Чорні зорі
Шрифт:
28 липня. Щодо хімічних властивостей — нейтрид мертвий, зовсім інертний: він не реагує ні з якими речовинами. Та цього й слід було сподіватися, адже в ньому просто немає атомів, немає електронів, щоб вступити в хімічну реакцію.
І ще: ці нейтридні плівки не пропускають радіації частинок: протонів, нейтронів, швидких електронів, альфа-частинок тощо, і лише в мізерній кількості пропускають гамма-промені. Плівка нейтриду в кілька ангстремів завтовшки послаблює гамма-випромінення приблизно так, як свинцева стіна метрової товщини. Тобто і тут те ж саме: непроникливість для радіоактивних випромінювань майже абсолютна.
Ось
31 липня. Все зменшується або збільшується в мільйони разів. Теплопровідність нейтриду в кілька мільйонів разів менша за теплопровідність, скажімо, цегли. Ми нагрівали плівку з одного боку в полум’ї вольтової дуги кілька годин, але так і не змогли зафіксувати хоч незначне підвищення температури з другого боку.
Теплоємкість нейтриду в сотні мільйонів разів більша за теплоємкість води. Цю ж саму плівку ми потім протягом двох днів охолоджували “сухим льодом”, рідким азотом і мало не цілою рікою холодної води, — вона запасла мільйони великих калорій тепла і не віддавала їх.
Наш так званий “здоровий глузд”, вихований на звичайних уявленнях і звичайних властивостях матеріалів, протестує проти таких цифр і масштабів. Мені було фізично нестерпно боляче тримати на долоні наш другий зразок — неймовірно тонкий кружечок плівки нейтриду, і відчувати, як його десятикілограмова вага невидимою гирею напружує мускули! Мало знати, що ця речовина складається з ядерних частинок, які в тисячу разів менші за атоми, і що всередині її взаємодіють ядерні сили, в мільярди разів сильніші звичайної міжатомної взаємодії, треба відчути це. До нейтриду, до його масштабів просто треба звикнути…
До речі, я так захопився описуванням властивостей нейтриду, які ми тепер щоденно відкриваємо, що зовсім не згадую про події в лабораторії.
Мезонатор тепер працює цілу добу — ми добуваємо нейтрид у три зміни. Тоненькі плівочки просто з рук вихоплюють і несуть в інші лабораторії. Весь інститут тепер вивчає властивості нейтриду. Олекса Йосипович зранку до вечора ворожить біля мезонатора: боїться, щоб від такого навантаження він не вийшов з ладу. Йому дали двох інженерів-помічників, але він не хоче підпускати їх до камери. Схуд, лається:
— От морока! Краще б не відкривали цей нейтрид!
Голуб вправляється у вигадуванні нових дослідів для визначення властивостей нейтриду, бігає по інших лабораторіях, сперечається, свариться… Роботи сила-силенна, вся різноманітна і вся — страшенно цікава. Ми все ще перебуваємо в стані “золотої гарячки”: кожний дослід дає нам новий самородок-відкриття.
10 серпня. Сердюк сказав:
— Гадаєте, американці, якщо відкриють нейтрид, так одразу й почнуть дзвонити про нього на весь світ? Це ж не атомна бомба: ту не можна було приховати вже після перших випробувань… А нейтрид поводиться тихо… Вони так і зробили: опублікували результати невдалих спроб, а про вдалі промовчали. Можливо, той же Вебстер і одержав нейтрид, чи як він там у них зветься… О-о, це ж бізнесмени, пройдисвіти! — І він подивився на нас з Іваном Гавриловичем так, ніби бачив усіх цих вебстерів наскрізь.
Здається, він має рацію. Важко допустити, що цей Вебстер та його колеги зупинилися на дослідах з калієм, міддю і сіркою, а не перепробували всі інші елементи…
І ще: після того, як ми встановили, що в нейтрид осідає не вся ртуть, а лише її ізотоп сто дев’яносто вісім,
А нейтрид вимагає величезної кількості ртуті. Звичайно, це ще тільки здогадки, але якщо вони справдяться, то справа там дійшла до промислового застосування нейтриду… Ай-ай, містер Г. Дж. Вебстер (не знаю, на жаль, як розшифрувати ваші “Г” і “Дж”)! Наукові спостереження, виступ у пресі… За таке шахрайство в старі часи вас били б свічниками по фізіономії…
20 серпня. Добували — веселились, взнали вартість— просльозились… Одне слово, нейтрид неймовірно дорогий. Кілограм його коштує приблизно стільки ж, скільки кілограм повністю очищеного урану двісті тридцять п’ять. Але кілограм урану — це рік роботи атомної електростанції, а кілограм нейтриду — мікроскопічний кубик із стороною в одну десяту міліметра! А що з нього зробиш?
Отже, доки ми не доб’ємося дешевого способу застосування нейтриду (здешевити виробництво ми поки що не можемо) всі наші зразки придатні хіба що для музеїв. Очевидно, найвигідніше застосовувати нейтрид у вигляді плівки товщиною далеко менше ангстрема. Це будуть найтонші нейтрид-покриття, які захистять звичайний матеріал від температури, радіації, розриву і всього іншого.
Вчора один плановик із центра, який приїхав обговорити перспективи застосування нейтриду, образився: “Плівки тонші за атоми? Не вважайте мене за дурня5 Таких плівок не буває”. Ледве ми йому довели, що з нейтриду, який складається з ядерних частинок, в тисячі разів менших за атоми, це робити можна…
Його ми переконали, але все-таки, як же ми контролюватимемо товщину цих плівок? Інструментами, які складаються з атомів?..
Ось що: треба обдумати аналіз із допомогою гамма-променів. Мабуть, це єдиний спосіб…”
Далі в щоденнику Самойлова ідуть ескізи приладів, схеми вимірювань та розрахунки, які ми випускаємо, тому що не все там може бути зрозуміло читачу.
“16 вересня. Іван Гаврилович тижнів два тому сказав:
— Мені здається, що коли ми перейдемо межу в один ангстрем, властивості плівок різко зміняться. Очевидно, вони будуть дуже еластичні, а не тверді, як теперішні.
Позавчора Сердюк вийняв із касет шматки фантастично тонкої м’якої чорної стрічки. Стрічка заповнювала найменші зморшки на папері. її можна було зім’яти в майже непомітну грудочку. Виміряли на гаммаметрі товщину: нуль і п’ять сотих ангстрема!
— Ну, що я казав! — тріумфував Голуб, сяючи окулярами. — Вона м’яка, як вода! Бачите?