Чорні зорі
Шрифт:
Я уявив собі, що там відбувається: з двох бетонних труб-прискорювачів у головну камеру вриваються з космічними швидкостями протони, розбиваючись на безліч скалок — мезонів. Ці скалки, підхоплені магнітними та електричними полями, й збираються у бузковий тоненький промінь…
27 травня. Нам не пощастило — програму вже вичерпано, і досліди, в основному, закінчено. Тепер Голуб готує звіт про проведену роботу для науково-технічної ради інституту. Нам робити нічого.
10 червня. Перекладаємо статті з журналів: я — з англійських, Яшко — з німецьких.
18 червня. Хто сказав, що нам не пощастило? Дайте-но сюди цього скиглія (тільки не показуйте дзеркала), і я з ним поквитаюсь!
Але все — по черзі. Вчора відбулося розширене засідання науково-технічної ради. Іван Гаврилович звітував про досліди з мезонами.
У
Голуб стояв за кафедрою, вільно розкинувши на ній руки, лисина його поблискувала при світлі люстр. Він читав конспект, що лежав перед ним, і час від часу спідлоба зиркав на присутніх. Зрідка підходив до дошки й писав цифри.
— Таким чином, можна виділити найістотніше, — казав Іван Гаврилович гучним і густим голосом досвідченого лектора. — Негативно заряджені мезони дуже легко потрапляють у ядро. Це по-перше. По-друге: з’єднуючись із ядром, мінус-мезон зменшує його заряд на одиницю, тобто перетворює один із протонів ядра на нейтрон. Тому після опромінювання ними зразків сірки знаходимо там атоми фосфору і кремнію, нікель перетворюється в кобальт, а кобальт — у залізо і так далі. Ми спостерігали також кілька перетворень ядер водню на нейтрони. Ці штучно одержані нейтрони поводилися так, як і природні, і розщеплювалися знову на електрон і протон через кілька хвилин. Ось кількісні результати цих дослідів, — Іван Гаврилович кивнув помічникові, який сидів біля великої проекційної установки — епідіаскопа: — Прошу вас!
У залі погасло світло, і на екрані позаду президії одна за одною почали з’являтися формули ядерних реакцій, криві радіоактивного розпаду, схеми дослідів. Коли помічник вийняв із епідіаскопа шостий рисунок, Іван Гаврилович знову кинув йому:
— Досить, дякую…
Екран погас, і в залі знову спалахнули люстри, освітивши уважні зосереджені обличчя.
— Для важчих, ніж водень, речовин, — казав далі Голуб, — мезонні перетворення також виявились нестійкими: атоми заліза знову перетворювались на атоми кобальту, атоми кремнію, викидаючи електрон, перетворювались на фосфор. Одначе, — тут Голуб підняв угору руку, — в деяких випадках ми одержували стійкі перетворення. Так іноді при опромінюванні заліза ми одержували стійкі атоми марганцю, хрому, ванадію і навіть титану. Це значить, що, наприклад, в останньому, в титані, кількість нейтронів ядра порівняно із звичайним збільшилася на чотири… Ці результати (поки що нечисленні) є не що інше, як натяк на велике і незвичайне явище, яке, можливо, вже здійснене природою, а можливо, першими його здійснять люди… Справді, чого можна досягти, якщо послідовно здійснювати стійкі мезонні перетворення ядер? Очевидно, всі протони ядра поступово перетворюватимуться на нейтрони. Позбавлені заряду ядра не зможуть утримувати електрони, вони зімкнуться і під впливом величезних ядерних сил утворять ядерний моноліт — речовину надвисокої густини і таких незвичайних властивостей, які виходять за межі нашого уявлення…
У залі загомоніли. Яшко штовхнув мене в бік ліктем і прошепотів:
— Колосально, га? Ти розумієш, Миколо, яка сила?! Колосально! А ми з тобою читали і нічого не второпали!..
— Давайте розглянемо інший бік питання, — вів далі Іван Гаврилович. — Ми маємо ядерну енергію, величезну, я б сказав, космічну енергію. А відповідних їй матеріалів немає. І справді, адже всі звичайні способи одержання енергії полягають у тому, що ми якимось чином впливаємо лише на зовнішні електрони атомів. Магнітне поле переміщує електрони в провіднику — виникає електрична енергія. Валентні електрони атомів вугілля взаємодіють з валентними електронами атомів кисню — виділяється теплова енергія. Перехід зовнішніх електронів з однієї орбіти на іншу дає світлову енергію і так далі. Це, так би мовити, поверхове використання атома (без участі його ядра) дає невисокі температури, невеликі випромінювання, і вони цілком відповідають нашим звичайним матеріалам, їх механічній, тепловій, хімічній, електричній міцності. А ядерна енергія — явище іншого роду. Вона виникає завдяки зміні стану не електронів атома, а частинок самого ядра — протонів і нейтронів, що, як відомо, зв’язані в мільйон разів міцнішими силами. Тому вона й створює температуру в мільйони градусів, радіацію, яка проникає крізь бетонні стіни у кілька метрів завтовшки. Звичайна речовина надто нетривка, надто ажурна, щоб протистояти їй… Кажуть про “епоху атома”, — але ж це невірно! Наш час можна назвати лише часом застосування ядерної енергії, причому застосування
Голуб замовк, зняв окуляри і уважно оглянув німий зал.
— Ми ще багато чого не знаємо, але ж для того ми й дослідники, щоб пробиватися крізь невідоме. Краще пробиватися з метою, ніж без мети… Я вірю: нейтрид можна одержати, ми повинні його добути!
Він зібрав аркушики конспекту і зійшов з кафедри.
Цікаво: у нього палали щоки — зовсім як у нас із Яшком, як у всіх присутніх.
Ну, що тут почалося! У залі всі стали сперечатися один з одним, завзято, голосно. Івана Гавриловича закидали запитаннями, він ледве встигав відповідати. Яшко бурмотів біля мене: “Оце так-так! Надзвичайно!” Потім зчепився з якимсь рудим скептиком, що сидів поруч… Бідолашний Тураєв не знав, як заспокоїти зал: його дзвіночка зовсім не було чути. Він махнув рукою і з незвичайною для старої людини жвавістю почав розмовляти про щось із Голубом…
Була вже одинадцята година ночі, коли в залі трохи вгамувалися. Тураєв підвівся і сказав своїм тенорком:
— Відомості та ідеї, що їх нам виклав… е-е… професор Голуб, цікаві й важливі. їхнє обговорення, на мою думку, повинно відбуватися менш… е-е… пристрасно, зате більш ґрунтовно… Наукові думки не повинні бути необачні… — Він, замислившись, пожував губами. — Мабуть, ми зробимо так: розмножимо сьогоднішній звіт Івана Гавриловича і роздамо всім для того, щоб присутні тут… е-е… шановні колеги змогли його обговорили протягом найближчих днів… А зараз засідання ради вважаємо закінченим.
…Ось воно як, Миколо Самойлов! Ти, нудячись цілий тиждень, ялозив цей звіт і не помітив у ньому блискучої ідеї. Ви нездара, Миколо Самойлов!
29 червня. Обговорення в інституті закінчилось, і справа пішла у вищі академічні та адміністративні інстанції. Іван Гаврилович в лабораторії майже не буває, їздить то в Київ, то в Москву — проштовхує тему. Інститут на чолі з Тураєвим цілком за нас (я вже й себе зараховую до цього проекту).
Про майбутні дослідження я іноді думаю з тривогою. Щиро кажучи, я їх побоююсь: не осоромитися б. П’ять з половиною років мене готували до роботи фізика-експериментатора: я слухав лекції, виконував лабораторні завдання, курсові проекти, успішно складав екзамени, навіть одержав диплом з відзнакою, і все ж… Вартість знань стає відомою після їх застосування. Можна похизуватися ерудицією під час бесіди на наукову тему, можна зливою термінів і глибокодумних висловлювань зламати впертість екзаменатора — він вам поставить “відмінно”. Та коли дійде до справи, коли з твоїх знань повинні народитися нові знання, нові прилади, нові досліди, — ось тут, на цьому найголовнішому в житті екзамені, дивись не провалися…
А справа чекає величезна. Тому й боязко трохи. Ми всі готуємося. Обмірковуємо ідеї досліджень, черговість аналізів. Перекладаємо й доповідаємо в лабораторії все, що є в міжнародній літературі про досліди з мезонами. Я сам переклав з допомогою словника дві статті з французької та німецької, хоч мов цих ніколи не вивчав. Ось що таке ентузіазм!
Цікаво: в американських наукових журналах нема майже жодних повідомлень про роботу над мезонами, в усякому разі — за останній рік. Одне з двох: або американці не провадять зараз серйозних досліджень у цій галузі, або ж, як це вже було, коли працювали над атомною бомбою, вони тримають у таємниці абсолютно все. що стосується цього питання. Так у сорокові роки було засекречено все, що стосувалося поділу урану”.
ПЕРШІ НЕВДАЧІ
“1 липня. Сьогодні прочитав чудову космогонічну гіпотезу Тураєва і ходжу під її враженням. Це не гіпотеза, а просто поема про вмираючі чорні зорі.
Ми бачимо в небі небесні тіла, які шлють нам промені, гарні й запаморочливо далекі світи. Але ми ще більше не бачимо. Безперервний мільйоннорічний ядерний вибух — ось що таке зірка. І цей вибух ЇЇ виснажує Зірки стискуються, атоми всередині їх спресовуються, ядра з’єднуються одне з одним і виділяють ще більшу енергію. Так виникає сліпучо-білий, надзвичайної густини “карлик”.