Баранкін, будь людиною!
Шрифт:
— Чого ти крутишся? — спитав я Малиніна.
— Дуже хочеться повернутися і підняти листок, — прошепотів Малинін.
— Не підкоряйся нізащо! Переборюй!
— Я й так переборюю.
— Молодець! — похвалив я Малиніна. — Залазь під кущ трави. Йди сюди.
Важко дихаючи і переборюючи на кожному кроці опір інстинкту, Кость над силу дістався до мене і вчепився в мене всіма шістьма лапами. Я підтягнув до себе березовий листок і накрився ним з головою, наче ковдрою, щоб нас ніхто не побачив.
— А тепер, —
Голосно схлипнувши, Кость глибоко зітхнув і замість чарівних слів заклинання сказав:
— Ой мамочко!..
— Чого ти? — спитав я.
— Мене за ноги хтось смикає!..
Я був подумав, що то до Костя знову інстинкт причепився. Підняв березовий листок, виглянув назовні, дивлюся — ні, не інстинкт, а якийсь зовсім незнайомий мурашка схопив Костя за ногу (тобто за задню лапку) і тягне з усієї сили…
ПОДІЯ ТРИДЦЯТА,
небувала і нечувана на весь мурашник
Я думав, що мені легко вдасться відбитись од мураха, однак я помилився. Мурашка виявився дуже настирливим. Він і мене теж ухопив за одну лапку.
Я йому, звичайно, пригрозив: «Відчепись! А то гірше буде!», а він все тягне й тягне, потім смикати почав, потім узяв і стяг з нас ковдру, тобто березовий листок. Я, звісно, розізлився і скочив на ноги; старий мурашка обстукав нас з Костем з ніг до голови вусиками, немов лікар, і питає:
— Ви що, захворіли?
— Ні, — кажу, — я особисто здоровий…
— А чому ж ви лежите?
— А ми відпочиваємо!
— А чому ви відпочиваєте, коли всі працюють?
— А тому, що сьогодні неділя, — сказав я.
— Яка неділя? — не зрозумів мурашка.
— Вихідний день, — пояснив я.
— Який вихідний? Чому вихідний?
— Звичайний день відпочинку, — сказав я.
Звістка про те, що двоє мурахів під час роботи вклалися спати, одразу ж облетіла весь мурашник. Ця подія, мабуть, була настільки небувалою і нечуваною, що на нас прийшли подивитися всі мурашки. Одні оточили мене і Костя на галявинці щільним кільцем і повитріщали на нас очі, інші повилазили на квіти й траву і розглядали нас згори.
— Що таке вихідний день? — допитував мене прискіпливий мурашка.
— Вихідний день — це такий
— Де це « там»?
— Там! — я махнув лапкою у бік великого мурованого будинку. — Там… Он у тому мурашнику з цегли, тобто не в мурашнику, а в тому… людяшнику…
Я вкінець заплутався і замовк. У натовпі мурашок почулися голоси:
— Підозріло! Підозріло!
— Хто вони такі?
— Треба розібратися, розібратися!
— Не треба розбиратися, відірвати їм ноги, і кінець!
— Вони не ми, вони чужі! Вони і говорять не по-нашому!
— Треба розібратись, розібратись! Поки старі мурахи радилися між собою, що з нами робити, натовп галасував. Поки натовп галасував, а старі мурахи радилися, я встиг шепнути Костю:
— Малинін, повторюй за мною слова, поки не пізно:
Присягаюся життям! Першим і останнім днем! Жодної миті не бажаю Бути мурашем!Але Малинін Кость ніби оглух. Він з жахом дивився на старих мурашок, що радились між собою трохи оддалік, і нічого не чув.
Тоді я теж замовк. Не міг же я вчинити інакше, тим більше, що в цей час старі мурахи скінчили раду і один з них зі словами «слухайте всі!» знову підійшов до нас з Костем.
— Слухайте всі! — сказав він. — Ось ці двоє, — старий показав лапою у наш бік, — ці двоє ледацюг, не дочекавшись Місяця, припинили роботу в самий розпал Сонячного Світла!.. Не дочекавшись заходу Сонця, вони покинули працювати і вляглися спати, накрившись березовим листом. Я старий мураха, але я ніколи не чув від ще старіших мурах, щоб у нашому мурашнику коли-небудь стався такий небачений на власні очі, нечуваний на власні вуха злочин!
Натовп грізно загув.
— Слухайте всі! — повторив старий мурах. — Рада старійшин Мурахів засудила цих двох злочинців до смертної кари!..
Натовп мурашок схвально загув. Кость Малинін не встиг писнути, як до нього і до мене підскочило штук десять мурашок. Не кажучи ні слова, вони схопили нас з Костем за ноги, перевернули і понесли геть від мурашника.
ПОДІЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
Ось що таке мирмики і ось що таке Кость Малинін
Не знаю, чим би все це скінчилося (я навіть боюся здогадуватися, чим би все це могло скінчитися!), коли б мурашка, що сидів на високій квітці, не вигукнув: