Чотири шаблі (збірник)
Шрифт:
Обличчя витягайся.
– Мало його ще били, – сказав церковний староста.
Всі мовчали.
Одноманітний Дніпро викладав на берег свої примітивні мелодії. Вітер дмухав у ліс, як у велику валторну. Куркульський млин мурчав сито й смачно:
Гурррр! Мурррр! Уррр! ррр!
– Не топити, бо він випливе й смердітиме. Трьохфунтовкою по голові – ось що йому треба.
Гундя. А тоді хату-читальню йому зробити під землею. Хай читає!
Степан. Що це ви? Люди! Трудящого чоловіка вбивати? Як же це? (Трясеться.)
Гн.
Гундя. Атож.
Степан. Тьфу. І чому таке в голову мені прийшло?!
Коли Степанова кудлата голова зникла за високим берегом, Гнат Карпович плюнув і згадав неввічливо про матір.
– Трохи не вшльопали ми, граждани.
– Ану, без гражданів, – почулось од Гунді, – насточортіло вже їх слухати.
– Знаєте що, – сказав міліціонер Серьога, – Семко завтра йтиме до Трипілля в лікарню. Ми його перестрінемо.
…На березі ніби заколивалася лоза. Навіть короткометражний фільм показував би тут людське обличчя у збільшенні на першому плані, але я не хочу забігати наперед.
Ніч поналивала в калюжі чорного атраменту. Далеко на Дніпрі горів сигнальний ліхтар. Темрява обгартувала, її можна було мацати пальцями. Вітер залишив свою валторну й спочивав десь на дніпровій косі. Спросоння кричав пароплав і означав собою ступінь культури.
Постановка коштувала грошей. Я не знаю тільки, як можна було зафіксувати таку темряву. Хоч би один юпітер посвітив!
Тінь потрапляла ногою в калюжі. Якби знімка провадилась у місті – там можна було б довести тінь до ліхтаря й показати обличчя, аби глядач міг пізнати її раніш кінця. Я цього зробити не можу. Я лише скажу, що тінь, яка потрапляла ногою в калюжі, не була чотириногою. Вона не належала також і до жіночого роду.
Зате перед другою тінню, що стояла під деревом із трифунтівкою в руці, я засвічую сірника – це Серьога-міліціонер і месник.
Серьога погасив огонь і солодко затягся «номером восьмим». Цукровий «первачок» тепло блукав по веселій голові. Дніпро – був по коліна. Пароплав – за панібрата. Верба – за кохану. «Уб'ю гада!» – запевняв себе Серьога й кадив махоркою над чорними атраментовими калюжами.
Перша тінь проходила мимо. Тут, звичайно, можна б поставити напис: «Серед темної ночі підняв гнусний злодій руку і…», але я ворог ставання на котурни – я проваджу знімку реально, не маючи наміру лякати глядача.
Серьога-міліціонер підняв над головою трифунтівку, і вітер на дніпровій косі почув немузикальну ноту невідомої партитури. Серьога кинув на землю міру ваги, що зараз дорівнюється 1,2 кг, і побіг від місця злочину.
Звичайно, був і свідок. Він зліз із дерева й нахилився над тим, хто лежав. Він намацав проломлену голову й холодне серце. Це його збентежило. Він хвилину постояв нерухомо, мимоволі нюхаючи пах теплої крові в себе на руці.
Розпливався в повітрі димок махорки, крикнув несподівано
Живий підняв мертвого й поволік до крутого берега, підмитого дніпровими мелодіями. Мертвого було покладено під берег, і на нього зсунув живий тонну землі. Цим закінчились події ночі.
3
«Семко сказився!» – ґвалтувала Бабанка. Кожна баба підпирала кулаком щоки й вдавалась в імпровізацію. Кількість слухачів не грала ролі.
За годину все село знало, що:
«…Семко йшов у Трипілля. Коло Улитиного перелазу блиснула блискавка, й грізний голос сказав: «Семко, Семко, жалько мені тебе – місце тобі буде на сковороді!» А Семко роззявив рота та й каже: «Пішов ти, вибачте, до такої мами, сволоч!» – та й показав йому, звиніть, кулака. Ну, Божа сила, звісно, і вдарила».
«…сказився, кумасю, сказився справді! Ходить з перев'язаною кудлою, дивиться по-скаженому й каже: «Соціал-сука раз! соціал-сука два!» Вже до сотні дорахував. Міліціонера Серьогу не побоявся – каже: «соціал-сука сім!..»
«…воно й правда: писання не доводить до добра. Жінка його не наплачеться тепер. Завтра вона йде у волость, щоб взяли на ізлічення…»
«…головою земкомісії замість Семка буде тепер Гундин Петро. Старий Гундя вже й закваску составив із псаломщиковим хмелем. Ех, гульнем, брат, за всю Совєцку вдасть!»
4
…Коли тихо падає на землю ніч, починають скарги ба-банківські пси, і нічний ліхтар дивиться з неба крізь туман…
…Жовтий прямокутник вікна, гойдання осені на вітрах з дніпрової коси й голос листя з темряви ночі…
Семко зайшов до хати.
Для глядачів, що закохані в трюки, – можна було б тут дати: хата в лісі, і віти затуляють її всю, крім вікна. Жовтий прямокутник витинається з ночі й пахне таємністю. Окремо на першому плані: темний силует руки, що стукає пальцем у вікно. Тінь, що рухнулась у хаті по шибці вікна. Вагання. Нарешті напис: «скрипнули двері й…» увійшов Семко. Він міг би зняти з обличчя бороду, вуса й зробитись кимось іншим. Це для любителів трюків.
Але справді: Семко зайшов у хату Гната Карповича. Хата стояла не в лісі – в селі. Семко зовсім не стукав у вікно, чим скоротив півметра фільму. Бороди він теж не знімав, бо це можна було зробити лише бритвою.
– Здоров! – сказав Гнат Карпович і переглянувся з гостями.
– Соціал-сука раз! – відповів Семко й, сівши за стіл, покуштував борщу.
– Соціал-сука тьфу! – продовжував він далі, наливаючи собі в стакан перваку.
Гнат Карпович сидів ніяково: скажи йому що – так за горло й вчепиться!
Мовчали, поки Семко й повечеряв. Дехто сказав, що дощів випадає мало, дехто зауважив, що Бога «ми» прогнівили, а дехто – просто промовчав, не знімаючи очей із Семкового рота. Семко всім сказав: «соціал-сука сім!» і ліг на лаві на чиюсь свиту. Зачинив очі й заснув.