Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

Переклад з російської

— Я

Її каблуки, як молоточки, застукали по мармуру підлоги.

М'які шкіряні чобітки, які Келен носила під довгим білим платтям сповідниці, тихо шелестіли, торкаючись холодного каменю. Їй коштувало великих зусиль зберігати спокій і не бігти слідом.

— Ні.

Кара навіть не потрудилася відповісти. Погляд її пронизливих блакитних очей був спрямований у глибину широкого коридору. На перетині його з іншим коридором стояли одягнені в шкіряні обладунки та кольчуги д'харіанські солдати, озброєні мечами і бойовими сокирами. Кожен насторожено вдивлявся в тіні біля дверей і між колон і був готовий у будь-яку хвилину оголити зброю. Вони лише на коротку мить відволіклися від своєї справи, щоб поклонитися Келен.

— Його не можна просто взяти і вбити, — пояснила Келен. — Нам потрібні відповіді.

Морд-Сіт вигнула брову над крижаним блакитним оком.

— О, я не говорила, що ми не почуємо відповідей. Перед тим як я його переконаю, він відповість тобі на всі питання, що ти захочеш поставити. — На незворушному обличчі Кари промайнула безжальна посмішка. — У цьому суть роботи Морд-Сіт — змушувати людей відповідати на питання, — Кара зробила паузу, — перед тим як вбити їх. — Келен важко зітхнула:

— Кара, це більше не твоя робота, не твоє життя. Тепер твоє завдання — захищати Річарда.

— Саме тому ти повинна мені дозволити його вбити. Ми не можемо йти на ризик, залишаючи життя цій людині.

— Ні. Спочатку потрібно з'ясувати, що відбувається, — і не таким способом, яким хочеш ти.

І так позбавлена веселощів безжальна посмішка Кари зникла.

— Як побажаєте, Мати-сповідниця.

Келен дивувалася, яким чином Кара примудрилася так швидко переодягнутися в свою уніформу. Якщо десь виникали хоча б найменші складності, там немов з повітря незмінно з'являлася Морд-Сіт, одягнена в червону шкіру. На червоному, як ці жінки любили зайвий раз підкреслити, кров не видно.

— Ти впевнена, що він сказав саме це? Такими були його слова?

— Так, Мати-сповідниця, це його слова в точності. І краще б ти дала мені його вбити перш, ніж у нього з'явиться можливість знову їх повторити.

Келен зробила вигляд, що не розчула останніх слів.

— Де Річард?

— Ти хочеш, щоб я привела Магістра Рала?

— Ні! Я просто хочу знати, де він, на випадок якщо з'являться неприємності.

— На мій погляд, неприємності вже з'явилися.

— Ти сказала, що його охороняють щонайменше дві сотні солдатів. Що може зробити одна людина проти двох сотень мечів, бойових

— Мій колишній володар, Даркен Рал, відмінно розумів, що сталь далеко не завжди здатна запобігти небезпеці. Саме тому він завжди тримав біля себе Морд-Сіт.

— Цей негідник вбивав людей, навіть не потрудившись дізнатися точно, чи становлять вони для нього загрозу! Річард зовсім інший, і я теж. Ти ж знаєш, — якщо виникне справжня небезпека, я не посоромлюся її усунути. Але чому ж він так боягузливо зіщулюється перед звичайною сталлю? І до речі, як сповідниця я навряд чи так вже беззахисна перед небезпекою, з якою не може упоратися сталь. Треба зберігати холоднокровність. Давай не будемо виносити судження, не підкріплені доказами.

— Якщо ти не вважаєш, що від нього можна чекати неприємностей, чому ж тоді мені доводиться майже бігти, щоб встигати за тобою? — Тільки зараз Келен зміркувала, що мчить по коридору на крок попереду Морд-Сіт. Вона пішла повільніше.

— Тому що мова йде про Річарда, — чомусь пошепки відповіла вона.

— Ти знервована не менше, ніж охорона, — хмикнула Кара.

— Зрозуміло, так! Але і тобі не менше, ніж мені, повинно бути ясно — якщо ця людина дійсно являє собою щось більше, ніж здається на перший погляд, то, убивши його, ми попадемо в пастку.

— Може, ти і права — але таке призначення Морд-Сіт.

— Так де ж все-таки Річард?

Кара стиснула в кулак руку в червоній рукавичці з металевими шипами. Її ейдж — на перший погляд просто червоний шкіряний стержень з палець завтовшки, а насправді — страшна зброя — звисав із зап'ястя на золотому ланцюжку. Точно такий же висів у Келен на шиї, хоча використовувати його в якості зброї вона не могла. Це був подарунок Річарда — символ болю і втрат, які їм обом довелося пережити.

— Він там, в глибині палацу, в одному з внутрішніх парків. — Кара показала пальцем через плече. — З ним Раїна і Бердіна.

Дізнавшись, що Річарда охороняють дві інші Морд-Сіт, Келен відчула себе трохи спокійніше.

— Це має відношення до сюрпризу, що він мені готує?

— Якого сюрпризу?

— Ну, тобі-то він вже напевно сказав, Кара, — посміхнулася Келен.

Кара швидко погасила промайнулі в очах вогники.

— Звичайно, казав.

— Так що ж це?

— Ще він сказав, щоб я не говорила тобі.

— Я йому не скажу, що ти мені розповіла, — знизала плечима Келен.

Кара розсміялася — але в цьому сміхові, як і в її посмішці, веселощів не було.

— У Магістра Рала є вельми своєрідний спосіб дізнаватися про все, особливо те, що від нього намагаються приховати. Келен і сама це знала.

— Так чим же він там займається? — Кара скривилася:

— Різними речами. Ти ж знаєш Магістра Рала. Він любить бувати на свіжому повітрі.

Келен глянула на неї і побачила, що обличчя Кари стало майже такого ж кольору, як її червоний одяг.

— Що ж це за справа цього разу? — Кара кашлянула.

— Він приручає бурундуків.

— Він — що? Я не розчула! — Кара нетерпляче махнула рукою.