Чорні зорі

Савченко Владимир Иванович

Спочатку назустріч мені бігли струмки талого снігу; потім вони припинилися. Чорний ґрунт парував. Якийсь час я плентався, нічого не бачачи у цьому тумані, та нараз вихопився з нього просто у вогонь.

Дивно, але

я не боявся, тільки десь у глибині ворушилася зрадлива думка, що скафандр іще не випробуваний. По суті, життя не так уже й часто наражає інженера на небезпеку. Мені просто було цікаво…

Переді мною лежало озерце розплавленого ґрунту. Темно-червоне по краях, воно світилося жовто-білим посередині, де лава кипіла й бухала великими сліпучими бульками.

Жар проникав навіть крізь призми перископічної приставки. Я зменшив діафрагму. Тепер серед розпечених випарів було видно темне циліндричне тіло, яке наполовину занурилось у лаву. “Значить, неглибоко”, подумав я і ступив в озерце. Дивне було відчуття: біля самих колін тремтіла й вирувала рожева вогненна рідина, але я зовсім не відчував тепла!

До снаряда лишалося кілька метрів. Біла лава кипіла навколо нього, чорний циліндр здригався у її випарах. Важко було розгледіти деталі: я бачив лише тильний бік снаряда, що нагадував дно величезної пляшки, — все інше занурилося в лаву.

Незабаром призми в окулярах помутніли: від жару почала плавитись оптика, і я повернув назад… Так, сумніву більше не було: снаряд зроблений з нейтриду.

Наступного дня снаряд глибоко загруз у землю. Над ним усе ще кипіло озерце лави.

…Другий супутник збили того ж дня через дві години над Камчаткою.

10 листопада. Зараз уряд вирішує питання про завод, який виготовлятиме нейтрид. Ми втрьох: Іван Гаврилович, Сердюк і я — день за днем сидимо й складаємо приблизний кошторис і технологічний проект.

Сперечаємося завзято.

25 листопада. Отже, вирішено: завод побудують у Дніпровську, в Новому селищі — на околиці. Зараз там уже споруджують корпуси цехів, підводять високовольтну лінію передачі. Ціле конструкторське бюро тепер розробляє за нашими кресленнями мезонатори-верстати. Ці мезонатори будуть з нейтриду: тонкі листи покритої нейтридом сталі замість бетонних і свинцевих стін, невеликі компактні установки з токарський верстат завбільшки, в яких всередині, в космічній порожнечі, діятимуть електричні поля в сотні мільйонів вольтів, потужні магнітні поля, грандіозні випромінювання частинок світлової швидкості… Чудові машини!

Мене, мабуть, пошлють на цей завод. Поки що я в лабораторії, бо тут виготовляють пластини для перших мезонаторів-верстатів. Та поступово мені доводиться все більше й більше відходити від справ сімнадцятої лабораторії, їжджу в Нове селище, наглядаю за будівництвом, консультую конструкторів по мезонаторах. Іван Гаврилович зиркає на мене з-під окулярів похмуро, несхвально. Вчора він не стримався:

— Даремно ви це затіяли, Миколо Миколайовичу, — перебиратися на завод. Еге ж! Ви знайшли вже своє покликання: ви експериментатор, а не технолог. Чи варт шукати чогось іншого?

— Так, але ж я не за своїм бажанням — треба! І якщо не нам братися за це діло, то кому ж?..

Так пояснюю я Івану Гавриловичу. А собі? А собі ось що: по-перше,

звичайно, я там потрібніший. По-друге, здається, найближчим часом у сімнадцятій лабораторії нічого цікавого не буде. По-третє, чи не досить мені працювати підручним у Голуба? Треба спробувати й самому…

30 листопада. Із завтрашнього дня я вже не співробітник сімнадцятої, а головний технолог нейтридного заводу. Мезонаторний цех уже готовий, будемо складати перший мезонатор з нейтриду.

Знову настає зима. Вогко й нехолодно. Мокрими пластівцями падає сніг, пішоходи дуже швидко стають схожі на снігових баб…

Сьогодні прощався з лабораторією. Звичайно, я частенько у них буватиму — без Голуба не обійтися. Сердюк також розуміється в нейтриді й мезонаторах не гірше за мене. Але сьогодні я пішов від них як співробітник, як свій хлопець, — “Колька Самойлов” — для Сердюка, “дядю, дістаньте горобчика” — для Оксани… Пішов, як товариш по роботі.

Було сумно і трохи незручно. Як ведеться, всі намагалися жартувати. Сердюк сказав:

— Вшануймо його пам’ять мовчанням.

І (ну його к бісу!) — всі насправді замовкли. Неначе я вже помер! Мені спало на думку: мабуть, коли б ці півтора року не були такими важкими, коли б не були вони сповнені гарячою мрією про нейтрид, боротьбою за нього, невдачами, розчаруваннями й радістю відкриття, — піти було б значно простіше й легше.

— А все ж, недарма кажуть, Іване Гавриловичу, що лихо не без добра? — сказав я, щоб одвести розмову від надмірної уваги до моєї особи. — Коли б не ці “чорні зорі”, мабуть, і нейтридний завод не з’явився б так швидко, правда ж?

Голуб помовчав, потім сказав:

— Воно, звичайно, так… Тільки в цьому добрі багато й лиха, Колю, розумієте? Уявіть собі: дві групи людей через одну й ту ж скелю пробивають два тунелі, потай одна від одної, побоюючись, щоб одна не почула стукоту кирок іншої… Так і тут. Адже коли вони, американці, працювали над одержанням нуль-речовини, то й у них, певно, були наші невдачі, наші розчарування, помилки. Може, і в них був період такої ж зневіри, коли вони виявили, що мінус-мезони відштовхуються електронними оболонками атомів… Безглуздя, нісенітниця якась! Ви тільки подумайте, у який складний час ми живемо! Тепер, коли кожне нове відкриття потребує гігантських зусиль, величезного напруження думки багатьох дослідників, нам доводиться роз’єднуватися, замість того, щоб єднатися в роботі! А відкриття стають дедалі серйознішими, дедалі складнішими й незрозумілішими. Кожне з них стосується не тільки вчених, але й усього людства… Страшно навіть подумати, до чого все це може привести!..

Так, він має рацію. Затратити стільки нейтриду на ці безглузді снаряди — і навіщо? Щоб залякати нас? Яка дурниця! Після того, що я бачив у тундрі, я зрозумів, що в нас, на випадок чого, кожен інженер стане офіцером, кожен професор — генералом. Ні, нас не залякаєш!

А скільки мезонаторів чи реакторів для електростанцій можна було б зробити з цих викинутих на вітер дев’ятисот тонн нейтриду! А втім, я вже починаю міркувати як технолог.

Що ж, може, не така вже й погана ця складність нашого часу. Як і складність у науці, вона кінець кінцем приводить до нового… Не ми запустили ці “супутники”. І якщо вже нейтрид винайдено, ми використаємо його розумніше, ніж американці.