Чорні Журавлі Всесвіту
Шрифт:
Решта понуро слухала його, ніхто не промовив ні слова. По паузі Раїн перебільшено бадьоро сказав:
— Писати — так писати… Що ж ми запишемо?
— Напишемо, як нам усе це уявляється, — сказав Сенцов. — От як ти собі уявляєш те, що сталося?
— Як я собі уявляю? — задумливо перепитав Раїн.
Багато років тому від сузір’я Дракона в напрямку сонячної системи йшов зореліт.
На борту його, крім екіпажу, були тисячі колоністів — вони летіли заселяти нові планети, висувати все далі
Ритмічно працювали двигуни. Зореліт ішов із швидкістю, близькою До світлової, але на борту його розмірено текло життя, провадились спостереження, досліди. Надходила вирішальна мить — уже недалеко була жовта зірка, навколо якої, як з’ясували астрономи, оберталося кілька планет.
В обчислення астрономів вкралася неточність. Уже в фазі гальмування зореліт зблизився з найбільшою планетою сонячної системи — Юпітером. Притягання цього гіганта почало викривлювати шлях корабля. Довелось посилити гальмування, щоб викривлення не стало катастрофічним для всіх живих, хто був на його борту.
Їм пощастило відвернути загибель. Але двигуни не витримали, режим їхньої роботи порушився. Проминувши орбіту Юпітера, зореліт змушений був остаточно загальмуватись біля наступної в напрямку Сонця планети і лягти на колову орбіту.
Було зроблено спроби відремонтувати двигун. Вони не принесли успіху. Космонавти викликали допомогу з рідної планети.
Допомога могла прибути через роки… А поки що, користуючись ракетами, що були на борту зорельота, екіпаж почав досліджувати три планети, на яких згодом можна було б оселитися. За ці роки мандрівники побували на Марсі, на Землі, на Венері.
Допомога надійшла. Але й тоді їм, очевидно, не вдалося відновити зіпсовані двигуни. Зореліт, який зазнав аварії, довелося залишити тут, біля Марса.
Хоч жодна з трьох обстежених планет не була, на думку мандрівників, придатною для колонізації, та все ж і далі вивчати й детально обстежувати їх було варто. Використовуючи залишену станцію, прибулі в будь-яку хвилину могли знову відвідати сонячну систему. Поки що ж вони взялись розшукувати придатні для колонізації планети в інших найближчих зоряних системах…
— Ну, звісно, фантазування чимало, — сказав Сенцов. — Але загалом так воно, можливо, й було…
— Цікаво, чому ця ракета не відлетіла разом з усіма? — спитав Коробов.
— Навряд, щоб така подорож, як у них, могла обійтися без жертв, — відповів Раїн. — Очевидно, для цієї ракети просто не вистачило екіпажу.
Всі на мить затихли.
— А втім, може бути й інше пояснення, — сказав Раїн. — Вони залишили одну ракету на випадок свого повернення, аби можна було навідатись до планети знову.
— А чому вони не змогли колонізувати ці планети?
— Ми можемо прийти до деяких висновків на основі
— Так, — промовив Сенцов. — Запитання ще будуть? Ні? Гаразд… А тепер — до роботи.
— Послухайте, — квапливо проговорив Калве. — Але ж це… Не можна ж, щоб на Землі не знали про це ще роками. Ми зобов’язані використати все можливе. Ми тепер знаємо, як стартують ракети…
— То ж бо ви й морочились мало не півгодини!
— Ми не відразу здогадались… Виявляється, повороту перемикача не досить. Там є ще стартова кнопка, її треба натиснути. Додуматись можна… Чому нам не ризикнути? Залишимо нотатки тут, а самі вирушимо на цій ракеті…
— І я б зважився, — підтримав Азаров.
— Ризикувати не будемо, — холодно відповів Сенцов. — Голосувати теж. Робитимемо так, як я сказав. Однаково наші сюди прилетять.
— Звичайно, прилетять! — озвався Коробов. — Он які хлопці залишилися на Землі: Низов, Крамер, Рудик…
— Так, це надійні хлопці, — сказав Сенцов. — Додай до них Іванова і Вольського — от і готовий екіпаж…
— Не можна в такий екіпаж Вольського, — перебив його Раїн. — Астроном він добрячий, але витримки в нього малувато. Його треба в такий екіпаж, де буде кому його стримувати. До Улугбекова, скажімо. Улугбеков, Вернер, Самохін, Ільїн і Вольський — оце буде першокласний екіпаж.
— З Низовим може летіти Бочаров, — сказав Сенцов. — Хоч він сам найближчим часом може одержати корабель. Страшенно здібний хлопець… Дзеніс — ось хто може летіти з Низовим. Чудовий пілот…
Так прощались вони з тими, хто лишився на Землі, в кого попереду було ще довге життя, багато мільйонів кілометрів і — хтозна, — може, навіть світлових років шляху…
— А ви говорите — летіти… — промовив Сенцов. — 3 ваших же слів виходить, що всі полетіти не зможуть: комусь доведеться залишитись, натиснути стартову кнопку…
— Так то ж — для автоматичних ракет, — сказав Калве.
— А для неавтоматичних?
— За логікою, ракети з екіпажем мусять стартувати після сигналу з самої ракети. В ній також має бути стартова кнопка.
— Піди перевір, — посміхнувся Сенцов.
— Може, ти сам сходиш перевіриш? — сказав Раїн. — Я стомився…
— Це ж куди? — запитав Сенцов. — У кібернетичний центр?
— Навіщо в центр? У рубку…
— Куди? — прошепотів Сенцов.
— Я кажу — в рубку, — промовив Раїн.
— Він каже — в рубку, — підтвердив Калве.
Сенцов хвильку недовірливо дивився на них, потім гнівно промимрив щось і вискочив з каюти. Коробов і Азаров кинулись за ним. Раїн і Калве неквапливо пішли слідом.