Чорна зоря
Шрифт:
— Зосталася їх там аж кілограмова пака, — пояснила Трекова, — Мадам писала на них у кабінеті свої нотатки, а днями я знайшла їх, мабуть, зо два десятки ще й у альтанці.
Трампус зацікавлено подивився на економку. З першої ж хвилини йому здавалося, що Барбаросса не міг протягом такого короткого часу виконати стільки складних операцій. На замах у лікарні він, очевидно, зважився в останню хвилину, після провалу другого нападу на віллу. Але саме тоді він прихопив бланки і на цьому побудував сміливий і складний план, як усунути Соумара. Що санаторію потрібна офіціантка, він міг легко дізнатися, адже дехто з його людей, котрі напевно шукали
— Це ваш підпис? — спитав Трампус професора, показуючи на аркуш, що його приніс Пулпан.
Соумар стенув плечима, винувато дивлячись на кривулю, яку йому показував Трампус.
— Цього я вам, друзі, не скажу. Чому? Бо в мене десять чи двадцять розчерків — залежно від того, наскільки я поспішаю. Мій підпис знає сила людей, і зрештою він дуже простий. Відтоді, як хтось, підробивши мій підпис, хотів видурити морфій, я ставлю на відповідальних рецептах ще й печатку. Втім, — додав він єхидно, — інколи замість мене підписується колега Пулпан. Я йому довіряю.
— Відколи живу, я не мав двох таких кепських спільників, як ви і пані Салачова, — роздратовано сказав Трампус. — Я починаю боятися, що, поки ми тут з вами розбалакуємо, її хтось поцупив. Або ж вона сама втекла, щоб нам іще більше допекти.
— Найнебезпечніша для Ліди людина — це вона сама, — відказав Соумар. — Я хочу сказати, що ми легко вбережемо її від будь-кого на світі, тільки не від неї самої, якщо вона цього не бажатиме. А тут, у лікарні, вона в безпеці. Проте мушу сказати, що я перестаю собі довіряти, оскільки ви і колега Пулпан — зрештою, і пані Трекова — протягом короткого часу виявили стільки випадків, які свідчать про мою необачність і злочинну недбайливість…
— До її палати може заходити персонал?
— Авжеж. У санаторії двері не замикаються. Однак не забувайте, що перед її покоєм постійно чергує сеетра-жалібниця, а тепер ще й хтось із ваших людей. Гадаю, що до неї офіціантку не пустили б, якби вона й спробувала туди увійти, оскільки наказ звучить ясно: «Дати пані Салачовій спокій, поки не прокинеться». Але коли б вона прокинулась і захотіла їсти, то їжу їй принесла б ота лиха офіціантка, яка хотіла отруїти мене.
— А піхто не може залізти до неї у вікно?
Соумар злякано подивився на Пулпана, але той відказав:
— Це виключено — під вікнами ходить ще один чоловік із криміналки. Залізти у вікно могли б тільки, прибравши детектива, як це спробували вчинити з вами. Я відразу про це подумав і пішов подивитись. Усе гаразд, та сирена до нього не підходила й не приносила чудової шинки, якою він, мабуть, спокусився б. А втім, я дивуюся, пане, чому ви не звеліли шукати ту дівицю. Трампус махнув рукою:
— Ми її шукатимемо, але не думаю, що впіймаємо раніше, ніж розлущимо головний горішок: треба дізнатися, хто її сюди послав. Іншого входу, крім дверей, до кімнати пані Салачової нема?
— Ні,— відказав Соумар, — наш санаторій — старий міцний будинок з товстими стінами. Ніхто до нього не підкопається. Втім, обидва сусідні покої зайняті. Ми те крило звемо дипломатичним відділенням. Одна сусідка Лідина — дружина датського консула, а праворуч од неї у другій палаті лежить урядовець із міністерства промисловості.
Трампус пройшовся по кімнаті. У нього визрівав план, і він вирішив здійснювати його, коли Соумар не дуже перешкоджатиме. Трампус був у становищі полководця, який мав стерегти три далекі одне від одного бойовиська, —
Трампус одвів Соумара вбік і виклав йому свій план.
— Коли не помиляюся, — гнівно проказав Соумар, — це нова пастка для мене, як каже Трекова. Хочете припнути мене до вілли під приводом, ніби я повинен бути весь час біля Ліди?
— Цього я зовсім не мав на меті, та, їй-право, це добра думка.
— Так я вам і повірив, — сказав Соумар. — Проте, як лікар, визнаю: для неї ліпше лежати вдома, а не тут.
— Як ви дивитеся на те, щоб її перевезти негайно, доки ще діє дормірал?
Соумар підозріливо глипнув на нього:
— Якщо я вас добре зрозумів, ви сподіваєтеся допитати Ліду, коли вона прокинеться. Але я не дозволю її мучити. Коли вона прокинеться, я знову зроблю їй ін'єкцію, і вона засне. А тепер ходімо поглянемо на неї.
Салачова міцно спала, Палата була обкладена сірими шпалерами, щільні штори на вікнах кидали на жінку тінь. У напівсутіні Трампус не бачив нічого, крім кількох пасом густого темно-каштанового волосся. Але й ті кілька кучерів і покривало, яке підіймалося та опускалося у ритм її дихання, сповнили його великою радістю, бо, щиро кажучи, переступаючи поріг палати, він побоювався знайти ліжко порожнім і замість артистки — сліди по тому, що таємничий і всевладний Барбаросса її викрав.
За хвилю Соумар вивів Трампуса з палати. Коли за ними зачинилися двері, професор сказав:
— Здається, з нею все гаразд. Спить спокійно й міцно, колір обличчя досить здоровий. Гадаю, коли не збудить її щось дорогою, то спатиме як убита, може, й до вечора. Потерпите до того часу?
Трампус кивнув головою.
— Що ви на те скажете, аби її перевезли в санітарній машині?
— Слушно.
— До неї сяду я, і візьмемо ще пані Трекову.
— По-вашому, вона здатна так довго мовчати?
Соумар стенув плечима.
— Ви б тим часом могли чогось перекусити, я зателефоную до кухні.— Він ступив кілька кроків, і його погляд упав на сестру, що чекала біля лави навпроти дверей палати Салачової.— Оцю сестричку теж прихопимо, може, вона там буде потрібна. Але ви її візьмете у своє авто.
— Охоче. Сподіваюсь, ви не заперечуватимете, якщо ми посадимо у ваше авто Голца? Це той сонько, що чергував біля швейцара.
— Про мене… може сісти поруч із шофером.
Поки Трампус жадібно снідав і обідав водночас, Салачову перенесли до санітарної машини. Попереду — авто Трампуса, позаду — авто Соумара. Так вони минули Ірасеків міст, проспект Голечка і стадіон. Перед віллою на Вінічних горах не видно було ні душі. Салачову обережно внесли й поклали у холі, біля неї залишилася сестра і Соумар, а Трекова, ледь жива од страху, поспішала застелити канапу, йдучи на крок позаду Трампуса і Голца. Коли зайшли до спальні, Трампус бачив, як жінка кинула зляканий погляд на двері кабінету. Там нічого не змінилося відтоді, як Трампус його залишив; ніщо не свідчило про те, що Барбаросса вертався. Одначе, перш ніж Трампус встиг поверхово оглянути кімнату, у спальні пролунав крик. Метнувся туди й побачив здивованого Голца, а відтак Трекову, котра, стоячи над застеленою канапою, лівою рукою трималася за серце, а правою показувала на стіну навпроти канапи.