Бумеранг не повертається

Михайлов Віктор Семенович

— Ти можеш вимагати такого доказу?!

— Якого завгодно, хай навіть з точки зору моралі він буде підлим. Я хочу знати, що в ім’я нашого кохання ти можеш зробити навіть злочин.

— Ти можеш вимагати від мене навіть підлоти?

— Можу.

— Випробування любові підлістю?!

— Золото випробовують кислотою, і воно не чорніє!

Машенька подивилась йому в очі і побачила в них стільки холодного й чужого розрахунку, що їй стало страшно. Притуливши руку до грудей, вона відчула, як болісно стиснулося

серце. Любов їй дала крила, і ось, з великої, карколомної висоти, з неозорих блакитних просторів, вона падає вниз, і в цьому стрімкому падінні, ледве встигаючи побачити і переосмислити знову все те, що сталося, вона думає, і думки її безладні, як клоччя розірваного листа:

«Хто ж він, — думає Машенька, — ворог у личині друга? На що він розраховував? На сліпоту кохання? А що, коли все те, що вона подумала про нього, — помилка, страшна і незаслужена ним образа?! Якщо їй просто чужі безсердечні звичаї його країни і вимога Роггльса — випробування, безжалісна і жорстока перевірка сили її кохання? Ні! — зразу ж відкинула вона цю думку, — любов не може бути настільки жорстокою, всьому є межа!»

І, як завжди в хвилину небезпеки, відчувши дивний спокій, вона сказала:

— Добре, я зроблю ці знімки і принесу тобі плівку, але… я, Патрік, не знаю, над чим працює мій батько.

— Це нова зенітна гармата…

— Звідки ти про це знаєш?

— Із спеціальних журналів. Я читав кілька статей…

— Ще одне запитання, знімки при електричному світлі потребують тривалих експозицій…

— Знімай без діафрагми, з витримкою одна двадцять п’ята секунди. В «Міноксі» плівка чутливістю шістнадцять тисяч.

— Важко повірити, щоб креслення нової зенітної гармати відкрито висіли на стендах у кабінеті батька.

— У звичайні дні було б неможливо, але зараз, коли інститут терміново готує робочі креслення для заводу, можлива всяка необережність.

— Ти це теж прочитав у спеціальних журналах?

Не відповівши, Роггльс одвернувся і почав пильно дивитись у вікно, спостерігаючи за тим, як, шмигаючи між гілками, перегукувалися синиці в саду, як їм вторили клести, викльовуючи насіння з ялинкових шишок. Синиці і клести, влаштовуючись на ніч, поступово вгомонилися. Мовчання в кімнаті стало тяжким.

Машенька подивилась на годинник і підвелася з крісла.

— В такому разі у мене мало часу, поки я доберусь до Москви…

— Я проведу тебе до платформи. В Москву я не поїду, мені треба написати велику статтю для недільних номерів, — сказав Роггльс і, надівши капелюха, вийшов з Машенькою в сад.

Коли вони йшли до платформи електрички, Роггльсу доводилося міцно тримати Машеньку за лікоть. Вона йшла, мов сліпа, часто спотикалась, не бачачи дороги: сльози застилали їй очі.

А Роггльс, дивлячись на Мату, думав: «Сльози. Сльози — це вищий ступінь посмішки, так,

здається, говорив Стендаль, а він був знавцем жіночого серця». Але…

Стендаль не знав серця російської жінки, він цього не приховував і сам. Серце російської жінки завжди було іншим. Це серце вело за декабристами їх дружин по етапах сибірських централів. Це серце в лиху годину війни примушувало жінок знімати ватник на лютому морозі, щоб утеплити бетон зауральської будови. Це серце вело Лізу Чайкіну на подвиг і смерть. Та й багато років минуло — змінилася карта нашої країни, змінились і люди, які творчо переробили цю країну.

Забившись у куток вагона і підперши щоку долонею, Машенька дала волю сльозам.

Пасажирів було мало. Худенька, маленька бабуся, зав’язана шаллю поверх плющової потертої шубки, довго приглядалася до Маші, потім, підсівши до неї, співчутливо запитала:

— Зуби?

Почекавши і не одержавши відповіді, стара зітхнула і додала:

— А ти як приїдеш, дочко, настоєм шалфею полощи. Зуб кутній?

— Що, бабусю?

— Зуб болить, кажу, кутній? — ще раз перепитала вона і додала: — Зубний біль — не доведи господи.

— Зубний біль у мене в серці, — тихо сказала Маша і заплющила очі.

Старенька співчутливо позітхала, пересіла на своє місце, — їй хотілося поговорити, а Машенька була мовчазна.

Вийшовши на площу Київського вокзалу, Маша пройшла в метро, увійшла до вестибюля і звідти через вікно уважно оглянула площу. Коли людський потік схлинув, вона вийшла на площу, взяла таксі і дала шоферові адресу батькового інституту.

Подзвонивши батькові з прохідної. Маша сказала:

— Тату, мені треба з тобою поговорити, замов перепустку…

— Машенько, ми поговоримо дома, я буду о шостій, — відповів їй батько.

— Тату, замов мені перепустку, — наполегливо повторила вона.

Вловивши в її інтонації ледве стримувані сльози, Крилов замовив їй перепустку.

Він прийняв її в коридорі біля дверей свого кабінету. Машенька з гіркотою подумала, що раніше він запросто приймав її у себе в кабінеті.

Побачивши по її обличчю, що трапилося щось важливе, Крилов замкнув двері свого кабінету на ключ і, взявши дочку під руку, сказав:

— Ходімо до Анастасії Григорівни, тут нам не дадуть поговорити.

Вислухавши Машу, Шубіна рішуче зняла телефонну трубку.

* * *

Каширін стояв біля дзеркала, старанно зав’язуючи галстук. Він рідко коли надівав костюм і зараз у тугому комірці підкрохмаленої сорочки почував себе погано.

Пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив з Управління капітан Гаєв. Замість двох діб він впорався за тридцять годин і, подзвонивши полковникові, запитав:

— Товаришу полковник, я можу їхати додому чи накажете доповісти сьогодні?