Чужа
Шрифт:
Карасик, змарнілий, постарілий за два дні на кілька років, перетворившись з респектабельного іноземця на простого старого, йде вулицею. Заглядає у вітрини, перевіряє, чи немає за ним стеження. Стеження є, він його виявляє, ходить по крамницях, заходить до парадних, проходить крізь прохідні двори. Врешті-решт, відірвавшись від стеження у великому універмазі, змішавшись з натовпом, — йде на пошту. Купує телефонну картку, телефонує.
КАРАСИК
Рашпіль, привіт!.. Тут пацани накоїли справ. Два барани, ну й по дрібницях там, ще двох рвонули… Так, ця у
Закінчивши розмову, Карасик набирає інший номер, дочекавшись відповіді, каже у слухавку: «Вибачте, не туди потрапив. Іди на хуй, коротше!»
Купе потягу. Чужа і Шустрий сидять поряд, голова Чужої лежить на плечі Шустрого, він ледь обійняв її за плечі.
ЧУЖА
І ти тоді прибився до рашпілівців, зрозумів, що лохівське життя — це стійло.
ШУСТРИЙ
Ну так. Та й взагалі — лаве треба, а вкалувати понту ніякого немає. Он родики все життя в’ябували — а хулі?
ЧУЖА
А баригувати не пробував?
ШУСТРИЙ
Та не було капіталу, з чого почати. І не по мені ця житуха — видрочувати кожну копійку, труситися за гріш.
ЧУЖА
Та ж хуйня. Знаєш, як кажуть: «Не жив добре — нєхуй і починати».
ШУСТРИЙ
(говорить голосом і з інтонацією Малюка)
Та ну на хуй, прорвемось, Анжело.
ЧУЖА
Аякже, Шустрий… (Простягає руку, бере пляшку, дає Шустрому зробити ковток, потім п’є сама.)
ЧУЖА
Женю, а ти знаєш, ми от їдемо, їдемо — це ви мене на смерть везете.
ШУСТРИЙ
(дивиться впритул на Чужу, з подивом)
Чого? Ти що, приколюєшся?
ЧУЖА
Ні. Пизда мені вдома буде. Закопає мене Рашпіль.
ШУСТРИЙ
Не гони. Напишеш ксиву Артуру — й усіх справ.
ЧУЖА
Я ж тебе недаремно запитувала — давно ти їх знаєш чи ні. Не рубаєш ти, женю, в серйозних людях.
ШУСТРИЙ
Та ладно. Сама серйозна, чи що? Якби не Рашпіль та не ми, — сама ж казала, тебе цигани зі світу би зжили.
ЧУЖА
Якби не Рашпіль та не цей хуєсос Карасик, я б і не
ШУСТРИЙ
Тобто як? Ану приколи.
ЧУЖА
Давай ще накатимо трішки. (П’ють горілку.) Ну гаразд, слухай, як було.
(Візуалізація оповідання.) Готельний номер, у ньому знаходяться Рашпіль, Чужа і ще дві людини, це знайомі Рашпіля, Заєць і Федір.
На столі дорогі напої, їжа з ресторану. Вони їдять і розмовляють.
ЗАЄЦЬ
Так ось, Рашпіль, завтра приїздять ці два фуцана. У них буде при собі триста грам зміїної отрути.
РАШПІЛЬ
Ага. Тільки я бик у цій справі. Куди цю отруту? Тещі у мене немає, ворогів теж ніяких не залишилось.
Усі сміються.
ЗАЄЦЬ
Він коштує грошей. Двісті баксів за грам. Але це не все.
ФЕДІР
(перериває)
Не двісті, там в залежності від вмісту протеїну…
ЗАЄЦЬ
(не дивлячись на Федора)
Та дай сказати!
РАШПІЛЬ
Давай, Сашуню, розповідай, не звертай уваги на всіляких мух, що дзижчать, в’ються навколо.
ЗАЄЦЬ
Отрута ця пижджена, і по ній заяви не буде, якщо їх покарати на лаве.
РАШПІЛЬ
Ну, це зовсім похуй. Буде заява — не буде заява. Це мій клопіт. Що по ділу?
ЗАЄЦЬ
Це казахи. Вони ж привезуть ще одну хуєту — рідкісноземельні елементи.
РАШПІЛЬ
Теж грошей коштує?
ЗАЄЦЬ
У нас — ні. Все потрібно за кордон віддавати. От у нього (показує на Федора) є віддача.
РАШПІЛЬ
А ми повинні тут дешевше купити, так?
ЗАЄЦЬ
Ну так.
РАШПІЛЬ
Добре. А де вони зупиняться?
ЗАЄЦЬ
В готелі, в цьому. Не знаю, буде товар з ними чи ні, — але подіти його їм нікуди. Я їм наплів, що покупець уже є.
РАШПІЛЬ
Добре. (Показує головою на Федора.) Він покупець?
ЗАЄЦЬ
Ні, у нього віддача є, це наш барига…
РАШПІЛЬ