ходжі, казав, що марно він змусив мене переробити календар, але мій двійник був заклопотаний іншим. Він зрозумів, що Кьопрюлю не наважиться діяти, і заявив разом зі своїми прихильниками, що головний візир на їхньому боці. Такі інтриги лякали падишаха, і розраду він шукав у своїх кішках.