Байда, князь Вишневецький

Кулиш Пантелеймон Александрович

Чи схо­чеш, ко­шем ста­неш про­тив пер­са,

Як гро­мо­ва у блис­ка­ви­цях ту­ча.

Тінь бо­га на землі, каліф ве­ли­кий,

Тебе своїм бла­гос­ло­веннєм зи­ще

І оси­па­ти­ме те­бе довіку

Щедротами без міри і без ліку.

Байда

Шановні гості, слав­них по­тен­татів

Намісники і реч­ни­ки дос­той­ні!

Не мо­жу я те­пер вам обіця­ти,

Кому з вас бу­ду скор­ше по­ма­га­ти:

Бо обіця­ти і зро­би­ти в ме­не

Вимовлюється ділом, а не сло­вом.

Скажу вам тілько, що Річ Пос­по­ли­та [14]

Козако-україно-запорозька

На

те стоїть, на те жи­ве й воює,

Щоб лю­де в світі не за­бу­ли прав­ди.

Дарами нас не мож­на підку­пи­ти,

Шкода й сло­ва­ми пиш­ни­ми лес­ти­ти.

Чи в хрис­ти­ян, чи в турків більше прав­ди,

За тих і кров ми бу­дем про­ли­ва­ти.

По мові сій, шап­кую вас, вітаю

Та й до домівок з ми­ром од­пус­каю.

14

– Річ Посполита - тут: республіка.

Турчин

Виходимо, та про­сим не за­бу­ти,

Де куб­литься рес­публіка ко­зацька:

По са­му Рось, по Селістряні Бур­ти

Лежить зем­ля наслідня От­то­манська. [15]

(Виходить із своїм поч­том).

Москаль

Смекаешь, князь? Смот­ри же, пом­ни твер­до,

Где хрис­ти­анст­ва глав­ная за­щи­та.

Сидишь ты на стольце ва­ряжс­ком гор­до,

Да у ца­ря - пус­тяк Речь Пос­по­ли­та.

15

– землі, підвладні султанській Туреччині.

Хозяйничать в хо­зяй­ст­ве он ве­ли­ком

Умеет луч­ше всех вла­дык под не­бом,

И как ты ни храб­ришься в По­ле Ди­ком, [16]

А жить при­дет­ся на­шим рус­ским хле­бом.

(Выходит со сво­им поч­том).

Байда

Наторохтіла пов­ну ха­ту боч­ка…

Чого в мос­ковську го­ло­ву не прий­де?

У нас рілля - хоть по­са­ди ди­ти­ну,

То ви­рос­те: та­ка зем­ля пло­дю­ща;

А в них сіренький супісок та гли­на,

16

– Дике поле - історична назва в 16 - 17 ст. незалежних степів Південної України які межували з володіннями Кримського ханства.

Корпають, мов на глум людський, со­хою,-

І плуг наш до со­хи го­ло­ден прий­де:

"Дай, ку­мо, Хрис­та ра­ди, скиб­ку хліба!.."

Уф! уто­мивсь, не­на­че від ро­бо­ти

З во­ла­ми в плузі щи­рий кінь ли­царський.

А тур­чин сте­ле нам постіль м'якенько,

Да як-то вис­па­тись би до­ве­ло­ся!

Загарбавши під се­бе патріархів,

Торгує їх пе­ре­купст­вом ле­да­чим.

Самі прибільшу­ють невіри пла­ти,

Аби з дур­них дурнії гроші дра­ти.

Мої ко­хані друзі-поб­ра­ти­ми!

Шануйте щи­ру прав­ду, а не віру.

Нехай у вас та віра луч­ча бу­де,

В котрій доб­ра най­більше роб­лять лю­де…

Чути знад­во­ру

га­лас.

Що се та­ке? Що се за гомін ди­кий?

Тульчинський

(позирнувши в вікно)

Ой ле­ле! се по­сел пос­ла воює,

І Боч­ку вже у су­точ­ки за­пер­то…

Байда

Вхопи, мій хло­ню, бун­чу­ка князько­го,

Біжи, пос­куп­люй чер­го­ве ко­зацт­во

Та розійми сих во­рогів за­пек­лих…

Гледи ж, не виціди крові і краплі.

Тульчинський

Біжу, мій кня­зю. Як не розійму їх,

То розіллю хо­лод­ною во­дою

(Виходить).

Один з поб­ра­тимів

Ні, доб­ре Ту­лум­бас воює!

Він го­ло­сом і мерт­во­го підняв би.

Бач, як ре­ве! Мов та ста­ра гар­ма­та,

Що ко­за­ки Грізною про­зи­ва­ють.

Другий

Пресвітлий кня­зю, я тобі не рад­жу

Коня ту­рецько­го в та­бун пус­ка­ти:

Бо він уб'є тво­го Ара­па, Бу­рю.

Шкода та­ко­го же­реб­ця вте­ря­ти!

Байда

Нехай уб'є: сим ділу не заш­ко­дить:

Не ко­ней він, левів мені нап­ло­дить.

І між ор­ла­ми, бра­те, бій бу­ває,

І цар ца­ря по­ту­гою воює.

В бо­ях сер­ця гар­ту­ються ли­царські,

В бо­ях рос­те і кріпне дух ко­зацький.

Третій

Се не сідло, прес­тол тобі блис­ку­чий,

Наш кня­зю Бай­до, Соліман [17] спо­ру­див.

На тім коні-огні, на сім прес­толі

Рівен ти бу­деш си­лою з ца­ря­ми.

Байда

Мене рівня­ти­ме з ца­ря­ми прав­да,

Котрої по світах з ме­чем шу­каю…

Дивись, ди­вись! ого! мій чу­ра виріс,

Орудує ко­зацт­вом по-гетьманськи.

Четвертий

17

– Соліман - турецький султан Сулейман ІІ (1495 -1566).

Тульчинських рід підбивсь аж геть уго­ру,

Пасе пе­ред­ню й у князів ста­рин­них.

П'ятий

Я ба­чив путь іще тогді в нім, кня­зю,

Як він ко­ня до­павсь упер­ше хлоп­цем.

Так бу­ря крил в Бо­рея [18] по­зи­чає,

Так гур­ри­кан [19] сте­пом ле­тить-гу­ляє,

Не зник­не чу­ра твій Са­мусь без сла­ви:

Співатимуть ко­лись про нього ду­ми.

Байда

18

– Борей - у давньогрецькій міфології, бог північного чи північно-східного вітру.

19

– Гуррикан - ураган, буря.