Брати вогню
Шрифт:
Через рік, у листопаді п’ятдесятого, відійдуть у вічність кущовий провідник ОУН Залізняк (Дмитро Пантелюк із Новоселиці) і стрілець Валило – Іван Равлюк із Джурова. Десятка видресируваних у спецшколах професійних убивць-облавників, майстрів засідок і провокацій коштуватиме емгебистам смерть двох покутських хліборобів, які, не будучи волячого роду, без вагань поміняли плуг на скоростріл. Той осінній день надовго запам’ятають Новоселиця й довколишні села.
На початку січня сорок п’ятого Євшанові прийшло коротеньке запрошення від крайового провідника ОУН Роберта на святкування Різдва Христового в Космачі. Надрайонного провідника ОУН Городенківщини супроводили Іскра й шість бувалих вояків. Усі повстанці в білих маскувальних
Нескорений гірський Космач колядував, аж зорі зачудовано блимали із закрижанілих небес.
Вставайте, УПісти, до першої зорі,Дитя Боже привітати разом з сяйвом зорі.В яслах привітаймо, дар любови даймо,в Нього віру і надію в серцях зберігаймо.Просим тебе, Мати, під покров прийняти,Україну визволити, нарід розкувати.Готуймося, брати, правді волю дати,щоб зраділа вселенная, Божий Син і Мати.Зіркі стійкові недремно чатували на в’їздах до партизанської столиці. Багато повстанського люду зійшлось і з’їхалося до неприступного для ворогів Космача, щоби вільно, не озираючись, заколядувати «Бог предвічний народився», на повні груди вдихнути п’янкого гірського повітря, настояного на свободі. Кожен мав право на ковток волі, бо виборював її силою зброї й духу, власною кров’ю здобував її, найсолодшу…
Святвечірньою кутею гостинний для друзів давній Космач частував того незабутнього Різдва провідників ОУН, багатьох видатних повстанських командирів.
Усім гостям розпорядливий станичний виділив приміщення для ночівлі. Євшан зібрався був заночувати зі своїми хлопцями в хаті на пагорбі, але Роберт запросив свого давнього приятеля до себе. Вони з дружиною Антоніною Король займали велику світлицю в дерев’яній гуцульській хаті. Один куток просторої кімнати з широким ліжком для подружжя відгороджувала ширма з барвистих килимів. У протилежному кінці стояло масивне дерев’яне ліжко для гостей. Цілу ніч пробалакали Євшан із провідником і його дружиною.
Ставши обласним провідником ОУН Станіславщини в травні 1944 року, Роберт хотів перевести здібного, ерудованого й працьовитого Косівського повітового провідника Василя Федюка до Станіслава в обласний провід. Але окружний провідник Коломийщини Борис переконав його, що в такому разі оголиться важлива ділянка підпільної праці, й наполіг, аби Курява залишився на попередньому місці. Гірський край, у лісах якого формувались і вишколювалися бойові відділи великого тактичного відтинку УПА, вимагав компетентного й дійового проводу.
У 1941–1942 роках Роберт керував Коломийською округою. Явка в Коломийській друкарні, яку організував Василь Федюк, часто збирала підпільників. Потай від ґестапо до приміщення бухгалтерії приходили високий, худорлявий і рухливий Різун, спортивної статури, товариський Митар, середній на зріст, вдумливий Роберт. Щира чоловіча дружба єднала леґендарних повстанців до смерті. З Коломийщини Роберта перевели на посаду обласного провідника. Загинув він 30 жовтня 1946 року в Долинському районі на посту провідника ОУН Карпатського краю. В тому ж запеклому бою з московськими карателями в лісі коло села Липи наклала головою вірна подруга й порадниця, дружина Антоніна, не стало маленького синочка… Поліг провід Карпатського краю з дванадцятьох чільних повстанців.
Підпільна праця, що не припинялась і зимовими місяцями, з настанням весни сорок п’ятого пожвавішала. В лісах із більшовицькими «червоними мітлами» й «чорними рубахами» завзято воювали численні повстанські відділи. На
Супутниками Євшана того росяного досвітку були Іскра, Циган та ще три бійці. Йшли, як завжди, безшумно й сторожко з налаштованою зброєю, бо ворог густо обсів польові терени. Вранішню тишу розрізала гулка довга кулеметна черга з недалеких кущів. Підрубаним явором мовчки впав із простреленим серцем молодий вояк, який ішов поперед провідника. Повстанці миттю приникли до землі й відкрили автоматний вогонь. Із верболозів праворуч люто гаркнув другий ворожий кулемет. Євшан наказав відходити до невеличкого гайка, що темнів неподалік. Відривалися від енкаведистів організовано, почергово перебігаючи й відстрілюючись. Під час кожної перебіжки Євшан фіксував у загостреній свідомості голосне татакання скоростріла в дужих Іскриних руках. Залігши й стріляючи якомога прицільніше з автомата по метушливих постатях у корчах, провідник краєм ока вловлював стрімкий ривок Іскри та вслухався у смертельну пісню Циганового автомата. Трохи лівіше відступали два бійці, підтримуючи один одного автоматним вогнем.
Євшан випустив по ворогові чергову порцію смертоносного вогню, міцніше стис правицею теплий автомат, підвівся й кинувся вперед ліворуч, шукаючи натренованим оком наступної зручної позиції для стрільби. Падаючи у виямок, відчув різкий біль у паху. А як вистріляв набої до решти, підвестися вже не зміг, хоча знайомі звуки скоростріла й автоматів спонукали до бігу. Зрозумів, що з важкою раною відірватися від близької погоні йому не вдасться. Відчував, як стікає ногою і наповнює чобіт тепла кров. Ретельно замаскував зброю й сумку з документами й довго, цілу вічність, повз від небезпечного місця. Непритомніючи, ще вирізнив з-посеред звуків бою, що затухав, Іскрин скоростріл. Поступово постріли друзів і ворогів розчинилися в напівзабутті.
Іскра й Циган, яким удалося вирватися з енкаведистської засідки, прибилися до боївки Садича й повідомили, про загибель провідника Євшана. І для підпільників, і для енкаведистів Городенківський надрайонний провідник ОУН Євшан загинув. Далі кожен, хто потрапить до більшовицьких пазурів, щоби полегшити собі життя в московських катівнях, списуватиме все на мертвого провідника.
Четвертого квітня сорок шостого емгебисти оперативної групи, до якої входили Бєсогонов, Ільїн, Кононенко, Нестеров, Заступаєв та інші душогуби, напали в Любківцях біля Заболотова на підпільницьку криївку. Повстанці Орлик (Петро Даниленко), Бистра (Марія Дідух), Уляна (Мирослава Кобилинська), Палій (Василь Палійчук) вступили у смертельний бій. Там же, в рідному селі, героїчно загинув тридцятирічний військовий референт Городенківського надрайону Циган – Федір Децько.
За рік до того трагічного бою поліг молодий референт Служби безпеки Гвіздецького району Нечай – Іван Неп’юк із Красноставців. У Стецеві восени сорок четвертого загинув працівник СБ Лебедик – Дмитро Хорт із села Дубків, що неподалік Дністра. До підпілля він учителював у Чернелицькій школі.
Тим часом до чекістських лабет потрапив якийсь незрозумілий напівтруп. Ні документів, ні зброї залитий кров’ю незнайомець не мав. Важку рану в пах дістав, утікаючи від перестрілки енкаведистів із партизанами, що наткнулися на засідку. Підсаджені до в’язничної камери досвідчені аґенти-провокатори Чавага й Павлюк із Коломиї «розговорити» пораненого дивака не зуміли, бо той варнякав щось по-румунськи.