Багряні жнива Української революції

Коваль Роман Миколайович

30. Час і нам, панове, погуляти!

САС-ТИСОВСЬКИЙ Юрій Васильович (20.7.1897, м. Харків — після 11.6.1927). Військовий діяч, інженер; прапорщик російської армії (1916), старшина старшинської сотні харківської залоги Армії УНР (1918), Окремого гайдамацького куреня ім. Яна Кармелюка (1918, 1919).

Закінчив Сумський кадетський корпус (1914), Чугуївську військову школу (січень 1916) та УГА. Автор спомину «Кінець грудня р. 1918».

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Сас-Тисовського Юрка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 2031, арк. 1 — 27.

Сас-Тисовський Ю. Кінець грудня р. 1918. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 416–419

зв.

31. Романтик із Бородянки.

Нездолій І. Перші дні військової служби. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1033–1034 зв.

32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка.

БОНДАРЕНКО Андрій. Студент УГА в Подєбрадах (або матуральних курсів при ній). Особиста справа не виявлена. Спогад «Евакуація 1919 року січня 27 дня» написав на початку 1920-х років.

Бондаренко А. Евакуація 1919 року січня 27 дня. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 392–408.

Визвольні змагання очима контррозвідника (Документальна спадщина Миколи Чеботаріва). — Київ: Темпора, 2003. — С. 44, 47.

Доценко О. Зимовий похід (6.XII.1919 — 6.V.1920). — Варшава: Український науковий інститут, 1932. — С. VII, VIII.

33. Перший бій.

БОНДАРЧУК Левко (17.6.1892, м. Київ — після 7.6.1927). Військовий; старшина царської армії, голова Полкової ради 488-го пішого Острогозького полку, командир сотні, начальник господарської частини і т. в. о. командира 19-го Овруцького пішого полку Армії УНР.

Закінчив 6 класів 4-ї Київської гімназії, приватні курси бухгалтерів у Києві; працював бухгалтером видавництва «Гросман і Кисбель». У російському війську від 18 липня 1914 р. до початку 1918 р. Наприкінці 1917 р. взяв діяльну участь в українізації 488-го пішого Острогозького полку. На початку січня 1918 р. був командирований із фронту до Києва як зв’язок до Всеукраїнської ради військових депутатів. 1 травня 1918 р. закінчив Київську інструкторську школу старшин. Учасник антигетьманського повстання та боїв проти більшовиків. У червні 1919 р. через хворобу був звільнений із війська. З липня 1919 р. — службовець Міністерства фінансів, згодом — Міністерства народного господарства уряду УНР. У лютому 1920 р. одружився. В липні 1920 р. його звільнено з праці за штат. Через скрутні обставини жив у бараках разом із дружиною Ївгою та малою дитиною. 1922 року разом із дружиною поступив на матуральні курси при УГА, та вже того ж року дружина померла, залишивши півторарічну дочку. Матуральні курси скінчив 1923 року, а УГА 7 червня 1927 року. 18 травня 1927 року звернувся в ректорат УГА з проханням дати довідку, що з боку академії немає перешкод для його виїзду в Люксембург, Болгарію або Польщу. Подальша доля невідома. Спогад «Моя перша бійка з большовиками» написав 1922 року.

Бондарчук Л. Моя перша бійка з большовиками. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 536–541.

Особиста справа студента Бондарчука Левка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 741, арк. 1–134.

34. Про Житомир та його оборонців.

ГАЙДАЙ Олександр Миколайович (12.8.1896, м. Житомир — після 2.5.1929). Військовий, службовець, інженер; завідувач Житомирської міської управи, штатний викладач українознавства Житомирської пішої юнацької школи.; військові звання — прапорщик російської армії, хорунжий Армії УНР.

Закінчив Першу класичну гімназію (м. Житомир, 1916). 1916 року вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. Прослухавши два неповних семестри, на початку 1917 р. пішов до російського війська як «вольноопределяющийся» 1-го розряду. З фронту був відряджений до Олексіївської інженерної школи (Київ), звідки портупей-юнаком пішов на фронт. Під час т. зв наступу Керенського влітку 1917 року записався

до 1-го куреня смерті 4-ї дивізії 6-го корпусу, де був підвищений до рангу хорунжого. 30 серпня 1917 р. контужений і поранений, внаслідок чого евакуйований у запілля. На початку 1918 р. звільнився зі служби і знову був зачислений до університету.

Учасник боїв у складі Житомирської пішої юнацької школи проти більшовиків під час її відступу з району Бердичів — Житомир на Олевськ — Сарни — Рівне. Коли наприкінці серпня 1919 року українські війська зайняли Житомир, поїхав у відпустку до рідних. Під час несподіваного контрнаступу червоних «попався їм, але втік». Під час спроби перейти лінію фронту знову потрапив у більшовицький полон та засуджений до розстрілу. Врятований селянами Житомирського повіту. Врешті, сильно побитий, добрався до Житомира і своєї вагітної дружини. Разом із нею дістався українських частин, які відступили на лінію Вінниця — Жмеринка. В ті дні у нього народився син, дружина ж захворіла на плямистий тиф. Тож не мав змоги відступати з українськими військами на Старокостянтинів і залишився у Жмеринці. Дружина видужала, а син помер. Потім на тиф занедужав і Олександр. Відправивши дружину до Житомира, сам пішов до місцевих повстанців. Коли українські частини разом із польською армією пішли наступом на Київ, приєднався до них, а 4 вересня 1920 р. прилучився до Кам’янецької юнацької школи. «До половини листопада 1920 р. наступав із нею, потім відступав, перейшов Збруч і був інтернований в Ланцуті. В січні 1921 року вийшов із табору. Перебував на Волині і в Галичині. Працював у галузі культурно-освітній та ширив видання кооперативних видавництв. 10 вересня 1922 р. перейшов Татри, бо «прагнув студіювати на лісовому відділі УГА». Закінчив її 1929 року.

Гайдай О. Відношення населення м. Житомира до українського руху під час подій року 1918-го на початку 1919-го. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 1077–1091.

Особиста справа студента агрономічно-лісового факультету лісового відділу Гайдая Олександра. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 859, арк. 1–112.

35. Кривава драма в Житомирі.

МАКАРЕНКО Павло (4.11.1892, м. Глухів Чернігівської губ. — після 20.6.1928). Військовий, учитель, інженер-лісівник; старший осавул Сумського коменданта (з 20.11.1918), старшина 4-го полку Січових стрільців (до вересня 1919). Закінчив учительську семінарію (м. Пенза, 1911), працював учителем початкової школи в Тамбовській губернії. У 1913–1915 роках навчався в Учительському інституті в Казані, звідки був мобілізований до війська. Скінчив Олександрійське військове училище (м. Москва, 1.1.1916). До червня 1917 р. перебував у російській армії на Південно-Західному фронті в складі 4-ї дивізії 6-го корпусу.

Від червня 1917 р. служив в українізованому полку. Учасник визволення Житомира (весна 1919). У жовтні 1919 р. був інтернований у табір Ланцут. Повернувшись із Ланцута, в лютому 1920 р. медичною комісією звільнений від військової служби. До серпня 1920 р. перебував на цивільній посаді урядовця особливих доручень при Подільському губерніальному комісаріаті, в складі якого емігрував до Галичини й Польщі. Мешкав у Ченстоховській колонії. В травні 1921 р. його прийняли діловодом до 4-го департаменту Державного контролю, потім — контролером. Скорочений у травні 1922 року. Працював у столярній майстерні в Тарнові.

26 червня 1922 року закінчив матуральні курси при УГА в Подєбрадах і став студентом. Диплом інженера-лісівника здобув 20 червня 1928 року. «Спогади» написав 10 січня 1923 року.

Євтухів О. Мої спомини. IV частина. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 8.

Макаренко П. Спогади. ЦДАВО, ф. 3795, оп. 5, спр. 78, арк. 497–505 зв.

Особиста справа студента Павла Макаренка. ЦДАВО, ф. 3795 с, оп. 1, спр. 1463, арк. 1 — 94.

36. Бій під Станишівкою.