Без права на реабилитацию. Часть 2
Шрифт:
метрів 400 і Надя проситься: одпустіть Колю, а Коля каже, Надя не
просись у бандерів, ніхто не випросився і ти не випросися. Колю
вбили, Надю вбили, батька вбили, а Степана забрали живим до нас у
Романов. Держали Степана у Пугінців у льосі дві неділі і кожний
день вводили до хати в одному біллі—сорочка і штани, лягав на
стольці і били його шомполами залізними, щоб казав, де родина, но
він був твердий, нічого не зізнався, і послідній вечір побили його. І
він
був із соломи, і Степан продер солому і втік з наших рук. Нам усі дані
давав із Верхівки земляк Петро Римарчук, Жабський і Пуць.
Ще у Воротневі знайшовся один герой. Коли пошли по його, то
він відкрив стрілянину, но усе закінчилося тим, що запалили хату і
йому кінець, а так люди прямо, немов так і треба, ніхто не
оборонявся.
У Новосілках була одна комсомолка Мотря, а Новосілки, то уже
Ровенська обл., забрали Мотрю на Верхівку до старого з Жабського у
льох і давай Мотрі доставати живою серце. І старий Саливон в одній
руці держав часи, а у другій серце, скільки ще буде битися на руці
серце, і коли прийшли руські, то сини хотіли поставити пам'ятник,
так як батько боровся за Україну.
Ішла єврейка із дитинкою, втекла із гето, спинили її, забрали,
забили і в лісі закопали. Один наш бандера ходив до дівчини-
полячки. Дали йому приказ прибрати її і він каже, думаю, де ж її
подіти, аж ідем коло криниці, я, каже, підняв її і в криницю. Рано,
каже, мати прибігає плачучи, питає, чи я не бачив, кажу, що ні, кажу,
ідем шукати, ідем понад тою криницею, я і її матір туди. Нам був
245
приказ євреїв, поляків, руських плєнних і хто переховує їх усіх
душити без ніякої пощади. Видушили сім'ю Северинів, а дочка була у
другому селі замужем. Приїхала до Романова, а батьків нема, вона у
плач, переплакала, та й давай одежу відкопувати, а бандери прийшли,
одежу вибрали, а дочку у ту ж скриню зачинили і живцем закидали
землею яму. І осталось двоє маленьких дітей, а були б дітки з матір'ю,
то і вони були б у тій скрині. Був також у нашому селі Кублюк. Його
направили у Котів, Ківерцівський р-н, на роботу. Поробив тиждень і
що ж, одрубали голову Кублюку і на палю насадили, а Кублюкову
дочку узяв сусідський хлопець, бандери приказали убити Кублюкову
дочку Соню і Василь сказав, їдемо по дрова в ліс. Поїхали, і привіз
Василь Соню мертву, сказав людям, що дерево вбило.
Жив у нашому селі Романові Ойцюсь Тимофій. Старий-старий
дід, що він сказав, так воно і буде, то був пророк від Бога. Коли
зайняв нас німець, то відразу донесли, що є такий у селі, і німці
відразу
він їм каже, нічого я вам не скажу, бо ви мене вб'єте, переговорщик
сказав, що пальцем не зачепим, ну і він їм каже, що до Москви ви
дійдете, но звідти будете втікати як могти. І німці його не зачепили, а
коли старий пророк сказав бандерам, що душінням людей України не
зробите, то прийшли бандери, їй положили на стільці і до тих пір
били, пока не забили.
Тепер опишу про свою сім'ю. Брат Степан був запеклий бандера,
но і я не втікла від його, я ходила у всьому вишитому по-українськи і
ходила з бандерами, хоча була заміжня. Коли найшли руські, то
почали арешти, У вивозіння людей. Моя сім'я: батько, мати і дві
сестри Оля і Ніна. Вивозять їх. Оля договорилася на вокзалі і вроді
втікає, коли прийшла у Романов, то прийшли бандери, забрали сестру
Олю і задушили її. Остався батько із матір'ю і сестрою Ніною в Росії.
Мати стара. Ніна навідріз відмовилась іти на роботу робити на Росію,
тоді начальство говорить — іди робити секретарем. І тут Ніна
знайшла відповідь, сказала, що я совєтського пера не хочу в руках
держати, тоді пішли їй назустріч. Якщо ти не хочеш нічого робити, то
розпишись, що будеш видавати бандерів, і ми тебе відпустимо
додому Ніна, довго не роздумуючи, бере розписується, і пускають
Ніну додому. Ще Ніна не приїхала додому, як її чекають у селі
бандери. Коли Ніна приїхала у село Романов, то бандери збирають
збори в Кузьминих хлопців і дівчат і судять Ніну, дивіться, мов, хто
246
підніме на нас руку, то усім так буде. По цей день не знаю, де її
поділи.
Усю свою жизнь носила тяжкий камінь у серці, я ж так вірила
бандерам. Я могла любу людину продати, хто що скаже на бандерів.
А вони, прокляті бандери, і будь вони прокляті Богом і людьми на
віки вічні. Скільки вони людей передушили невинних, іще вони
хотять, щоб їх прирівняти до воюючої сторони. А з ким же вони
воювали? Із своїми сусідами, душогуби прокляті. Скільки крові на їх
руках, шо я знаю, скільки криниць, ше поними закидано, людей
вивозили, но вони і зараз не хотять вертатись на ту бандеровщину.
Сьозами умоляю Вас, люди, простіть мені мої гріхи.
(В письме сохранены орфография ,синтаксис и язык оригинала ,напечатано с незначительными сокращениями ).