Чорна рада
Шрифт:
Ч fа п>=дожди ж, пане-брате, Ч каже Ўрам, Ч а ти ж сам чи€ сторона?
Ч ќтеЇ ще! Ч каже винтовка. Ч јвжеж, гетьманська.
Ч ј чого ж ти водишс€ з запорожц€ми?
Ч ’то се тоб>= сказав?
Ч ’то б не сказав, а чутка така, що ти бенкетуЇш >=з ними незг>=рш од м>=щан.
Ч ѕлюй ти, панотче, тому в в>=ч>=! ўоб отеЇ €, будучи паном на всю губу, не знайшов соб>= л>=пшоњ компан>=њ над запорозьку чел€дь!
Ч “ак, так, Ч каже соб>= кр>=зь зуби Ўрам, Ч бачу >= вже € добре, що ти пан, хоть >= не кажи.
ј винтовка гл€нув у в>=кно да й гукнув на своњ слуги:
Ч ’лопц>=!
Ч азна-що, бгате! Ч каже „еревань. Ч ’то ж таки христи€нина, наче собаку, проган€ од порога! ј Ўрам, не витерп>=вши, додав:
Ч “ак робили т>=лько пани л€хи да наш>= недол€шки. „и не обл€шила й тебе тво€ кн€гин€?
Ч як отсе так? Ч крикне винтовка.
Ч “ак, що твоњ реч>= >= звичањ годились би й зв>=рю рем>=.
ѕочервон>=в, €к м>=день, винтовка.
Ч Ѕатьку! Ч каже. Ч ќд одного тебе € стерплю так>= реч>=, не проливши гар€чоњ кров>=! я такий рема, €к ти Ѕарабаш. рема!.. fа нехай сатана в>=зьме мою душу, коли не рад € повс€кчас вийн€ти за ¬крањну шаблю один против дес€тьох!
fа й вийн€в з п>=хви шаблю >= блиснув нею на сонц>=; а сонце вже с>=дало, >= т>=лько на сволоц>= кр>=зь в>=кна червон>=ло.
Ч Ќу, ну, угамуйсь, Ч каже Ўрам, Ч х>=ба ж € тебе не знаю? ћало чого скажетьс€ п>=д гар€чу минуту? Ќе все, кажуть, переймай, що по вод>= пливе.
ј сам соб>= подумав: Ђ<= рем>= дорога була ”крањна; >= в>=н махав за нењ шаблею: €к не махати, борон€чи своњ маЇтност>=?ї
Ч <= справд>=, Ч каже винтовка, Ч припало ж мен>= тепер змагатись, €к треба гостей шановати. ј гей, кн€гине! fавай лиш козакам вечер€ти!.. ѕомиливсь ти, панотче, Ч каже знов до Ўрама, Ч дуже помиливсь, сказавши, що ж>=нка мене обл€шила. “ривай лиш, чи не € њњ окозачив. fивись: не гайдуки, не маршалки застилають у мене ст>=л. fоказали ми л€хам козацькоњ слави: кн€гин>= њх тепер служать козакам за столом >= не за столом! ј ти кажеш, що ж>=нка мене обл€шила. н€гине, моЇ ти золото! „и ти спиш, чи не чуЇш? ¬ечер€ти козакам пора!
“ак вигукував осаул полковий винтовка: хот>=в притьмом довести перед Ўрамом, що в його ж>=нка все одно, що служебка, хоть би вона була сто раз кн€гин€. <= так, €к мертве нехот€ устаЇ на чар>=вницький поклик з домовини, так та€ кн€гин€, мов не своњми ногами, ув>=йшла до св>=тлиц>= на гр>=зний поклик свого чолов>=ка. <= так, €к молода рабин€ у старого, сивобородого турчина служить, >= тремтить, >= низько поклан€Їтьс€, так >= та нещаслива кн€гин€, догоджаючи свойому чолов>=ков>=, низько вклонилась гост€м >= почала застилати ст>=л б>=лою скатертю. ј руки ж то б>=л>=, н>=жн>=њ, засукан>= по-хаз€йськи по л>=коть, здаютьс€ чист>=шими од скатерт>= >= н>=жн>=шими од миткалевих рукав>=в Ч с>=€ють кр>=зь веч>=рню т>=нь, €к св>=жий сн>=г ранком надвор>=. „и на те ж вони вихован>=, випестован>=, щоб, покинувши висок>= кн€зьк>=њ замки, застилати ст>=л козаков>=?
Ч Ќе честь, не слава х>=ба козакам, Ч каже господар, глед€ на нењ, Ч що в њх так>=њ слуги? —естро, небого, прошу ж до гурту. —>=дайте да й не клопоч>=тесь у мене в господ>= н>= про що, €к пани над панами. ¬ам услуговуватиме
ј „ереваниха каже:
Ч –идван наш так нал€кав твою господиню, що коли б њй Ч у добрий час мовити Ч чого не сталось >=з переполоху. ћоже б, >=змити њњ св€ченою водою, да нехай би над>=ла сорочку пазухою назад?
Ч , сестро! Ч одв>=туЇ винтовка. Ч ћ>=й голос п>=дн>=ме њњ >= з домовини. Ќе вважай, що вона така смутна сьогодн>=: скажу т>=лько слово, так зараз розвеселитьс€ да ще й через шаблю поскаче. Ќаш>= козачки танцювали ж колись п>=д л€дську дудку.
’то б то зм>=г розказати, що на ту пору д>=€лось на серц>= в б>=дноњ кн€гин>=! ћабуть, привикла вже небога до такого глуму; уже й не плаче й не здихаЇ. —лухаЇ теЇ гордованнЇ од свого чолов>=ка, так мов не про нењ й р>=ч; т>=лько часом здригнетьс€ од його гр>=зного голосу, €к струна на бандур>=.
Ч Ѕорж>=й, борж>=й, ж>=нко! Ч покрикуЇ на нењ винтовка. Ч fокажи, що тво€ висока порода на €кесь таки лихо тоб>= здалас€. fавай нам €коњ-небудь настойки чи зап>=канки, т>=лько такоњ, щоб >= старе помолодшало.
ѕринесла кн€гин€ й зап>=канки, почала гостей шановати. ћусила перше випити чарку сама, >= тод>= вже стала гостей обносити.
Ч ѕийте тепер безпечне, дорог>=њ гост>=, Ч каже господар, л€шка вас не отруњть.
Ч ј од њх роду Ч не во гн>=в твоњй ж>=нц>= Ч се >=нод>= й станетьс€, Ч каже Ўрам. Ч ћоже б, >= батько ’мельницький пожив >=ще на св>=т>=, €кби не сватавсь >=з л€хами.
Ч Ѕач, моЇ золото, €к>= твоњ земл€ки! Ч каже винтовка. Ч ’вали бога милосердного, що € тебе слобонив од њх. ’оть, може, моњ липов>= св>=тлиц>= й не те, що кн€женецьк>=њ замки, так хоть поживеш м>=ж православними христи€нами; усе-таки не так смерд>=тимеш л€дським духом, €к позовуть на суд перед бога!
Ч “а чи по-нашому ж вона молитьс€? Ч шепнула „ереваниха братов>=.
Ч ќтак, сестро! Ч одв>=туЇ той голосно. Ч Ќевже ж ти думаЇш, що € мав би кателичку за ж>=нку? ”же не знаю, що там у нењ в душ>= сидить, а вона в мене >= до церкви ходить, >= хреститьс€ по-нашому. ѕерехрестись, моЇ золото!
н€гин€ перехрестилась, €к дитина, >= що то! Ѕачс€, н>=чого не заважають слова, а Ћес€, да й сама „ереваниха, насилу змогли дивитись без сл>=з на ту нещасливу нев>=сту. “ак, €к б>=дний горобчик попадетьс€ у руки хлоп’€там та й не знаЇ, за що над ним знущаютьс€, а т>=њ йому висп>=вують, €к жиди ’риста мучили, крут€ть да п>=дкидають угору; так с€ безталанн>= кн€гин€ попалась тепер м>=ж козаки; >= що там т>=њ кн€з>=, сенатори да велик>= пани наробили, про що вона й не в>=дала, за все тепер одв>=чаЇ.
“>=лько ото що пос>=дали за ст>=л >= Ўрам поблагословив страву, €к ось хтось одсунув знадвору кватирку >= гукнув на всю св>=тлицю:
Ч ѕугу!
Ўрам з серц€ аж ложку покинув, а господар зам>=шавсь-зам>=шавсь да й сам не знаЇ, що йому робити. як ось >=знов:
Ч ѕугу! „и ти спиш, пане кн€зю, чи вже так завеличавсь, що не хочеш пустити доброго чолов>=ка >= в хату?
Ч ѕросимо, просимо, пане доброд>=ю! Ч каже винтовка. Ч <= с>=ни, й хата перед тобою настiж.
Ч ј собаки ж у вас не кусаютьс€?