Чорний іній
Шрифт:
Владу захоплює групка людей, з якими ти нещодавно був на «ти», міг поплескати по плечу. Але тоді вони були такими, як усі, а тепер? Владу не можна плескати по плечу, а вождеві — казати «ти». Інакше він не вождь...
Другий парадокс, «відпрацьований» Гревером, був, на його думку, значно тоншим: історією рухає Його Величність Забобон. Упередженість та ворожість, які є законними нащадками неуцтва, набирають сили у нестабільні історичні періоди. І тоді змінюється обличчя світу. Іноді до невпізнання. Уява, неправильні аналогії, асоціації й припущення плюс емоції відповідного забарвлення та неповне, перекручене знання. На цей кістяк нарощуються
Гревер підійшов до ліжка, застеленого важкою темно-сірою ковдрою з двома червоними смугами по краях. На нижній був витканий напис «Ноги», на верхній красувалися слова «Німецький вермахт». Але щось у ньому опиралося бажанню сісти на цю ковдру, зім'яти ідеально рівну поверхню. Він позіхнув і повернувся до столу.
Третій парадокс, виведений Гревером «для внутрішнього вжитку», проголошував: що більше у революції «національного», то менше «соціального». Духовна енергія народу, національна свідомість, національні почуття — всі ці атрибути ще з часів Лютера поступово виродилися в брязкальця й закінчилися закликами на зразок «Вбивайте їх, як скажених псів!» Отже, хоч з якого боку підступи, а кожна революція схожа на потвору, яка пожирає сама себе.
Такі політичні реалії, і діяти мусиш, хай якими несправедливими вони є, відповідно до цих імперативів.
Він замислено малював вигадливі вензлі в щоденнику. Не настільки він наївний, щоб довіряти подібні думки паперові. Гауптман Айхлер уже давно пожадливо придивляється до цього товстого зошита. Партійний нагляд має бути всепроникним, а око партійної канцелярії — невсипущим. Та марні його кровожерні прагнення, цей зошит він отримає тільки біля мертвого тіла. Гревер зіщулився, уявивши себе цим «мертвим тілом».
Привал зробили, аби лиш попоїсти та підсушитися. Потім швидко надули човни й підготувалися до переправи.
Протилежний берег ледве вгадувався в тумані.
— Тут компас показує динаміку приросту надоїв молока у Вологодській області або, скажімо, вантажопідйомність нашого старшини... Похибка гуляє до ...надцяти градусів. Тут треба орієнтуватися за сонцем або мати карту магнітних відхилень інституту Штернберга та гіроскопічний півкомпас, — пояснював Назаров Краповичу.
Хоча вийшли вони за попутного вітру та хвилювання з корми, однак дуже скоро виявили рівномірне коливання з лівого борту і доки збагнули, що ж діється, лягати на попередній курс було надто ризиковано — стихія загрожувала знести їх на скелі мису Форстрем. Залишалося тільки дійти до невеличкої бухти Кроссен.
Тепер їм треба було трохи перечекати, щоб зустрічні течії протоки врівноважили одна одну. Весь водний простір становив суцільне хаотичне хвилювання, в місці зустрічі протилежних течій вода «кипіла». Щербо бачив, як човен старшини Лукашевича, морський досвід якого був значно багатшим, ніж у будь-кого з них, ніяк не міг подолати шалено вируючу смугу акваторії. Вода бугрилася, пінилася, вихор чорториїв крутив човен. Старшина, Гаральд, Цвях, Щербань гребли дружно, як давно злагоджений екіпаж.
І
Відійшовши під захист невеличкої коси, змучені боротьбою з вітром, хвилею, течіями, вони дозволили собі хвилинне послаблення. Щербо озирнувся на хлопців. Аж раптом погляд його вихопив у бурхливому морі щось стороннє. Глянув у бінокль: якесь судно виринало з-за мису Форстрем. Воно важко перевалювалося з хвилі на хвилю, півбак, укутаний пінявими бурунцями, майже не випинав з води. Дивитись на те було страшнувато. На борту було написано: «Фленсбург».
«Ось вони! — зловтішно подумав Щербо. — Я знав, що нам не розминутися!»
— Поглянь, — Смага штовхнув ліктем Джафара. — Недарма ж ми тут стільки нудьгуємо!..
«Вони нас не бачать — далеко, та й коса заважає. А наша осадка та габарити дозволять втиснутися ось у цей розлом, простежимо, куди тримає курс цей «Фленсбург»».
Німці пройшли на північний захід і невдовзі зникли за скелями. «Напевне, в бухту Інгель, що ближче до центральної осі Грунланна. Це кілометрів чотири звідси. Гаразд! Тепер вони від нас не втечуть, голуб'ятка!»
В бухту перед льодовиком Аггор Щербо і його група влетіли на повному ходу й затабанилися просто перед фронтом льодовика — так можна було вчинити тільки з радощів. Потому, змучені й спустошені, вони сиділи й дивилися на море.
Свинцева вага в усьому тілі — заледве розгорнули килимки й спальні мішки просто біля підніжжя скельного пасма й одразу провалилися у важке забуття, ігноруючи гуркотіння новонароджуваних айсбергів. Тільки раз, коли надто потужний гуркіт обвалу змінився на віддалене гудіння, на якусь мить вирвалися з обіймів забуття, чутливо відреагувавши на зміну звукового тла. Гудіння долинало нізвідки, й це робило його особливо зловісним, здавалося, ревищем повнилося все — крига, повітря, сам простір, і була в ньому та сила, підкоряючись якій, вони, напівсонні, висунулися зі спальників і побачили, як з натужним ревінням уздовж коси котилася височезна хвиля, здіймаючи пишний пінистий гребінь. Але коса захищала надійно, і жодні хвилі та обвали айсбергів не спроможні були вигнати їх зі спальників.
— Як сказав Отто Юлійович Шмідт Валерію Чкалову, найкращі спальники — із собачого хутра, — пробурмотів Смага й одразу відключився.
10
«Від пульсуючих льодовиків можна чекати чого завгодно, вони схильні до буйства. Хатина в долині Кольмар була знищена селем— на озері прорвало льодову греблю. Обережність! І ще раз — обережність...
... Якийсь бовдур з міністерства пропаганди підкинув у наші тюки старі «Берлінер ілюстрірте». Для зміцнення бойового духу. Але що, окрім туги за нормальним кліматом, може викликати фото німецьких солдатів у грецькій кав'ярні? Або фото довгоногих цицькатих німф, зодягнених у есесівські мундири?!