Час великої гри. Фантоми 2079 року
Шрифт:
2. Згідно з таємною угодою, укладеною між РОК України–Руси і Клубом Локарно, наші західні партнери постачали на територію ворога нові комп'ютери з диверсійними закладками («логічні бомби»), які у потрібний момент за наказом корпусу кібервоїнів знищили комп'ютери ворога і суттєво пошкодили кабельні магістралі, дезорганізувавши управління і зв'язок у військах противника.
3. Були використані гармати PPW (pulse-power-weapons) — генератори ЕМР потужністю понад 1000 мегаджоулів, виготовлені концерном «Чорнобиль-30». За допомогою PPW були знищені РЛС ППО і ПРО противника та інші чутливі до ЕМР системи–двигуни, штучні сателіти і т. п. — аналогічно тому, що відбулося після серії ядерних вибухів у космосі
4. Використовувалися засоби психологічної війни (відправлення персональних листів на комп'ютери офіцерського складу сил ворога і т. ін.), які дали вагомий результат: війська нападників були дезорганізовані, а конунг скандорусів Фенрир Сьомий — командуючий військами 1–го малоросійського фронту агресорів — пішов на сепаратні переговори з військовим керівництвом України–Руси, в результаті чого було досягнуто згоди щодо укладення договору про ненапад і співробітництво — так званий «Стокгольмський протокол», підписаний у вересні 2079 року На жаль, у результаті внутрішньополітичних процесів конунг Фенрир Сьомий навесні 2080 року був скинутий з престолу а Скандорусія приєдналася до ОБСЄ — Організації балто–скандинавської єдності.
5. Нові нанотехнології, розроблені в дослідницькій лабораторії В. Шморгуна, дали можливість у бажаний час за спеціальним наказом перетворювати пальне та мастильні речовини на непридатну ні до чого субстанцію, що дало змогу знерухомити літаки, «черепахи», танки, бронетранспортери і вантажівки ворога й унеможливити виконання ними бойових завдань.
6. На деяких ділянках фронту були випробувані бойові установки акустичної зброї, поставлені Організацією глобальної безпеки, — «Єрихон-10», які викликали в рядах ворога паніку глухоту сонливість, нездатність до повноцінної розумової діяльності, депресію, включно з суїцидальною поведінкою.
7. Застосовувались деякі нові види зброї, з яких ще не знято режим секретності.
Окрему спецоперацію провели проти 20–тисячної групи десантників Північного союзу сконцентрованих у Севастополі для того, щоб великими десантними кораблями типу «Містраль» Чорноморського флоту командування якого підтримало царя Ніколая Третього, доставити їх до Одеси і Херсона. Крім пошкодження загальнокомандних та індивідуальних бортових комп'ютерів, татарські аквалангісти замінували судна й провели серію вибухів під час посадки десантників. Результатом стало повернення Севастополя до складу України–Руси.
В результаті проведення операції «Стратегічний параліч», яка 20-21 червня була доповнена атаками наших крилатих ракет «ZR-300» конструкції КБ ім. С. Конюхова, що знищували бойову техніку противника, ворог втратив понад 50 000 вояків, серед яких убитих 11 тисяч (ось чому війну не можна назвати безкровною), решта — дезертири, хворі на панічний синдром, поранені. Було знищено понад 1 500 бойових машин «Дракар–VIII», 152 бойові «черепахи», близько 500 танків і САУ, 2 100 літаків, 20 000 вантажівок, близько 200 потягів з амуніцією, продуктами харчування та зброєю для військ агресора.
Нами був використаний американський та ізраїльський досвід проведення превентивних операцій; сьогодні операцію «СТРАП» вивчають у Генеральних штабах ряду країн світу.
Ми одержали повну і беззаперечну перемогу яка закінчилася підписанням у серпні 2079 року Чернігівської угоди, відповідно до якої Суздаль зобов'язався відвести свої збройні формування на 100 кілометрів вглиб від кордонів України–Руси і не брати участі у військових авантюрах проти нашої держави. В результаті змови бояр і опричників малолітньому монарху Ніколаю Третьому було призначено регента Родіонова–Дюбуа, і сьогодні вирішується питання встановлення в Суздальсько–Володимирському князівстві конституційної монархії.
Наші втрати у цій війні — 59 загиблих вояків, головним чином в результаті
Хочу сподіватися, що ці мої короткі замітки, хоч і далеко не повні, дадуть історикам майбутнього певне уявлення про характер операції «Стратегічний параліч» і обставини, за яких вона відбувалася.
Незважаючи на те, що Україна–Русь після перемоги 2079 року ста–ла у 2080–му повноцінним членом Організації глобальної безпеки, час Великої Гри для нашої держави не скінчився.
Про це — в наступних розділах».
* * *
Єдине, про що не згадав у своїй книзі І. Гайдук, — це про роль у перемозі України–Руси таємничого пакета Божени О'Коннел, переданого генералу в день його вінчання братом Божени — Аскольдом. Ніхто ніколи не довідався, що містив у собі пакет, але ходили неперевірені чутки, що в ньому могли бути описи зразків марсіанської зброї, завдяки яким такої ганебної поразки зазнав Північний союз. Це питання і дотепер залишається нез'ясованим.
94
Після довгих нічних сварок і скандалів, які закінчувалися любощами, батьки вирішили мене охрестити Свято–Петром: мама сказала, що називатиме мене Святиком, тато — Петриком. Батьки такі дурні, що не розуміють: Я все чую, що діється назовні, все тямлю, знаю всі їхні таємниці.
Вони не можуть собі уявити, як ембріон (тобто я), починаючи з чотирьох місяців, маленький плід, надійно упакований у череві матусі, знерухомлений, може самостійно мислити, щось розуміти, прислухатись до зовнішніх сигналів і навіть уявляти майбутнє. Припустимо, мої батьки такі тупі, тато — обмежений солдафон, як одного разу спересердя назвала його матуся; уявімо, що мама Оля, заклопотана лікуванням своїх слизовиків, нерідко забуває про мою присутність і говорить щось таке, чого ніколи не сказала б, знаючи, що я все чую. Але чому людство, маючи геніальних мислителів, учених, провидців, ще й досі не збагнуло, що малі істоти в жіночих черевах здатні мислити, — цього я ніяк не можу зрозуміти!
Отже, я — Свято–Петро Ігор Гайдук, ще не народжений син генерала Гайдука та Олі Гудими. Я так люблю свою матусю, мені так затишно всередині її молодого, гарного тіла, яке віддає мені все найкраще, що має; от тільки поки що я не можу поглянути іззовні на свою матусю, побачити, як вона виглядає. А шкода! По ночах, коли тато притискається до мами, він шепоче їй, яка вона гарна — і я вірю йому в ці хвилини, але заздрю татові, бо він може її поцілувати, посмоктати її соски — я залюбки зробив би те ж саме, але ще не прийшов мій час; я відчуваю, як тато кладе свою важку руку на матусин живіт, не думаючи про мене, не переймаючись тим, що мені може бути боляче. А найбільше я ненавиджу коли мама з татом починають як божевільні займатися так званим коханням: якщо це кохання, то що тоді зветься бійкою, спробою придушення й травмування малої істоти, чи аварією, катастрофою, перекиданням з ніг на голову? Коли я народжусь, стану дорослим, обов'язково змушу Організацію глобальної безпеки (я так багато наслухався татових розмов про цих лицемірів) прийняти конвенцію про заборону сексу з вагітними жінками, щоб не допускати насильства над малюками.