Чорторий

Чемерис Валентин Лукич

ЧОРТОРИЙ

Валентину ЧЕМЕРИСУ

Кльов на уди, друже! Кльов на уди! Вислів гарний, мудрий і старий із

віків, коли прадавні люди На Дніпрі уздріли Чорторий. Скільки літ пробігло — прошуміло! Скільки хвиль хлюпнуло в береги! Але знов те сатанинське тіло Каламутить воду навкруги. О! Дивися: риє дно чортяка. Обережно веслами греби! Тут колись Микита Кожум’яка Скинув чорта в річку із гарби. Се мій берег. Далі міст і Київ. Он луги, де я травою ріс. Що ти, чорте? Гратися затіяв? Я не сам. Зі мною Чемерис. Він рибалка ще не знакомитий, Але моцний (він — це, знацця, ти). Що ж ми нині будемо ловити? Чим ми чорта будем тягти? Ні, чортяці кинемо макушки, Щоб затихла ненажера ця, не натрощить наші закидушки і не з’їсть карасика-живця. Ой! Покльовка! Нахиляйся нижче! Повело

углиб за перекат… Дай підсаку! Ич яке сомище — Мій вусатий прісноводний брат. — Де ж ти бродиш? — запитають вдома. Прибіжать аж ген із Броварів… Не бреши! Скажи, спіймав ти Сома, Що по-людськи вперше говорив.

* * *

Гей, Чемерисе, є ще в тебе хіть. Пошвидше гумор свій твори й — відважно, без страхіть Гайнем до вусаня на Чорторий! Б’ю чолом! Микола Сом, Київ, Троєщина, місяця листопада, року 2002-го.

Ні, на такий подвиг здатний тільки він, «шановний, любий (а в деякому аспекті навіть дорогий)» — як писав якось Віктор Баранов у «Дуже відкритому листі Миколі Сому» на шпальтах журналу «Київ». І я переконуюсь, що крапку в цій придибенції — ми ж іще не спіймали з Сомом сома — ставити рано. Та й для чого вона тут потрібна, га? Тим більше, мені вже час збиратися на Чорторий.

Тим більше — Сом уже приготував свою чаклунську мастирку і взяв в оренду на човнярській станції аж на цілий день симпатичного дюралевого човника…

Чорторий — Київ.