Чарiвнi окуляри

Нестайко Всеволод Зіновійович

— Фантастика! Неймовірно! — вигукнула Ритка, коли я закінчив. — Ану покажіть ті чарівні окуляри!

Я поліз у кишеню і... Серце моє зупинилося —

чарівних окулярів у кишені не було!

— Ну, давай! Показуй! Ну! — штовхнув мене ліктем Ромка.

— Во... вони з-зникли! — ледь чутно прохарамаркав я.

— Як зникли? Загубив, чи що? — здивовано спитав Ромка.

— Загубити їх я не міг! Вони у бічній кишені застебнуті були на ґудзик... Ґудзик застебнутий, а окулярів нема...

— Ха-ха-ха! — засміялася Ритка. — Ну й фантасти! Брати Стругацькі!.. Я навіть повірила була!

Я мало не плакав. І раптом задзвонив телефон. Ритка побігла, взяла трубку і враз радісно вигукнула:

— Що?! Що?! Серйозно?! Ой, яке щастя! Тьотя Зіночка, я зараз приїду! — Ритка поклала трубку й побігла одягатися. І на ходу

вигукнула:

— Ой, хлопчики! Після чергової операції Любочка нарешті почала бачити! Правда, із спеціальними окулярами, але... Яке щастя!

За хвилину ми вже були на вулиці. Ритка попрощалася з нами і побігла на зупинку таксі.

— Слухай, а це ж, мабуть, Козачок Ґулька в тебе окуляри забрав!.. І передав Любочці!.. У лікарню!.. Пам'ятаєш, він сказав: «Поспішаю у важливій справі. Потім дізнаєтесь». От і дізналися!.. Чарівні окуляри таки зробили свою справу!

— І слава Богу! — сказав я.

Отак закінчилися наші пригоди з чарівними окулярами.

2004