Чарівний талісман (збірник)
Шрифт:
От ми й на Кавказі
Ну, певна річ, знову ж таки без учительки географії скелю ту ми не знайшли б Знаєш, скільки на Кавказі скель!
Та нарешті дісталися ми й до скелі
Дивлюсь — стоїть прикутий ланцюгами наш бідний Прометей Гаврилович, а величезний страшнючий орел махає біля
Ми всі втрьох як закричимо:
— Ану киш! Ану геть звідси!
Орел на скелі сів, хижим оком на нас здивовано позирає — а це хто такі? Ще наче й усміхається глузливо Зібрали ми останні сили, схопили по каменюці, замахнулися. Аж тут чуємо:
— Хлопці, не робіть цього! — каже зі скелі Прометей Гаврилович. — Не можна його чіпати. Він до Червоної книги занесений.
Розгубилися ми.
— Він же вас терзає! — кажемо
— А хіба він винен? Дурний птах Людського розуму не має Придумали йому в міфі таку роль, він її й виконує
— А що ж робити? Як же тоді вас звільняти? — дивуємося ми.
— Не хвилюйтесь. Головне, що ви прийшли При вас він мене вже не зачепить Бачите? Сидить, не дзьобає Це він тільки на прикутих такий хоробрий А як бачить, що з'явилися вільні люди, то вже й замислився, чи не полетіти йому ліпше додому?
І справді, посидів іще трохи орел, покрутив головою, позираючи на нас, тоді крилами змахнув і полетів геть.
— О! А що я казав! — усміхнувся Прометей Гаврилович. — Тепер і про звільнення подумати можна Дряпайтеся сюди І оті каменюки, що в руках тримаєте, несіть.
Подряпалися ми до Прометея Гавриловича
Узяв він у нас із рук каменюки і почав тими каменюками щосили по ланцюгах гатити. Іскри враз посипалися, ми аж очі замружили, щоб не
А коли за мить глянули, бачимо — ланцюги вже розбиті, Прометей Гаврилович вільний, і в руках у нього горить смолоскип, від тих іскор запалений І такі в нього очі щасливі — наче сонця сяють Виструнчився він враз, ступив кілька кроків угору, простягнув руку зі смолоскипом, точнісінько як це роблять спортсмени, запалюючи олімпійський вогонь, і на горі спалахнуло полум'я — вогнище.
Дивимося, а навколо вогнища стоять усі педабоги на чолі із Зевсом Парамоновичем.
І всі всміхаються привітно й радісно.
І руки гріють біля вогню
Глянув я, і раптом знову, як тоді на дереві, якимсь таким знайомим здався мені отой кавказький краєвид…
Придивляюся — точно! Це ж наша альпійська гірка, тільки велетенська, в натуральному масштабі Знову!
І враз бачу — гігантський, на півнеба, черевик… Зі знайомим збитим носаком Мій!.. Наступив на скелю. Скеля зривається, з гуркотом летить униз. І ми летимо всі, провалюємось у моторошну темну прірву
На якусь мить втратив я свідомість. А коли отямився, дивлюсь — лежу на дні глибоченної ями Поряд дві якихось мавпи. Зирк на свої руки, ноги, а вони теж волохаті, мавпячі…
Такий мене жах охопив, аж серце зупинилося.
— Ми більше не будемо! Не бу-у-удемо-о! Не бу-у-у… — волаю щосили. Та слів не чути — лише дикі мавпячі звуки: — У-у!. У-у!.. У-у!.
Ну, все! Кінець!.
І тут у відповідь, як надія на порятунок, десь далеко-далеко пролунав шкільний дзвоник…
І маленький вогничок заблимав у темряві й почав наближатися…
Лесик був фантазер.