Чорна пантера i бiлий медвiдь (на украинском языке)

Винниченко Владимир Кирилович

Ганна Семенiвна. Нiю... Тут хоче тебе бачити Снiжинка... Може б, ти з нею трошки пройшовся по вулицi... голова б посвiжiшала. Ти ж не спав, не їв. Не можна ж так...

Корнiй. Нi, мамо, я нiкуди не пiду. Я Снiжинку... Ну, що ж, я нiчого не маю проти Снiжинки. Нiчого...

Ганна Семенiвна. Так я скажу їй... (Голосно кашля , iде до веранди й одчиня дверi).

Входить Снiжинка i говорить Ганнi Семенiвнi:

– Я трохи не замерзла. Добрий вечiр, Бiлий Медведю! (Пiдходить до нього).

Корнiй. Добрий вечiр... Ви були на верандi?

Снiжинка.

Вечiр такий гарний, я собi гуляла там...

Корнiй (пильно дивиться на обох). Не треба було цього, мама.. А, не треба... Можна було прямо прийти...

Снiжинка. Я прямо й прийшла.

Корнiй. Ну, все одно.. Тiльки... негарно.

Снiжинка робить знак Ганнi Семенiвнi, щоб та вийшла. Ганна Семенiвна виходить.

Снiжинка. Що з вами. Бiлий Медведю?

Корнiй (просто). Хiба ви нiчого не зна те? Зна те ж, навiщо... цi комедiї? Мати дума , що ми вже побожеволiли... Сiдайте, Снiжинко.

Снiжинка. Сядьте й ви... Тут... на канапу...

Корнiй мовчки i важко сiда . Здалека чу ться гра на скрипцi.

Корнiй (тихо). Знов гра ...

Снiжинка. Це той iтальянець... Вiн тiльки вночi може грати...

Корнiй. Так, вночi. Вночi - тихо...

Снiжинка. Дуже тяжко. Медведю?

Корнiй. Я стомлений... i порожнiй...

Снiжинка. Порожнiй?

Корнiй. Порожнiй, як... труп. Так менi зда ться. (По паузi). Я чужий собi... Так менi зда ться... От так менi зда ться, i вже...

Снiжинка. Нiчого, знову будете повним... Все буде добре. Медведю... В кожному поганому сть часточка доброго.. Ви зате можете бути тепер вiльним... Як хочете, розумi ться...

Корнiй. Не знаю... Нiчого, Снiжинко, не знаю...

Снiжинка. Будете! В вас е сила, велика сила, вона сво вiзьме. Це тiльки тепер... Ви стомленi, прибитi, враженi.. Потiм сила проб' тьс вгору... I навiть добре, що так сталось!.. Така моя думка. Медведю.

Корнiй. Не треба, Снiжинко, не треба... Я нiчого не знаю. I не треба... Потiм. Все потiм...

Снiжинка. А я думаю, що не потiм, а зараз... тепер же! Ви - не хлопчик i мусите у всяких обставинах давати собi вiдчит... Що за легкодухiсть? Люди в бiльших нещастях не падають духом, а вам, може, й не нещастя це, а щастя.

Корнiй. Не говорiть так, Снiжинка.. Не треба... Негарно.

Снiжинка. Через що?

Корнiй. Я не знаю.. Негарно, i все... Так менi зда ться... I не в тому рiч... Зовсiм не в тому. Ну, помер Лесик... Ну, й помер. I вже. I горе, i жалко. Ну, i вже. Кiнець, не оживе. Друге... А, друге сть, друге.

Снiжинка. Що ж друге? Рита?

Корнiй мовчить.

Снiжинка. Рита, Медведю?

Корнiй. Не будемо говорити, не будемо. Не треба. Щоб говорити, треба знати... Треба все знати, Снiжинко. А що ми зна мо? Що я знаю? А, от то i сть... Я знаю, що так не можна, а як?

Снiжинка. Що "так"?

Корнiй. Так, як було... А як iнакше? Хто скаже? Я? Чи Рита? О, Рита... Вона iнакше не скаже.О вона не скаже... Нi-нi, вона не може сказати iнакше... Ви дума те, вона менi простить Лесика? (Чудно посмiха ться).

О, Чорна Пантера за дiтей не проща нiкому. А то вже нi... I вона права. Вона права... А я теж правий.. Хто ж винен, Снiжинко? Хто? А, от то i сть, що хто!

Снiжинка. Ви розiйдетесь тепер?

Корнiй (здивовано). Хто?

Снiжинка. Ви i Рита.

Корнiй. Як розiйдемось?

Снiжинка. Ну, "як"? Як звичайно розходяться.

Корнiй. Не знаю... Я цього, власне, й не знаю... Я тепер нiчого не знаю... Ох, як стомився ж я! I все таки нiчого не знаю. Усе-таки. Ну, все одно. Все одно, Снiжинко... Чу те, як гра ? А тихо як... Бiдна Рита! Ох, яка вона бiдна! Ну, все одно... Щось буде. Побачимо...

Снiжинка. Ви з нею говорили?

Корнiй. Нi, ми нiчого не говорили... Ми тiльки чу мо. Розумi те, Снiжинко, як можна не говорити, а всi думки чути? Розумi те? От i ми чу мо! I я чую, i вона чу ... Ну що ж. Побачимо... а що побачимо? Хто скаже? Ну, як треба, Снiжинко? Як?

Снiжинка. За Риту я нiчого не можу сказати. Я її не розумiю... А вам скажу: ви хочете бути артистом? То мусите бути вiльним. Артист не повинен мати сiм'ї. Вiн - жрець. От i все!

Корнiй (мовчки, не згоджуючись, хита головою). Нi... Нi, Снiжинко...

Снiжинка. Нi, так!

Корнiй. Нi, вiн буде... не цiлий... Не цiлий... Так я чую. От чую, i вже...

Снiжинка. А так цiлий, коли да себе сiм'ї i ма те, що хоч i ви зараз? Так цiлий?

Корнiй. Нi, i так не цiлий...

Снiжинка. А як же?

Корнiй. Ага... От то i сть, що як! Як? Я знаю? Ми перенесли це, а нового не ма мо.. Форми новi треба... Це - вiчне, Снiжинка.. Вiчне. Тут уже... годi.. А форми не тi... От i сть. От i душать, от i стискують... А як iнакше? (Нiби до себе). Ну як, от так просто: як? Чи Рита ж зможе якось iнакше? Чи схоче? Нi... А Рита й не схоче, i не зможе. От i сть... I вже...

Снiжинка. Та чого ж неодмiнно Рита? Хiба ви з нею навiки зв'язанi? Є другi женщини, якi схочуть i зможуть. Чого ж тiльки Рита?

Корнiй. Чого Рита? Того, що... (Довго мовчить). Не знаю...

Снiжинка. Ех, Бiлий Медведю, не Рити вам треба! Рита - для самця, а не для творця. Творець перерiс самця. Ось в чому суть людини. Так-так! Людина ма красу, а звiр її не зна . От i все. Ви мусите звiра в собi вбити. Тодi ви дасте красу, яка в вас . Є, мiй Бiлий Медведю, !.. Послухайте Снiжинки, яка найбiльше чула й чу в вас цю красу. Встаньте зараз, сильний, твердий, напишiть листа Ритi, й ходiм зо мною. Творець мусить бути жорстоким, не всяку жалiсть треба допускати до себе. Ходiм, Медведю! Я не говорю, щоб ви мене любили, щоб до мене йшли. Я хочу бачити вас вiльним i гарним. Чу те? Хочете, ми нiколи не будемо бачитись. Я не для себе. Хоча... хоча. Медведю, я думаю, що якби ви пiшли до мене, я б дала вам все те, що вам треба, те нове, що ви хочете й не зна те. Медведю, дорогий. Бiлий. (Ста на колiна перед ним). Послухайтесь Снiжинки. Вона вам хоче тiльки краси, тiльки краси. Медведю, ходiм? Га?