Біла фортеця

Памук Орхан

Під кінець другого тижня місто вже задихалося не від чуми, а від заходів проти неї; кожного наступного дня помирало все менше людей, але про це ставало відомо не населенню, а таким, як ми з Ходжею, людям, котрі опікувалися цією проблемою. Повзли плітки, що почнеться голод, покинутий мешканцями Стамбул нагадував страшну пастку. Я не виходив із кварталу, тому все мені розповідав Ходжа. Говорив про розпач людей, які змушені були боротися за зачиненими дверима та вікнами з чумою, про людей, приречених на смерть. У палаці теж панувало очікування смерті: тільки-но падала філіжанка чи хтось кашляв, як юрмисько розумників переходило на шепіт і злякано сподівалося почути останнє рішення падишаха, вони хвилювалися, незнання виснажувало їх, усі чекали на лихо. Навіть Ходжа переймався такими переживаннями, багато часу він проводив з падишахом, переконуючи його, що передбачення було правильне — чума потроху відступає, але той вже не слухав,

цікавішими йому видавалися історії про тварин.

Минуло ще два дні, а підрахунки в мечетях промовисто свідчили, що померлих від чуми меншає, але ця новина не звеселяла Ходжу. Це трапилося у п'ятницю. Зневірені ремісники встряли у бійку з яничарами, які заступали їм шлях, частина обурених яничар перейшла на бік ремісників, приєднався до них і місцевий люд, безробітні: вони зчинили ґвалт: кричали, що чума — то кара Аллаха, і не нам вирішувати, коли хвороба має відступити. Тривало заворушення недовго, воно було придушено військом. Щоб показати серйозність рішень, шейх-уль-іслам [40] видав фетву, за якою відразу двадцять чоловік було покарано на смерть. Ходжа був задоволений. Наступного вечора він заявив про свою перемогу. Ніхто з оточення падишаха не наважувався говорити про скасування заходів проти чуми. Командир яничар, якого запросили до палацу, повідомив, що бунтівників до дій спонукали люди з двору. Це розгнівило падишаха, і налаштовані проти Ходжі враз розбіглися. Ходили чутки, що Кьопрюлю, якого теж звинувачували у зраді падишаху, хотів суворо покарати бунтівників. Ходжа був на сьомому небі від щастя і постійно говорив, що має вплив на падишаха. Ті, хто втихомирив бунт, теж переконували падишаха, що чума відступає. Вони не вигадували. Падишах уперше подякував Ходжі, привітав його з перемогою, а потім потягнув до клітки з мавпами, привезеними з Африки. Вони пробули там чимало часу. Безсоромнісь мавп та бруд навколо в клітках викликали у Ходжі відразу, та він терпів. Раптом падишах запитав, чи можна мавп, як папуг, навчити розмовляти. Потім він звернувся до свого почту з побажанням частіше бачитися з Ходжею, адже він точно передбачив кінець хвороби.

40

Верховний муфтій.

Минув місяць, і в п'ятницю Ходжа був призначений на посаду головного астролога, та падишах цим не обмежився. Коли він поїхав на п'ятничну молитву до Ая-Софії, щоб подякувати Аллахові за приборкання чуми, Ходжа йшов за два кроки від його величності, і їх оточувало юрмисько вдячного люду, серед якого був і я. Скасовано було й заходи, запроваджені проти чуми. Натовп щиро вітав падишаха, коли на своєму коні він наближався до нас. Почуття вирували, народ божеволів, почалася товкотнеча, нас притримували яничари. Мене відштовхнули назад і притиснули до дерева, я ж, обороняючись ліктями, пробирався наперед, раптом ми зустрілися поглядами з Ходжею, який поважно й гордо крокував за падишахом. Він відвів очі, ніби не побачив, ба не пізнав мене. Настрій натовпу завирував у мені з якоюсь незбагненною пристрастю. Я заходився кричати, кликати Ходжу, мені кортіло, щоб він угледів мене і врятував від натовпу, забрав до себе, щоб я приєднався до урочистої процесії почесних переможців! І це не було прагнення слави чи намагання долучитися до перемоги, отримати винагороду. Ні! Я волів бути там біля Ходжі, тому що я — це Ходжа! Точнісінько як у жахливих сновидіннях, моя сутність ніби виходила і віддалялася від своєї оболонки, я спостерігав за собою збоку — чи не означає це, що я — інший? Зізнаюся, не виникало бажання пізнати, хто той інший, у тілі якого живу я, було моторошно дивитися на себе такого, який проходить і не пізнає себе, огортало неймовірне бажання приєднатися до того, іншого. Вже зробив спробу, ринувся уперед, однак грубий аскер заштовхнув мене назад у юрмисько.

Розділ 8

Після чуми почалася нова сторінка у нашому житті. Ходжа не обмежився обов'язками головного астролога, адже тепер він багато часу проводив разом із падишахом, став набагато ближчим до нього, ніж ми на те очікували впродовж довгих років. Головний візир після тієї сороміцької невдачі шукав помсти, він переконав матір падишаха, що настав час відтіснити з його оточення шахраїв, адже і ремісники, і яничари у своїх бідах вбачають волю падишаха, який приймає рішення, йдучи на повідку в цих негідників. Так, прибічників колишнього головного астролога Ситки-ефенді, якого підозрювали у змові, було заслано або усунено з посад, тобто віддалено від двору, обов'язки покараних лягли на плечі Ходжі.

Кожного дня він прямував до одного з палаців падишаха, який обов'язково знаходив час, щоб поговорити з Ходжею. Мій двійник, повернувшись з палацу додому, захлинаючись розповідав: насамперед падишах переказував

свої сновидіння. Тлумачення снів найбільше тішило Ходжу. Якось вранці падишах розгублено зізнався, що не бачив сну, тоді Ходжа запропонував покликати когось із служників і розтлумачити його сновидіння. Падишах захопився такою ідеєю і наказав охоронцям знайти когось, хто бачив цікавий сон. Незабаром це перейшло у звичку. Якщо після розтлумачення снів залишався час, вони вирушали на прогулянку прохолодними садами, у яких росли кремезні чинари та розлогі ергувани, [41] чи у вояжі на човнах по Босфору, під час яких вони, звісно, вели мову про падишахових звірів та про вигаданих нами тварин. Говорив Ходжа з падишахом і на теми, що їх він обговорював зі мною, наприклад, чому виникають течії на Босфорі? Що є корисним для вивчення у житті червоних мурах? Від кого, крім Аллаха, черпає силу магніт? Чому так важливо знати, як зірки обертаються? Чи варте уваги в житті гяурів щось інше, крім їхнього гяурства? Чи можливо створити грізну зброю, яка назавжди відвадить ворогів? Ходжа гордо переповідав мені, з яким великим інтересом слухає його пояснення падишах, а щоб не гаяти часу, він сідав за стіл і на дорогому папері робив ескізи тієї винищувальної зброї з довгими гарматами, автоматичними механізмами запалення, — обриси зброї нагадували якесь диявольське створіння. Ходжа вимагав, щоб я не відходив від нього, просив бути свідком його безмежної уяви, адже незабаром плід уяви мусив стати реальністю.

41

Іудине дерево.

Кортіло працювати над проектом разом із Ходжею. Можливо, це через чуму, яка не йшла у мене з голови, а з хворобою, як відомо, були пов'язані дні нашого братерства. Оголосили, що в мечеті Ая-Софії буде проведено намаз, прийшло чимало люду, бо всі хотіли висловити подяку Богові за те, що шайтан чуми відійшов. Однак у місті ще й досі траплялися випадки захворювання. Ранком, коли Ходжа біг до палацу, я виходив, щоб пройтися містом, занотовував кількість померлих, яких виносили і з квартальних мечетей з невисокими мінаретами, і з убогих обшарпаних маленьких мечетей, однак, зізнаюсь, було сумно, що чума залишає місто і нас.

Коли Ходжа збуджено розповідав про свої перемоги й те, наскільки падишах захоплений ним, я нагадував, що хвороба ще не полишила міста і кожної миті може розчахнути свої щелепи. Ходжа гарячково зупиняв мене, закидаючи, що я заздрю його перемогам. Не заперечував, звісно, те, що він став головним астрологом, кожного ранку тлумачить сни падишаха, переконав того слухати саме себе всупереч почту, який ненавидів його, — це перемога, якої ми прагли всі п'ятнадцять років, але чому Ходжа розцінює це лише як свою перемогу? Невже він забув, що заходи проти чуми запропонував саме я, календар теж упорядкував я, згоден, трохи помилився у розрахунках, та в цілому майже вгадав, а ще більше мене діставало, що він не згадував про те, як примчав мене забирати з острова, лише говорив про мою зрадницьку втечу.

Він мав рацію, моє почуття можна було назвати заздрістю, однак це було не що інше, як образа брата, якого не помічають. Аби Ходжа це зрозумів, я нагадав, як ще до чуми беззоряними ночами ми сідали за стіл один проти одного, ніби двоє неодружених, які прагнуть забути про самотність, про наші страхи до запаморочення, які навчили нас важливих речей, згадав своє самотнє життя на острові, коли сумував за ним. Ходжа слухав з презирством та зневагою, ніби викрив мою нещирість у грі, до якої не мав жодного стосунку, з його обличчя я розумів, що надії повернутися до славних днів нашого братерства немає.

Бродячи кварталами, я переконувався, що чума помалу відступає попри зняття запроваджених заходів, не наважуючись затьмарити світло перемоги Ходжі. Часом, справді дивувався, чому мене огортає смуток, коли страх смерті розвіюється. Часом хотілося, щоб ми говорили не про падишахові сни чи нові проекти Ходжі, а про зовсім інше: про нас, я залюбки зголосився б знову постати перед дзеркалом, яке він поспіхом зняв зі стіни! До болю було прикро, що Ходжа дивився на мене зневажливо чи робив такий вигляд, але найгірше, коли я помічав, як йому важко було вдавати зневагу.

Часом, щоб навернути його до нашого узвичаєного життя, я запрошував його сісти за стіл разом. Я декілька разів сідав сам, писав, а коли починав читати написане, у якому з перебільшенням мовилося про страх перед чумою, бажання чинити зле зі страху та ще багато чого ницого, Ходжа відмахувався від мене, як від надокучливої мухи, снаги йому додавало не почуття тріумфу, а мій розпач. Виявляється, він давно зрозумів, що вся ця писанина — пусте, був час, коли він йшов на цю гру, щоб згаяти час, цікаво було й випробувати мене. Але все стало зрозуміло, коли я втік, бо злякався, що у нього чума. Я завинив! Весь люд ділиться на чесних, як він, і зрадників, як я.