Блакитна планета

Канн Мария

— Я від Агнешки Яницької.

Бородань закрив книжку.

— В чім річ?

— Цей пакунок від неї.

Студент розгорнув папір, витягнув карту.

— Виїхала так несподівано, — муркнув

під ніс, — що не могла… хм, хм, побачимо, як повернеться, хм хм, хм… Написано в серпні, — зауважив, дивлячись на дату. — Я був певен, вона повідомить нас відразу, як поїде.

— Це моя провина, — визнав хлопець.

— Все-таки дістала паспорт? — спитав бородань. — А чи надовго вона сподівається затриматись в Австралії?

— В Австралії?

— Так. У дядька.

— Агнешка, — почав Марцін, але бородань перебив його менторським тоном:

— Скільки тобі років, парубче?

— Тринадцять.

— Ти Агнещин родич?

— Ні…

Хлопець зітхнув. Адже студент не повірить ні в гостя з космосу, ні у відліт Агнешки з Юном під сонце Тау Цеті, ні в те, що коли дівчина повернеться, вона буде молодша за Марціна на двадцять років і тому просила називати себе просто «Агнешка».

І як же цей може повірити, коли навіть ті, хто бачив Юна

на Землі, мали його за когось іншого, домислюючи, як хто хотів. Для гарцерів він був мексіканець, для дільничного Яблонського — громадянин турист, котрий вчасно не прописався, для робітників — гарцер, що втік з табору на гулянку…

А чи сам він по-справжньому знав Юна?

Бородань глипнув на Марціна і знову схилився над книжкою, вважаючи розмову скінченою.

— Ну, то я вже піду, — сказав хлопець, — до побачення.

— Бувай, — буркнув бородань і заходився мандрувати по кімнаті.

Важкі двері безгучно зачинилися. Темне небо висіло над містом. Марцін задивився в цей таємний морок. Десь у безвість космосу мчав міжзоряний корабель, несучи Агнешку і Юна.

Через двадцять років обоє повернуться. Перед тими з'явиться розжарене сонце, викидаючи в простір вогненні омахи, і Блакитна Планета, оточена сяйвом, за яким невиразно вимальовуються океани та суходоли. Огорне їх багатоголосся Землі.

Чи ті голоси принесуть тоді звістку, на яку так чекають і Юн, і Агнешка?