Через кладку
Шрифт:
– Я бачу, що прогулка не клеїться!
– кликнула Дора з смутком.
– А я собі то так гарно уявляла. От як ми всі будемо через ліс їхати. Хто з ким буде сидіти і т. п. незначне, а важне! Я, приміром, хотіла їхати лиш з тобою, Богдане, в маленькій елегантній бричці вуйка й поводити сама гарним твоїм гуцулом, а коло нас Маня на коні верхом. Чи не гарно?
– Як жокей, Доро?
– спитав я з легкою неповздержаною іронією, знаючи добре, чому їй цим разом було конче коло нас Мані треба.
Вона витріщилась на мене з переляком.
– Який ти злобний, Богдане! «Як жокей!» - повторила з уданою уразою упавшим голосом.
– Начеб
Я здвигнув плечима й не обзивався більше. В душі подумав: Маня мала держати собою, як амазонка, молодого панка при боці дівчини, котрим вона (Дора) над міру зацікавилася, а котрий, як здавалося, не реагував доволі на її ласкаві погляди й слова. Але я мовчав.
– А тепер бачу, з цілої прогулки не буде нічого!
– повторила, як перше, дівчина визиваюче.
– Я розстроєна!
– Ми можемо й без панни Обринської так само їхати, - закинув я.
– А добродій К. так само товаришити нам, вести перед. Пощо тут панни Обринської? Чи, може, її присутність на коні додасть тобі більше певності в правленні імого коня, що мала б тратити ти без неї свій «настрій»? Зрештою, інші гості чи будуть вони тобі нічим?
Вона зарум'янилася й запротестувала.
– О, ні! Щодо того, то ні. Я найповніша тоді, як їдеш ти зо мною, хоча могла б навіть і цілком сама їхати. А щодо ідеї з Манею, то я лиш собі так уявила, що то було б гарно й весело мати й Маню на коні коло себе. Вона іноді дуже бистра й дотепна. Та тепер хто знає, як то буде з тою прогулкою.
Я знов, як перше, здвигнув плечима й не обзивався.
– Не знаю, чому прогулка має через панну Обринську розбитись!
– обізвалася тут моя мати, що досі ні одним словом не обзивалася.
– Коли ти не будеш настоювати при твоїх химерах і вичікувати цілковитого виздоровлення панни Обринської, прогулка вдасться тобі, певно, якнайкраще. А мені буде остільки миліше, коли прогулка відбудеться тепер, а не аж десь за тиждень-два, бо зможу вам обі пари коней дати. Пізніше зачнеться звоження сіна, і я не радо переривала би роботу. Ось що.
– докінчила і налляла свіжий чай.
– По правді сказавши, Доро, - почала по якійсь хвилині знов, - мені твоя пересадна приязнь до тої дівчини видається потрохи робленою. Вона й так зарозуміла, а то, як застановиться над твоїм поведенням, ще готова подумати, що без неї ти й товариства не найдеш, між тим коли ти повинна себа завсіди ставити вище.
– З яких причин, мамо?
– вмішався я тут майже проти своєї волі і чув, як у моїх очах спалахнуло вогнем.
– З тих причин, - відповіла вона спокійно, ігноруючи якесь подразнення в мені - що, Дора походить з родини, котра носить шановане ім'я, має батька на високім становиську(!) і маєток.
– То ж то й є.
– сказав я з притиском і викривив уста. В тій хвилі уявивсь мені мій батько мужик. Скільки разів мусив він у своїм житті наслухатися упокорень про його походження з мужицького роду. Скільки разів! З самого початку, як догадувався я, коли, очевидно, не був такий, як нині, а гарний, як сама мати казала, мудрий, сміливий муж. А оженившися, як бідний богослов, з гарною й багатою дочкою одного з найвизначніших консисторіальних совітників, з часом чи не головне через неї, її вродженою зарозумілістю понижуваний і подразнюваний до крайності,
– Обринська є донька звичайного вбогого, хоч і дуже чесного, урядовця, - почала знов мати, - обтяженого більшою родиною. Яка будучність може її ожидати? Така, як її сестру? На мою думку, вона мізерно віддалась. Панна Обринська мусить старатися вийти заміж за першого, хто їй навинеться. А до того ще й квапитися!
– Що вона цілком напевно не вдіє, мамої - впав я їй твердо в бесіду.
– Так?
– спитала мене мати й посунула окуляри на чоло, неначе вони в тій хвилі їй заважали.
– Ти вже про те поінформований?
– Настільки, мамо, щоб знати, якого вчинку можна від неї сподіватися, - відповів я спокійно.
– Вона емансипантка!
– докинула мати зневажливо, - котра заповідає на будуче вчену.
– Хіба гувернантку або препарандистку.
– закинула Дора півголосом і більше до себе.
– А щоб усе-таки звернути увагу людей на себе, - тягнула мати, неначе не зачула злобної замітки своєї улюбленої сестріниці, - вона виучується всяких «Feuerwerk'ia», [21] як от і їзда кінно, і маневрує ще тим перед молодими й сліпими. Я не можу собі порадити, - додала з роздразненням, - але мені каже мій інстинкт, що в усім поведенні сеї дівчини криється якась потайна вирахованість, і що в грунті речей вона прямує до інших цілей, як до тих, про котрі впевняє, що ними перейнята. Блудне світло, як казала я вже, - закінчила зневажливо й почала нервово витирати свої стекла.
21
– Feuerwerk (нім.) - фейерверк.
– Така вона не є.
– обізвався я все спокійно.
– Справді?
– спитала вона й уже не поглянула на мене, лиш додала: - Зрештою, може ти це будеш і ліпше знати, як я. Мені Обринські не були ніколи симпатичними, а найменше - панна Обринська (так називала вона віднедавна з притиском Маню). Я не шукаю нагоди пізнавати модерністичність ближче. Я - жінка старої дати.
– І я ні, мамо, - відказав я, не звертаючи уваги на її подразнюючий тон.
– Для вашого заспокоєння можу вас запевнити, що я вже більше як три місяці не говорив з нею ані слова.
В її очах, при моїх словах, заблисло щось, мов радість, але стрінувшися в тій хвилі з моїм поглядом, вона опустила їх і додала:
– Може. Але зате в її браті, малім поліцмейстрі, обібрав ти собі предмет глибших студій.
– Мамо!
– обізвався я з щирим обуренням.
– Чи, може, панна Обринська винна й тому, що, вертаючи з уряду, я іноді стрічаюся з малим її братом, як вертає з школи, і одна дорога злучає нас, як ідемо враз? Ви забуваєте, що я не хлопець уже, а мужчина. Стережіться, щоб не збудився колись дрімучий у імені «мужик» і не пірвав гамулиці. [22]
22
– Гамулиця - узда.