Божі воїни
Шрифт:
— Там, де були передмістя Опави, — озвався зв’язаний Горн, — нині вітер розвіває попелища. Учора Прокоп уже був під Глубчицями. Сьогодні він ще ближче.
Болько Волошек доскочив до нього і коротко врізав кулаком у вухо.
— Я сказав, — зашипів він, — що не буду з тобою балакати, торгашу. А слухати твої балачок не буду тим більше.
— Рейневан! — він різко обернувся. — Що він про Опаву говорив? Що буцімто її захопили? Не повірю! Пусти його, пане Кшиху!
— Опава оборонилася, — відпущений Рейневан розмасував плече. — Але передмістя пішли з димом. Пішли з димом Кетрш і Нова
— Я маю в це повірити? В те, що Пшемко Опавський не став до бою? Що дозволив синові укладати договори з гуситами?
— Князь Пшемко сидить за мурами опавського замку як миша в норі. Дивиться на пожежі, бо в який би бік не глянув, там пожежа. А молодий князь має, видно, свій розум. Позаздрити і наслідувати.
— Бог покарає, - вибухнув ксьондз, — тих, що з єретиками зносилися, укладали з ними угоди! Угода з єретиком — це угода із сатаною! Хто її укладе, той навіки проклятий. А тут, на землі, за життя, кара…
— Милостивий князю! — крикнув, вриваючись до хати, озброєний у капаліні. — Посланець!
— Давайте його сюди!
Гонець, це було видно — і чути з запаху — не щадив ні себе, ні коня. Шар зашкарублого болота покривав його до пояса, а сморід кінського поту разив на кілька кроків.
— Говори!
– Ідуть чехи… — важко висапав гонець, ловлячи повітря. — Ідуть великою силою… Усе палять… Озоблога спалена… Прудник узятий…
— Що-о-о?
— Прудник узятий… У місті страшна різанина… Чижовиці горять… Б’яла горить… Захоплена… Гусити…
— Ти глузду відбився?
— Гусити… під Глогувком…
— А де єпископське військо? Де Ян Зембипький, де князі Рупрехт і Людвіг? Де пан Пута?
— Під Нисою… Наказують… Наказують, щоб ясний князь до них ішов чимпрудкіш…
— До них? — вибухнув Волошек, стискаючи кулак на заткнутому за пояс буздугані. — Вони відступають, залишають мої маєтки і мої міста на поталу, а я маю йти до них? Мій Глогувок під загрозою, а я маю йти під Нису? Єпископ наказує? Конрад Олесницький, цей злодій, пияцюра і курвій, сміє мені наказувати? А ви чого баньки вилупили? Радитися, мать вашу! Радитися! Що робити?
— В атаку! — вигукнув йоанніт. — Gott mit uns! [222]
— Може, це фальшиві звістки, — закліпав Шляський гербу Нечуя.
— Йдімо під Нису, — твердо сказав Фалькенгайн, — на з’єднання з єпископом Конрадом. Буде нас сила, у генеральній битві поб’ємо єретиків. Відімстимо за спалені міста…
Князь подивився на нього і скреготнув зубами.
— Не радь, як мстити. Радь, як вберегти!
– Іти на переговори, — пробурмотів Огоньчик. — Заплатити випальне?
222
Бог з нами! (нім.).
— Не маю з чого, — скреготнув зубами Волошек. — Мій Прудник… Ісусе любий! Мій Глогувок!
— Уповати треба, — знову промовив ксьондз, — на Бога… Буде, як Бог дасть.
– І зробили вони закляттям, — промовив, випередивши священика, Урбан Горн, — усе, що в місті, від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, усе знищили вістрям меча [223] .
223
Книга Ісуса Навина, 6; 21.
Болько Волошек шмагнув його поглядом, Горн притих. Але відразу озвався Рейневан.
– І спалив, — продовжив він, — Ісус Ай, і поклав його вічною руїною, пусткою, і так є аж до цього дня [224] . Задумайся, Болько. Прийми рішення. Перш ніж буде запізно.
— Це революція, Болько, — говорив він, бачачи, що П’ястович не поспішає його перебити. — Світ набуває нового вигляду, набравши великі оберти. Колісниця історії мчить, жодна сила її вже не може стримати. Ти можеш сісти на неї або бути нею зметеним. Вибирай.
224
Книга куса Нивина, 8; 28.
— Можеш, князю, — озвався Горн, бути з переможцями або серед переможених. Переможеним, стверджують класики, завжди біда. А переможцям… Переможцям влада і сила. Бо новий вигляд світ матиме і на мапах.
— Що?
— Sapienti sat dictum est. Кордонні стовпи, милостивий князю, буде пересунуто на користь переможців. І тих, хто стане їхніми союзниками.
— Це що, — в очах молодого князя з’явився блиск, — пропозиція? Оферта?
— Sapienti sat.
— Гм, — блиск не зникав. — І буде мені на користь, кажеш. А конкретно?
Горн зверхньо усміхнувся, поглядом показав на свої пута. На жест Волошека їх негайно перерізали. Побачивши це, Фалькенгайн забурчав знову, а йоанніт ляснув долонею по ефесу меча. А ксьондз аж підскочив.
— Пане! — заволав він. — Не слухай диявольських нашіптувань! Яд ці гуситські гадюки вливають у твої вуха. Пам’ятай про віру предків! Пам’ятай…
— Стули пельку, попе. Ксьондз підскочив ще вище.
— То ти такий? Ти такий? — заволав він ще голосніше, вимахуючи руками перед самим носом князя. — Знають тебе! Апостате! Відступнику! З єретиками зносишся! Лицарі! Бий його, хто в Бога вірує! Проклинаю тебе! Проклятий будь вдома і надворі, проклятий будь сплячий, устаючий, ходячий…
Болько Волошек навідліг пальнув його буздуганом у скроню. Залізна шестипера головка з чутним тріском розтрощила кістку. Ксьондз упав як підкошений, сіпаючись і смикаючись. Князь обернувся, на його люто перекошених губах був наказ. Але йому не довелося його видавати, поляки з випередженням читали наміри свого господаря. Кших з Костельця потужним ударом сокири розбив голову йоаннітові, який уже витягував меч, Правдзіц мізерикордією штрикнув Фалькенгайна в горло, Шляський Нечуя поправив уколом у спину. Трупи впали на долівку, кров розлилася калюжею.