Чорний іній

Строкань Валентин

4

«Сучасна війна точиться в багатьох вимірах. Утому числі й в ефірі — перехоплення, розвідка, дезінформація. Тільки фахівець може уявити собі грандіозність радіовійни. В цьому розумінні мені як керівникові експедиції пощастило, бо обер-лейтенант Роланд Ерслебен— артист дальнього зв'язку. Працює віртуозно, прочитує особисто найскладніші зведення радіоперехоплень, що їх передаємо до центрального пункту радіозв'язку Абвера в Шансдорфі, відтак це приносить мені справжню насолоду. А прослуховуємо не тільки випробувальні полігони англійських ВПС у Фарнборо та Хендоні, а навіть переговори американських артдивізіонів у Неваді! О, як пишався

Ерслебен, коли вдалося вийти на прослуховування найзначнішого центру британської радіорозвідки в Блечлі!.. Годинами він ладен розмірковувати про фазові діаграми, диполі й модулятори, хоча Ерслебен і не балакучий. У ньому якось дивно поєднуються наївне захоплення роботою й тверезість розмірковувань, навіть їхня витонченість, коли йдеться про його улюблену радіоелектроніку. Схоже, вона для нього є джерелом найбільшого задоволення. Взагалі, дивне поєднання. А загадковість, поки її не збагнеш, може обернутися непередбаченістю. Стверджувати, що мені вдалося збагнути його вдачу, поки що не можу. Хоча вгадую в Ерслебені чоловіка неабиякої цілеспрямованості. Може, то духовність плюс воля? В ньому тече графська кров, і цим Ерслебен невимовно пишається. На столі в нього я помітив унікальну Біблію в сандаловій обкладинці. Вочевидь, досить-таки давня річ, можливо, вісімнадцятого століття. Він та його змінні радисти — випускники філологічних факультетів різних німецьких університетів. Чудова команда!

Та й начальник РЛС лейтенант Фогль не з тих, що пасуть задніх. Під час останнього візиту до їхнього «радіокоролівства» я став свідком творчої дискусії, і, їй-Богу, можна було подумати, що це не розмова двох офіцерів Абверу, а обговорення теоретичної доповіді на якомусь симпозіумі. Фогль щось доводив Ерслебену:

— Знаходимо корелятор... дивіться! У кількох точках, що віддалені одна від одної, розмішуємо приймальні антени, а потім попарно перемножуємо перешкоди... в результаті нескладних обчислювальних операцій отримуємо точні координати джерела перешкод. Таким чином, кореляційна функція— то міра збігу двох сигналів, прийнятих рефлекторами!— обличчя його при цьому світилося торжеством.

Потім Ерслебен доповів мені про те, що вони щойно «навели» американську ескадрилью на Гренландію:

— Мої хлопці вільно орієнтуються в англо-американському сленгу. Вони передали їм «поправку» до курсового кута. Ці роззяви вилетіли з Ньюфаундленда й повинні були дозаправитися в Ісландії. Тепер на Європейському театрі «чарлі» матимуть на вісім бомбовозів менше!

Після повернення треба буде представити Ерслебена до рицарського хреста з мечами.

Так, війна точиться в різних вимірах — радіовійна, протистояння броні та моторів, війна в глибинах та у висотних просторах, війна волі та розуму. Але мало хто в світі зараз усвідомлює, що людство стоїть на порозі створення нових фантастично потужних видів зброї. Мало хто може уявити собі ті надзвичайні можливості, які відкриє перед арміями здатність хоч малою мірою керувати кліматом! Метеовійна! Могутність держав, які оволоділи подібною зброєю, набирає глобальних, планетарних масштабів. І я пишаюся тим, що закладаю «льодовий фундамент»,— дозволю собі використати саме таке словосполучення, — в могутність моєї Німеччини. Хто знає, чи не є скромна метеорологія вкупі з гідрографією та гляціологією тим передовим рубежем, за яким відкриється можливість створити небувалі бойові засоби, те незбагненне, що його зараз важко спрогнозувати? Навряд чи Ерслебен та Фогль замислюються над цим. Хлопчиська! Для них усе зрозуміло й просто. А для мене? Хто знає?..

Багато чого я міг би

сказати з цього приводу, але зараз не час— треба йти знімати заміри разом із моїм найближчим помічником лейтенантом Тумою. Пізніше ще повернуся до цього, а зараз необхідно переключити мозок на буденне. Дисципліна думки — ось головне завоювання німецької нації».

Вивантаження добігало кінця, й Щербо ледве встиг огледіти сірі гранітні скелі, що оточували їх, як вітер різко посилився. Він люто зривав сніг із широкого плато в глибині острова, за якихось півкілометра від місця висадки. Зазміїлися в повітрі снігові протуберанці, зятягли обрій пульсуючою білою імлою, різко потемнішало. За кілька хвилин сніговий танок розійшовся не на жарт, виїдав очі, забивав дихання.

На санях-волоках вони ледве встигли витягти на берег, подалі від прибою, нечисленні тюки.

— Вище, вище давайте! — перекрикуючи вітер, підганяв старшина. — Інакше знесе!

Вантаж розташували на невеликому льодовому майданчику, що вивищувався над рівнем затоки метрів на п'ять. А зовсім поруч горбатилися гори води, розмиваючи берег і перекочуючи, мов легку гальку, уламки криги.

— Ну й місцина! — прокричав у самісіньке вухо Байда Щербові.

...Так, похмуро й страшенно незатишно, терміново необхідне сховище! Праворуч у пекельній піні скельний частокіл з вивітреною дірчастою крихкою корою, наче гнилі зуби якогось страховиська, трохи далі — довга снігова коса. Ліворуч — язик невеличкого льодовика.

Ще до того, як колюча снігова запона заступила довколишній світ, Щербо встиг помітити на морені якусь будівлю. Німці! За півкілометра... Серце закалатало. Часу розпакувати тюки та встановити три намети не залишалось геть, та й облаштовувати табір під носом у противника, якщо він тут, сенсу не було. Шукати якусь природну схованку в умовах хугавиці безглуздо. А без укриття — неможливо, померзнемо. Отже, вибору нам природа не залишила. Якщо в халупі німці, то чи помітили вони несподіваних гостей? На пост щось не схоже, вони б розташували його значно ближче до берега й правіше, біля підніжжя тих приземкуватих скель. Там набагато зручніше й огляд прекрасний: мов на долоні й протилежний бік коси. Але якщо це не пост, тоді що?.. Вдертися й захопити зненацька?

5

«Нещодавно звалився в глибоку тріщину один із солдатів. Ми витягли бідолаху, але той уже не дихав. Я написав у рапорті все, як було, — нещасний випадок. Хоч, як на мене, краще б він загинув від кулі як солдат. Гинути від нещасного випадку, хоч би й «при виконанні бойового завдання» (намагався пом'якшити формулювання) тоді, коли тисячі гинуть від вогню та заліза, якось принизливо. Щось принизливе є в цьому для воїна, для нації, чорт забирай!»

Вітер нещадно рвав старі дошки їхнього випадкового притулку, від чого хатинка метеостанції, яку покинули німці, заледве не розвалювалася. Німці покинули острів, вочевидь, ще минулого літа, і, напевне, досить поквапливо. На це вказували безладно розкидані металеві столітрові діжки з-під соляри, що наполовину вмерзли в кригу, та клоччя якихось паперів і пожмаканої фольги на взятій памороззю дощаній підлозі; біля дверей горбилася купа вистріляних гільз, у кутку — проіржавіла ложка, уламок дзеркала...

Неабияких сил коштували їм ці п'ятсот метрів. За лічені секунди простір навколо них замкнула біла шаленіюча запона. Кожен ледве бачив спину переднього, а тому квапився ступити слід у слід, бо озвіріла хурделиця хутко замітала все. Рухалися назгинці, час від часу падали на відполіровану вітрюжищем холодну твердь. Якоїсь миті Щербові здалося, що вони схибили, проминули будівлю. Це було б зовсім не дивно, у такому сніговому непроглядді можна було проскочити ціль на відстані метра, не діткнувшись стін. Але, на щастя, Байда, який гайдарував, тримався напрямку на диво точно, й вони мало не лобами ввіткнулися в заледенілі дошки.